Необхідні речі - Стівен Кінг

Четверо молодиків у Віка в машині палко заревіли на такий дотеп, а тоді авто рушило. Звуки «Ісус – мій друг назавжди» линули в повітря, яке досі було напрочуд літнє. Зазвичай очікуєш, що холодок буде навіть у найтепліші пори бабиного літа, коли сонце вже зайшло. Проте сьогодні – ні.

Лестер почав повільно підійматися пагорбом у бік дому, відчуваючи втому, біль у м’язах і цілковите задоволення. Кожен день прекрасний, коли віддаєш своє серце Ісусові, але деякі дні навіть прекрасніші за інші. Сьогодні – один із тих прекрасніших, і все, чого йому зараз хотілося, – це сходити в душ, потелефонувати Саллі, а тоді влягтись у ліжко.

Він дивився на зорі, намагаючись розгледіти сузір’я Оріона, коли повернув на свою під’їзну доріжку. У результаті Лестер швидкою ходою вгатився яйцями в задній кузов свого «мустанга».

– Уууух! – скрикнув Лестер Претт. Відійшов, нагнувся і стиснув уражені тестикули.

Через секунду Лестерові вдалося підняти голову і подивитися на машину слізними від болю очима. Якого чорта взагалі його авто тут робить? «Хонда» Саллі пробуде в майстерні до наступної середи як мінімум, а радше навіть четверга чи п’ятниці, враховуючи свято і все таке.

А тоді, зі спалахом яскравого рожево-помаранчевого світла, до нього дійшло. Саллі всередині! Вона приїхала, поки його не було, і зараз чекає на нього! Можливо, вона вирішила, що сьогодні – саме та ніч! Дошлюбний секс – це неправильно, звісно, але іноді треба розбити кілька яєць, щоб спекти яєшню. І Лестер точно не проти спокутувати цей конкретний гріх, якщо й вона не проти.

– Ням-ням-нюмі! – жваво проспівав Лестер Претт. – Моя маленька Саллі у святковому костюмі!

Він побіг до веранди неоковирно, наче краб, досі стискаючи в руках пульсуючі яйця. Тепер, однак, вони пульсували не лише від болю, а й від очікування. Лестер дістав ключ з-під килимка й увійшов усередину.

– Саллі? – гукнув він. – Сал, ти тут? Вибач, що запізнився – їздили з хлопцями на відродження на озері Оберн, і…

Він замовк. Відповіді не було, а це означає, що її тут усе ж нема. Хіба що!..

Лестер кинувся нагору, швидко як міг, раптово переконаний у тому, що знайде її в ліжку сонною. Вона розплющить очі й сяде, ковдра спаде з її чарівних грудей (яких він торкався – ну, ніби як, – але ніколи по-справжньому не бачив). Вона простягне до нього руки, ті прекрасні заспані очі кольору волошки широко розкриються, і ще до того, як годинник ударить десяту, вони обоє втратять цноту. Ням-нямі!

Але в спальні було порожньо, і на кухні, й у вітальні. Ковдри й покривала, як завжди, лежали на підлозі: Лестер із тих хлопців, настільки переповнених енергією та святим духом, що не може просто встати зранку з ліжка, він вилітає з нього вгору, із завзяттям не просто прожити новий день, а здійснити наступ на нього, кинути до ґрунту й відібрати в нього м’яч.

Тепер, однак, він спустився вниз, насупившись широким простодушним обличчям. Машина тут, а Саллі – ні. Що це означає? Він не знав, але це йому не дуже подобалося.

Лестер увімкнув світло на веранді й вийшов подивитися в машині – можливо, вона лишила якусь записку. Він спромігся дійти до східців ґанку, на яких і завмер. Так, записка була. Написана на лобовому склі «мустанга» ядуче-рожевою фарбою з балончика, мабуть, із його ж гаража. Великі букви волали на нього:

ІДИ В ПЕКЛО, ЗРАДЛИВИЙ МЕРЗОТНИКУ

Лестер ще довго стояв на сходах ґанку, знову, й знову, й знову перечитуючи послання від нареченої. Збори для молитви? Через це? Вона подумала, що він поїхав на збори на озері Оберн, щоб там з якоюсь паплюгою зв’язатися? Настільки стривожившись, Лестер більше не міг придумати нічого доречнішого.

Лестер повернувся в будинок і подзвонив Саллі. Прослухав зо двадцять гудків, проте йому не відповіли.

10

Саллі знала, що він дзвонитиме, тож запитала Айрін Лутдженс, чи можна переночувати в неї. Айрін, яку аж розпирало від цікавості, сказала, що так, звісно. Саллі була чимсь так сильно засмучена, що взагалі не виглядала гарно. Айрін важко було в таке повірити, але це була правда.

Зі свого боку, Саллі не мала жодного наміру розповідати Айрін чи ще комусь про те, що сталося. Надто це жахливо, надто соромно. Вона понесе цей сором із собою в могилу. Тому вона відмовлялася відповідати на запитання Айрін пів години. А потім уся історія полилася з неї разом із потоком гарячих сліз. Айрін обійняла її й слухала, дедалі більше округлюючи очі.

– Усе добре, – жаліла її Айрін, обвивши руками. – Усе добре, Саллі. Ісус тебе любить, навіть якщо той сучий син – ні. І я люблю. І преподобний Роуз. І ти ж якось віддячила тому перекачаному чмошнику, правда?

Саллі кивнула, шморгаючи носом, а Айрін гладила її й заспокоювала. Сама ж подруга ніяк не могла дочекатися завтра, коли почне обдзвонювати дівчат. Вони вухам своїм не повірять! Айрін дуже жаліла Саллі, справді, але певним чином і тішилася, що це сталося. Саллі ж така гарна, і ще Саллі вся така, блін, свята. Трішки приємно бачити, як у неї хоч раз усе летить у прірву.

«А Лестер – найпривабливіший хлопець у церкві. Якщо вони з Саллі справді розійдуться, цікаво, чи не захоче він зустрічатися зі мною? Він іноді позирає на мене, ніби роздумує, які на мені трусики, тож, напевно, це не є щось неможливе…»

– Мені так погано! – ридала Саллі. – Я така б-б-брудна!

– Ну звичайно, – промовила Айрін, похитуючи її й гладячи волосся. – У тебе нема при собі того листа й фотографії?

– Я їх с-сп-палила! – голосно залементувала Саллі в мокрі груди Айрін, і нова буря горя й утрати віднесла її кудись геть.

– Ну звісно, – пробурмотіла Айрін. – Саме так і треба було зробити.

«І все одно, – думала вона, – краще б почекала, щоб і я хоч разок глянула, плакса ти мала».

Саллі провела ніч у спальні для гостей в Айрін, але майже не спала. Зрештою ридання стихли, проте більшу частину ночі вона лежала, втупившись сухими очима в темряву, охоплена похмурими й злісно приємними фантазіями про помсту, яку повністю здатна зрозуміти лише зраджена, а перед тим послужливо закохана людина.

Розділ п’ятнадцятий

1

Перша клієнтка містера Ґонта «лише за попереднім записом» прибула рівно о восьмій ранку у вівторок. Це була Люсіль Дангем, офіціантка в «Закусочній Нен». Люсіль уразило страшне пожадання, коли вона побачила чорні перлини в одній із шафок «Необхідних речей». Вона знала, що навіть сподіватися не може купити таку дорогу річ, навіть за мільйон років. Точно не на зарплату, яку їй відслинявлює та скнара Нен Робертс. І все одно, коли містер Ґонт запропонував обговорити варіанти, але