Гра престолів - Джордж Мартін
Поки схил під копитами коней почав потроху перетворюватися на рівнину, сонце добряче просунулося на захід. Дорога випросталася і поширшала; Кетлін вперше побачила навколо траву та польові квіти. Досягши низу долини, вони рушили швидше: понеслися легким чвалом крізь веселі зелені гайочки, крихітні поснулі сільця, квітучі сади, поля золотої пшениці; перетнули з десяток струмків, розбризкуючи сонячні крапельки. Дядько вислав наперед свого хорунжого з подвійною корогвою на держалні: нагорі місяць та сокіл дому Арин, унизу його власний чорний пструг. Селянські та купецькі вози, поодинокі вершники з менших домів поспіхом ставали осторонь, щоб дати дорогу.
І все ж поки вони досягли міцного замку біля підніжжя Велетневого Списа, вже настала темрява. На мурах блимали смолоскипи, на чорній воді рову танцював рогатий місяць. Моста було піднято, решітку опущено. Але Кетлін бачила, що у вартовій горить світло, і вікна чотирикутних башт замку також сяють вогнями.
— Місячна Брама, — мовив дядько. Загін натягнув поводи. Хорунжий під’їхав до краю рову привітати вартових. — Стіл князя Нестора. Він має чекати на нас. Глянь-но угору.
Кетлін підняла очі, все вище й вище. Спершу вона бачила тільки скелі та ліс, чорну громаду гори посеред нічного неба. Але потім помітила блиск віддалених вогнів високо над головою: там на крутому схилі стояла вежа, блимаючи згори жовтогарячими очима. Над нею, далі схилом, стояла ще одна; а ще далі третя, схожа на іскру в небі. Вище за всі три, куди сміли залітати тільки орли та соколи, у місячному світлі блищало щось біле. Вдивляючись у бліді башти в неймовірній височіні, Кетлін відчула, як на неї накотило запаморочення.
— Соколине Гніздо, — пробурмотів Марільйон, майже німий з захвату.
Тишу розірвав різкий голос Тиріона Ланістера.
— Вочевидь, Арини так не люблять гостей, що залізли аж на небо. Якщо ви зібралися дертися цією горою в темряві, то краще вбийте мене тут.
— Ми заночуємо тут і піднімемося вранці, — повідомив Брінден.
— Не дочекаюся, — відповів карлик. — Але як саме? Я ніколи раніше не їздив на козах.
— На мулах, — посміхнувся Брінден.
— У горі вирізано сходи, — відповіла Кетлін; вона чула про те від Неда, який часто розповідав їй про юність, проведену в Долині разом з Робертом Баратеоном та Джоном Арином.
Дядько кивнув.
— Зараз темно, їх не видно, але сходи є. Надто круті та вузькі для коней, але мули долають їх цілком вправно. Стежку охороняють три замки: Кам’янець, Снігокрай та Небосхил. Мули довезуть нас до Небосхилу.
Тиріон Ланістер збентежено зиркнув вгору.
— А далі як?
Брінден знову посміхнувся.
— А далі надто круто навіть для мулів. Решту шляху пройдемо пішки. Або ж можна скористатися кошиком. Соколине Гніздо прибудоване до гори просто над Небосхилом, а в його підвалах є шість великих коловоротів з ланцюгами для підйому запасів. Якщо бажаєте, любий пане Ланістере, я влаштую вам проїзд разом з хлібом, пивом та яблуками.
Карлик коротко реготнув, неначе гавкнув.
— От якби ж я був гарбузом, — відповів він. — Та на жаль, мій пан батько страшенно засмутяться, якщо їхній синок-Ланістер вирушить у пащу долі, наче кошик ріпи. Якщо ви дертиметеся нагору пішки, то, на жаль, доведеться й мені. Ми, Ланістери, маємо свою гордість.
— Гордість? — скинулася Кетлін. Його кпини та недбала легковажність розлютили її. — Радше сказати, зухвалість. Зухвалість, марнославство і спрагу до влади.
— Зухвалий — то про мого брата, — відповів Тиріон Ланістер. — Мій батько — саме уособлення марнославства, а моя мила сестричка Серсея прагне влади, як дихає. Однак я невинний у цих гріхах, яко агнець. Хочете, забекаю?
І він вишкірився усмішкою.
Перш ніж Кетлін встигла відповісти, зарипів і пішов донизу підйомний міст, а тоді на добре змащених ланцюгах полізла вгору решітка. Щоб освітити шлях, із замку висипала сторожа зі смолоскипами, і дядько провів загін досередини. У дворі на них чекав князь Нестор Ройс, великий підстолій Долини та Оборонець Місячної Брами, оточений лицарями.
— Пані Старк, — привітався він, вклоняючись.
То був кремезний опасистий чоловік, грудьми як барило, і уклін у нього вийшов не надто жвавий.
Кетлін зійшла з коника і стала перед ним.
— Пане Несторе, — кивнула вона. Кетлін знала князя тільки з оповідей: брат у перших Спижевому Йону, з молодшої гілки дому Ройс, але й сам по собі вельми шанований та могутній вельможа. — Ми подолали довгий та втомний шлях. Прошу вашої гостини на цю ніч, якщо ваша ласка.
— Мій дім — ваш дім, люба пані, — буркнув князь Нестор, — але ваша сестра, пані Ліза, надіслала з Гнізда нагальний наказ. Хоче бачити вас якомога швидше. Решта вашого загону заночує тут і відбуде нагору з першими променями сонця.
Її дядько рвучко зіскочив з коня.
— Що за божевілля стукнуло їй у голову? — запитав він, не добираючи ґречних слів. Брінден Таллі рідко пом’якшував те, що хотів сказати. — Підніматися вночі, ще й не за повного місяця? Навіть Ліза має розуміти, що то певний спосіб скрутити собі в’язи.
— Мули знають дорогу, пане Бріндене.
Тоненька жилава дівчина сімнадцяти чи вісімнадцяти років вийшла наперед з-за спини князя Нестора. Її темне волосся було обрізане горщиком; вбрана дівчина була у шкіряний одяг вершника та легку сріблясту кольчужку. Вона вклонилася до Кетлін значно спритніше, ніж її пан.
— Обіцяю вам, пані, жодної небезпеки немає. Я матиму за честь доправити вас нагору. Я підіймалася вночі вже разів сто. Михел каже: мій батько, напевне, був гірським козлом.
Дівчина вихвалялася так гаряче, що Кетлін не могла не всміхнутися.
— Чи маєш ти ім’я, дитино?
— Мія Камінець, з ласки вельможної пані, — відповіла дівчина.
Втім, почуте не додало Кетлін ласки; навпаки, вона аж присилувала себе зберегти посмішку на обличчі. Камінець — таке прізвище давали байстрюкам у Долині Арин. Так само, як Сніговій на півночі або Буйцвіт у Вирії. У кожному з семи королівств вигадали своє спільне прізвище для дітей, які народилися без шлюбного батька. Кетлін не бажала дівчині зла, але мимоволі згадала Недового байстрюка на Стіні, й це розбурхало в ній одразу і гнів, і вину. Вона марно шукала якихось слів для відповіді.
Порушив мовчанку князь Нестор.
— Мія в нас розумниця, і якщо каже, що довезе вас безпечно до пані Лізи, то
