На лезі клинка - Джо Аберкромбі

— Е-е, гм... Я пасую.

Він скинув карти на стіл. Сьогодні Джезаль програвав, добряче програвав, вперше за хтозна-скільки часу. Мабуть, узагалі вперше. Він був надто зайнятий думками про Арді: гадав, як переспати з нею так, щоб жодному із них не було шкоди, а особливо, щоб його не убив Вест. На жаль, він досі не наблизився до відповіді.

Каспа згріб монети, широко всміхаючись через свою неймовірну перемогу.

— Ти чудово сьогодні бився, Джезалю. Бій був важкий, але ти не здався, еге ж?

— М-м, — кинув Джезаль, беручи зі стола свою люльку.

— Клянусь, на якусь мить мені здалося, ніби ти в його руках, а потім раз, — він клацнув пальцями прямо підносом Брінта, — і все! Звалив його, як цуцика. Публіка була в захваті! Я так реготав, що ледь не обмочився, правда!

— Як думаєш, ти зможеш побити Горста? — запитав Джеленгорм.

— М-м, — Джезаль стенув плечима, запалив люльку і відкинувся в кріслі, звівши очі на сіре небо та вдихаючи дим.

— Схоже, ти цим усім не надто переймаєшся, — зауважив Брінт.

— М-м.

Три офіцери перезирнулись, розчаровані, що вибрана тема його не зацікавила. Каспа спробував іншу.

— Хлопці, а ви бачили принцесу Терез?

Брінт і Джеленгорм заахали й заохали, а тоді всі троє взялись торохтіти про те, як зачарувала їх ця жінка.

— Чи я її бачив? Та ти що!

— Її називають перлиною Таліна!

— От про неї чутки справдешні!

— Кажуть, її вже збираються видати за принца Ладіслу.

— От везунчик! — і так далі.

Джезаль продовжував сидіти, відкинувшись на спинку крісла і пахкаючи люлькою у небо. Від побіжного погляду на Терез у нього склалося неоднозначне враження. Здалеку вона, без сумніву, виглядала красунею, але йому здавалося, що її обличчя було на дотик наче скло: холодне, тверде і крихке. Не те, що Арді...

— А все ж, — виголошував Джеленгорм, — змушений визнати, Каспо, що моє серце досі належить твоїй кузині Арісс. Мені союзна дівчина завжди миліша від іноземки.

— Звісно, якщо у неї купа грошей, — пробурмотів Джезаль, не опускаючи очей.

— Ні! — обурився здоровань. — Вона — ідеальна дама! Мила, скромна, гарної крові. Ах!

Джезаль всміхнувся сам до себе. Якщо Терез була холодним склом, то Арісс — мертвою рибою. На його думку, цілувати її — те саме, що цілувати стару ганчірку: млява і нудна. Вона не вміла цілуватись так, як Арді. Ніхто інший так не вмів...

— Звісно, вони обидві ті ще кралі, — базікав Брінт, — гарні жінки, про яких можна мріяти, якщо вам тільки мрії і цікаві...

Він по-змовницьки нахилився вперед, хитро всміхаючись до решти, так наче хотів поділитись чимось таємним і хвилюючим. Інші двоє підсунулись ближче, але Джезаль не зрушив з місця. Його зовсім не цікавило, з якою шльондрою спав цей бовдур.

— Вам знайома сестра Веста? — прошепотів Брінт. Кожен м'яз у тілі Джезаля напружився. — Вона, звісно, не рівня тим двом, але все одно доволі як для простолюдинки і... Я гадаю, вона би не відмовила.

Брінт облизав губи і підштовхнув Джеленгорма ліктем. Здоровань винувато заусміхався, як школяр на непристойний анекдот.

— О так, мені здається, вона з тих, котрі не відмовлять.

Каспа загиготів. Джезаль відклав свою люльку на стіл і помітив, що його рука ледь тремтить. Інша рука з такою силою вчепились в підлокітник, що побіліли суглоби пальців.

— Чесне слово, — вів далі Брінт, — якби я не боявся, що майор проштрикне мене своєю шпагою, то радо проштрикнув би його сестру моїм... ну, ви розумієте? — Джеленгорм залився сміхом. Коли Брінт звернув свою посмішку до нього, Джезаля відчув, як у нього смикається повіка. — А що ти думаєш, Джезалю? Ти ж її бачив, правда?

— Що я думаю? — Він глянув на три усміхнені пики, і його голос прозвучав немовби звідкись здалеку. — Я думаю, що тобі треба слідкувати за словами, сину йобаної шлюхи.

Він скочив на ноги, зціпивши зуби так міцно, що, здавалося, вони ото-от покришаться. Три усмішки згасли. Джезаль відчув на плечі руку Каспи.

— Годі тобі, він лише мав на увазі...

Джезаль рвучко скинув його руку, схопив стіл за край і перевернув. Монети, карти, пляшки і склянки здійнялись у повітря, а тоді попадали у траву. Другою рукою він уже тримав шпагу, на щастя, все ще у піхвах. Він нахилився впритул до Брінта, пирскаючи слиною в його обличчя.

— Тепер, блядь, послухай мене уважно, нещасний кордуплю! — гаркнув він. — Якщо я ще раз почую щось подібне, хоча би що-небудь, тобі не доведеться хвилюватися про Веста! — Він тицьнув ефесом своєї шпаги у груди Брінта. — Я випатраю тебе, як хуєве курча!

Троє чоловіків приголомшено дивилися на нього, роззявивши роти. Їхнє здивування із такого несподіваного прояву люті можна було порівняти хіба що зі здивуванням самого Джезаля.

— Але ж... — почав було Джеленгорм.

— Що? — закричав Джезаль, схопивши здорованя за кітель і тягнучи його зі стільця. — Що ти там пиздиш?

— Нічого, — писнув він, піднявши руки, — нічого.

Джезаль відпустив його. Злість швидко вщухала. Він було думав вибачитись, але коли побачив пополотніле обличчя Брінта, у його голові знов зазвучало: «мені здається, вона з тих, котрі не відмовлять».

— Як! Хуєве! Курча! — прогарчав він ще раз, а тоді крутнувся на підборах і попростував геть.

На півдорозі до арки Джезаль зрозумів, що забув плащ, але повернутися назад уже не міг. Він поринув у темряву тунелю, зробив кілька кроків і сповз по стіні, сапаючи та тремтячи, ніби щойно пробіг з десять миль. Тепер він добре розумів, що означало втратити самовладання. Досі він навіть не усвідомлював, що у нього такий запальний характер, але тепер в цьому не було жодних сумнівів.

— Що це була за чортівня? — приголомшений голос Брінта тихо відлунював у тунелі, ледь чутний поряд із гупанням Джезалевого серця. Йому довелось затамувати подих, щоб його почути.

— А дідько його знає, — відказав ще більш приголомшений Джеленгорм. Пролунав скрип і грюкіт — це поставили на місце стіл. — Я й не здогадувався, що у нього такий норов.

— Мабуть, він дуже хвилюється, — сказав Каспа невпевнено, — через Турнір і тому подібне...

Брінт урвав його.

— Це