Кров Дракона. Хто із нас жертва? - Назар Мулік
— Мамо, потрібно… — син недоговорив, коли побачив, як дракон почав оговтуватися від падіння, струшував із себе уламки стріхи та стін. Хрог, пам'ятаючи свій вдалий постріл, поклав ще одну стрілу на тятиву, натягнув її, прицілився.
Дракон поволі підвівся, на нього накинулося до десятка воїнів, які хотіли помститися за своїх полеглих товаришів. Велетень махнув крилом, відкинув їх назад, а потім подивився прямісінько на Хрога, який цілився йому в морду. Дракон заричав, розкидав крилами уламки й помчав прямо назустріч хлопцеві, який від страху задуб.
Коли дракон був уже зовсім близько й роззявив свою пащу, хтось миттєво підлетів до Хрога, відкинув його ударом стегна в сніг. Хільга, яка до цього була нерухома, побачила сина, схаменулася, схопила його за руку й кинулася до хати, аби заховати дітей у підвалі.
Тим часом із драконом вступив у бій невідомий чорноволосий воїн, який двічі вистрілив у нього із арбалета. Хрог, побачивши його, збагнув, що то не він повалив дракона своїм пострілом, а цей чоловік.
— До хати, Хрогу! — закричала в нього над вухом Хільга, стукаючи в двері. Збагнувши, що ніхто не відчиняє, вона сховалася із сином за хатою.
Хлопчина зі страхом та захватом спостерігав, як чорноволосий кинувся прямісінько на дракона, вистрілив ще раз, поціливши прямо у відкриту пащу. Коли змій вже був на відстані в три кроки, чоловік спритно витягнув меча із піхов, завертів ним, наче палицею та різанув по нозі. Потім рубанув із плеча по шиї, провернувся під пазурями, що промчали повз нього, вдарив наосліп у відповідь, влучив у око.
Дракон підвів голову, болісно заричав, затупцював на місці, намагаючись затоптати нападника, але чорноволосий не відступав. Пробігши під лапою, він засипав ударами черево дракона, яке було відкрите для ударів. Хрог побачив, як на воїна вилився цілий потік крові, але той не зважав, продовжував бити, рубати, різати.
Дракон, ще голосніше заверещавши, відскочив, недбало відкинув чоловіка від себе, поваливши його в сніг. Потвора закричала, роззявила пащу, із якої річкою текла кров. Потік вогню розлетівся усім майданом, на якому відбувалась битва, здавалося, що вогонь накрив собою половину поселення. Вже за мить, коли дим розвіявся, зліва від дракона вискочив той же воїн, куртка якого була обгорілою, а обличчя чорним від сажі.
«Боги милостиві…Що це за демон? — із широко розплющеними очима роздумував Хрог, міцно вхопивши матір за руку, — Вогонь практично не поранив його, наче пройшов повз!»
Невідомий різанув по лапі дракона, той похитнувся, звалився на правий бік. Воїн, діставши щось з-за поясу, метнув це в дракона. Вибух супроводжувався тисячами синіх іскор, які боляче ранили крилатого змія. Дим поглинув усе довкола, окутавши всі будівлі та дракона, який ричав і плювався вогнем.
Попри те, що Хрог нічого не бачив через дим, він чудово чув звук ударів і ричання. Побачив силует меча, який вздійнявся і миттєво опустився. Потім знову, знову й знову. Дракон, який, схоже, через ушкодження не міг підвестися, палив усе вогнем.
Щось знову вибухнуло, піднявши стовбур снігу, який наче із гейзера забив вгору. Змій, закричавши ледь чутно, зовсім затих, як і удари меча, які до цього майже не припинялися.
Із часом дим розвіявся, а крилате жахіття, яке лежало посередині майдану, не рухалося, стікаючи власною кров'ю. Біля нього колом лежали тіла загиблих, котрі прийняли доблесну смерть від лап цієї істоти. Хрог із Хільгою побачили чоловіка, який повільно відійшов від тіла дракона і, похитуючись та тримаючись рукою за бік, попрямував до них. Він мав чимало поранень, лівий бік був весь випалений, обпечений вогнем дракона, але попри це, незнайомець тримався. Однак одразу було ясно, що проста людина не змогла б пережити такого, а воїн щей тримався на ногах.
Хільга і Хрог налякано й здивовано дивилися в його моторошні риси обличчя, які світилися у світлі вогню. Підійшовши до жінки і її сина, воїн скривився, сплюнув кров на сніг і сказав спокійним, металевим виваженим голосом:
— Ви цілі?
Хрог і Хільга перезирнулися, здивовані цими словами. Жінка повільно кивнула головою, на що воїн посміхнувся втомленою, але щирою посмішкою. Не сказавши більше ані слова, чорноволосий опустився на коліна, харкнув кров'ю і знесилено впав обличчям у сніг.
Воїнів, які полягли під час битви із драконом, поховали уже наступного дня. Їхні тіла, обкладені обладунками, мечами та усім необхідним для потойбічного світу, були спалено й пущено за вітром, як того і вимагали традиції. Сім'я Бевульфа проводжала батька зі сльозами на очах, хоча кожен із них розумів, що доля воїна — це рано чи пізно загинути, боронивши свій дім або батьківщину.
Напад дракона завдав великих збитків поселенню Ольйорн, але люди тут були працьовитими, тому відбудова розпочалася майже відразу. Мобілізувалися як чоловіки, так і жінки.
Під самий вечір, коли надворі затих стукіт молотків, а люди пішли спати, ярл Харольд зібрав нараду, на якій підняв питання нещодавнього інциденту. Але перш ніж про це заговорити, всі хотіли дізнатися, хто є рятівником Ольйорна.
— Перш за все, я, ярл Харольд, хотів би подякувати чорноволосого воїна від імені усіх мешканців Ольйорна за наш порятунок і допомогу в перемозі над драконом. Але, попри все, вимушений просити тебе представитися і пояснити мету свого прибуття, — сказав голосно ярл, звертаючись до чоловіка, який стояв перед ним.
— Мене звати Фалмін із Мальгарда, — представився чоловік, стоячи перед
