Кров Дракона. Хто із нас жертва? - Назар Мулік

Хільга, завершивши співати, подивилася на Івара, який через материний спів заснув. Навіть Герда із Трогом відчули сонливість і сум, які викликала ця колискова. Вони пам'ятали її, пам'ятали ці слова, які колись промовляла мати перед їхнім сном, а зараз, коли знову почули знайомі рядки, то згадали себе малими. Хільга обережно поцілувала молодшого сина, загорнула його в покривало. На вулиці знову стало чутно завивання вітру, який свистів та ричав, наче хижий звір. Вже за мить, за зовсім коротку мить, жінка збагнула, що це не вітер.

За вікнами пролунав гучний вибух, увесь будинок затрусився. Хільга відразу підбігла до малого Івара, взяла собі на руки й перенесла в темний закуток, де стояло ліжко. Хрог і Герда, так само налякані, як і їхня матір, поховалися за її спиною, налякано дивлячись на зачинені двері. Надворі йшов бій, це було чутно по брязкоту зброї і по войовничих вигуках воїнів. Пролунав гучний рев, а за ним відчайдушні вигуки чоловіків. Стало зрозуміло, що до поселення щось увірвалося. Або хтось.

— Таргіре, стріляй! — почувся голос одного із оборонців.

— Обережно, він наближається! — закричав щосили інший воїн.

— Бевульф! — скрикнула Хільга, упізнавши голос свого чоловіка.

— Стій, мамо, не можна туди! — Хрог схопив матір за руку, яка вже хотіла кинутися на поміч чоловікові. — Ми не повинні відчиняти двері!

Жінка безсило заплакала, міцніше пригорнула до себе Івара, який прокинувся від шуму та вибухів, що лунали ззовні. Малюк налякано дивився навколо, а в його маленькі голові промайнула думка, що то Мелетвер прийшов за ним. Хоча, чесно кажучи, такі думки були не тільки в нього.

— Бевульфу, позаду! — закричав хтось із надвору, прямісінько під їхньою домівкою. — Ховайся, зараз знову нападе!

Цього разу Хільга не витримала. Обережно передала Івара до рук доньки, а сама, витягнувши з-під ліжка сокиру, помчала до дверей.

— Мамо, стій!

Крик Хрога був даремним, оскільки жінка відперла двері і вискочила на вулицю. Діти із жахом дивилися їй вслід.

— Гердо, зачини за мною двері й не відчиняй, поки усе не припиниться! — крикнув Хрог, який вскочив, схопив лук і сагайдак стріл, що лежали поруч і відразу побіг за матір'ю.

— Хрогу, вбережи матір! — крикнула йому наостанок Герда, а потім зачинила двері на засув.

— Що коїться? — забелькотів налякано Івар. — Де мама й тато? Де братик?

— Вони скоро прийдуть, братику, — сказала Герда, ледь стримуючи тремтіння в голосі й сльози, що самі собою почали котитися по щоці. Вона про себе почала молитися Мелетверу, щоб той не забирав її родину у свої Вічні Покої.

Весь майдан посередині поселення був встелений трупами загиблих. Довкола палали будівлі, вогонь люто тріщав, нищачи усе, що попадалось на шляху. Чоловіки, схопивши зброю, повибігали надвір, аби дати відсіч невідомому ворогу.

Хільга підбігла до свого чоловіка, який лежав у снігу поруч із їхньою хатою, певно, боронив її із останніх сил. Побачивши Бевульфа, жінка кинулася до нього, підняла голову й стерла із лоба бруд.

— Бевульфе, скажи щось! — молила вона, дивлячись на його широко розплющені очі. — Бевульфе, благаю!

Із хати вискочив Хрог, побачив батька й матір, кинувся до них.

— Що із ним? — запитав нерозуміючи юнак, присів поряд із тілом батька, взяв його за холодну, як лід, руку. — Мамо, що із ним?!

Хільга ридала. Вона кричала, безсило опускаючи й підіймаючи голову від грудей чоловіка. Бевульф, мертвими очима дивлячись на беззоряне небо, мовчав. Хрог взяв його за голову, затрусив нею, щось кричав, намагався розбудити батька, змусити встати, прийняти бій.

— Обережно! — закричали воїни, що стояли біля поламаних воріт. — Він повертається!

Із нізвідки, на світло вогню вилетіло крилате чудовисько. Хрог неодноразово чув про цих істот із розповідей друїда, але ніколи не думав, що вони існують.

Дракон, поливаючи захисників потоком вогню, влетів до поселення, сіючи смерть. Декілька мужів миттєво згоріли, інші ж попадали в сніг, аби погасити полум'я, яке горіло на їхній одежі. Дракон провернувся в повітрі, стрімко опустився до землі, зірвав із однієї з хат стріху. Лучники, що стояли на дерев'яних стінах, без перестану стріляли в нічне жахіття, яке нищило все на своєму шляху. Дракон випустив хмару вогню, попаливши більшість лучників, які із криками попадали на землю із багатометрової висоти.

— Мамо! — вигукнув Хрог, коли бестія пролетіла в них над головами. Юнак встиг повалити матір на землю, цим самим врятував її від пазурів, які пронеслися над ними. — Негайно в підвал! Швидко! — кричав Хрог, трусячи Хільгу за плечі, але, здавалося, вона його не чула. Уже нікого не чула.

Хрог підвівся, схопився за лук, натягнув стрілу на тятиву і, чекаючи дракона, завмер.

«Як вчив батько. Тятива до щоки, відпускай повільно і тримай лук міцно. — промовляв Хрог, аби не забути, однак тремтячі від страху руки були поганими помічниками.»

Почвара летіла зі сходу, широко розмахуючи крилами. Юнак прицілився, мітив у голову, хоча він не міг знати, що проста стріла не завдасть ніякої шкоди цій