Необхідні речі - Стівен Кінг

– Щоб на мені шкура луснула, – бурмотнув Туз і поїхав у бік Мейну.

Проїхавши Портленд, він тримав «талісман» на швидкості трішки більш ніж вісімдесят на годину, і під капотом було ще вдосталь потужності. Одразу за виїздом з Фалмаута він піднявся на пагорб і побачив автомобіль поліції штату, що крався поруч із магістраллю. З вікна водія виразно стриміли торпедоподібні обриси ручного радара.

«Ой-йой, – подумав Туз. – Він мене спіймав. На гарячому. Господи, навіщо я взагалі перевищував, з таким піздєцом у багажі».

Але він знав чому, і не через винюханий кокс. Можливо, в інших випадках причина була така, але не цього разу. Це все «талісман». Він хотів їхати швидко. Туз дивився на спідометр, трішки прибирав ногу з педалі газу… а за п’ять хвилин усвідомлював, що знову опустив її на три чверті вниз.

Він чекав, доки поліцейська машина оживе спалахом блакитного пульсу й кинеться за ним, проте цього так і не сталося. Туз промайнув повз на вісімдесяти, а лягавий і з місця не зрушив.

Бля, та він, мабуть, дрихне на роботі.

Але Туз розумів. Коли бачиш радар, що стирчить з вікна, то знаєш, що людина всередині зовсім не спить і готова до погоні. Ні, сталося от що: коп штату не бачив «талісман». Звучить божевільно, але це саме так. Велике жовте авто з трьома передніми фарами, що кричать перед собою, – невидиме і для високотехнологічного оснащення, і для копів, що ним користуються.

Шкірячись, Туз повів «такер талісман» містера Ґонта на швидкості сто десять. Він повернувся в Рок чверть по восьмій, із запасом майже чотири години.

8

Містер Ґонт вийшов із крамниці й став під навіс, щоб подивитися, як Туз дбайливо заводить «талісман» на одне з трьох скісних місць для стоянки перед «Необхідними речами».

– Ви приїхали добряче завчасно, Туз.

– Ага. Машина – просто бомба.

– Щоб на мені шкура луснула, – промовив містер Ґонт. Він провів долонею по гладенькому скошеному передньому кузову «такера». – Єдина така. Ви привезли мій товар, наскільки я розумію?

– Так. Містере Ґонт, дорогою назад я трохи зрозумів, наскільки це ваше авто унікальне, але, думаю, вам варто дістати для нього номери та, можливо, талон тех…

– Це все зайве, – байдуже відмахнувся містер Ґонт. – Припаркуйте її в провулку за магазином, Туз, якщо ваша ласка. Я пізніше нею сам займуся.

– Як? Де?

Туз відчув раптову неохоту віддавати автомобіль містерові Ґонту. Не лише через те, що залишив своє авто в Бостоні й потребував коліс для нічної роботи. Просто після «талісмана» будь-яке авто, включно з «челленджером», здавалося вуличним сміттям.

– Це, – сказав містер Ґонт, – уже моя справа. – Він незворушно подивився на Туза. – Якщо ви сприйматимете роботу на мене як службу в армії, Туз, то все у вас ітиме гладкіше, ніж до того. Зараз у вас є три варіанти, як чинити в тих чи інших випадках: правильно, неправильно і так, як велить містер Ґонт. Якщо вибиратимете третій варіант, жодні проблеми вам не світять. Зрозуміло?

– Так. Так, зрозуміло.

– Гарно. Тепер під’їдьте під задні двері.

Туз проїхав жовтою машиною за ріг і повільно прокотився вузьким провулком, що пробігав за бізнес-будівлями із західного боку Мейн-стріт. Задні двері «Необхідних речей» були відчинені. Містер Ґонт стояв під косим променем світла, очікуючи. Він навіть не спробував допомогти Тузові, який задихався від зусиль, заносячи ящики в комірчину крамниці. Туз не знав про це, але багато клієнтів були б здивовані, якби побачили ту кімнату. Вони чули містера Ґонта там, за оксамитовою завісою, що відділяла магазин від складського приміщення, звуки переміщення товарів, шурхіт коробок… але в кімнаті взагалі нічого не було, доки Туз не склав ящики стосом у кутку за вказівками містера Ґонта.

Так – там була одна річ. У дальньому кінці кімнати під заклацнутою скобою великої мишоловниці «Вікторі» лежав коричневий сірий щур. Шия в нього була зламана, передні зуби мертво щирилися.

– Гарна робота, – сказав містер Ґонт, потираючи долоні з довгими пальцями й усміхаючись. – Гарна вечірня робота загалом. Ви перевершили всі мої очікування, Туз. Із лишком.

– Дякую, сер, – уражено відказав Туз. До сьогодні він ще ніколи в житті не називав жодного чоловіка «сером».

– Ось вам за клопіт. – Містер Ґонт подав Тузові брунатний конверт. Той стиснув його пальцями і відчув рипіння порошку всередині. – Наскільки я розумію, вам сьогодні вночі захочеться зайнятися певними дослідженнями, так? Це може дати вам трішки додаткової сили, як говорилося в старій рекламі «Ессо».

Туз аж підскочив із переляку.

– Ой, блядь! Блядь! Я лишив ту книжку – книжку з мапою – у себе в машині! Вона аж у Бостоні! Сука-блядь!

Він стиснув руку в кулак і вгатив себе по стегну.

Містер Ґонт усміхався.

– Я так не думаю, – промовив він. – Мені здається, вона в «такері».

– Ні, я…

– А ви самі перевірте.

Так Туз і вчинив, і, звісно, книжка була там, лежала на приладовій панелі, упираючись корінцем до патентованого випуклого вітрового скла «такера». «Втрачені й заховані скарби Нової Англії». Він узяв її й розгорнув. Мапа досі була всередині. З тупою вдячністю Туз подивився на містера Ґонта.

– Ваші послуги мені не знадобляться до завтра, цього ж часу, – сказав містер Ґонт. – Раджу провести день у Мекенік-Фоллз. Думаю, так вам підійде найбільше, бо буде нагода добре виспатися. У вас попереду ще жвава нічка, якщо не помиляюся.

Туз подумав про маленькі хрестики на мапі й кивнув.

– І ще, – додав містер Ґонт, – з вашого боку було б розумно протягом наступних одного-двох днів уникати уваги шерифа Пенґборна. А потім, думаю, це вже буде неважливо. – Губи потягнулися назад, зуби випнулися вперед, великі, хижі. – До кінця тижня, думаю, багато речей, які колись важили для жителів цього міста, не важитимуть взагалі. Ви так не вважаєте, Туз?

– Якщо ви так кажете, – відповів той. Він знову поринав у дивний приголомшений стан і був зовсім не проти. – Я тільки не знаю, як буду пересуватися.

– Про це я вже подбав, – сказав містер Ґонт. – Спереду припарковано авто, ключі в запалюванні. Машина компанії, так сказати. На жаль, це звичайний «шевроле» – ідеально типовий «шевроле», але так у вас принаймні буде якийсь транспортний засіб. Фургон теленовин вам сподобається, звичайно, більше, але…

– Фургон новин? Який фургон?

Містер Ґонт вирішив не відповідати.

– Але «шевроле» відповідатиме всім вашим теперішнім потребам переміщення, запевняю. Лише не намагайтеся на ній проїжджати з перевищенням повз пости поліції штату. Боюся, з нею не все так гладенько буде. З цією ні. Взагалі.

Туз почув власні слова:

– Мені б дуже хотілося мати таку машину, як ваш «такер», містере Ґонт, сер. Вона прекрасна.

– Ну що ж, тоді, можливо, нам удасться домовитися. Розумієте, Туз, у