Битва королів - Джордж Мартін
— Щось ти дуже задоволений собою. Чого б це?
— А чом би й ні? — сказав Тиріон. Щодня, щоночі на вулиці Сталевій виспівували молотки, і великий ланцюг довшав. Тиріон стрибнув на велетенське ліжко з балдахіном.— Це на цьому ліжку Роберт помер? Дивно, що ти його не викинула.
— Мені на ньому солодкі сни сняться,— озвалася Серсі.— А тепер кажи, що маєш, і кульгай собі геть, Куцю.
Тиріон посміхнувся.
— Лорд Станіс відплив з Драконстону.
Серсі підхопилася на ноги.
— А ти сидиш тут щиришся, як гарбуз на святі врожаю? Байвотер уже скликав міську варту? Слід негайно послати птаха в Гаренхол.
Тиріон уже не просто посміхався — сміявся. Серсі схопила його за плечі й потрусила.
— Припини! Ти дурний чи п’яний? Припини!
Він заледве зміг вичавити:
— Не можу... Яка це... боги, яка ж це кумедія... Станіс...
— Що?!
— Він не проти нас виступив,— спромігся Тиріон.— Він узяв у облогу Штормокрай. Ренлі зараз їде йому назустріч.
Сестрині нігті боляче вп’ялися йому в руки. На мить вона, не вірячи, витріщалася на нього, так наче він белькотів невідомою мовою.
— Станіс із Ренлі воюють один проти одного?
Коли він кивнув, Серсі захихикала.
— Боги праві,— видихнула вона,— скоро я повірю, що Роберт з них був найрозумніший.
Закинувши голову, Тиріон зареготав. Вони сміялися разом. Стягнувши його з ліжка, Серсі покружляла брата й навіть обійняла, на мить перетворившись на легковажну дівчинку. Заки вона його відпустила, у засапаного Тиріона паморочилось у голові. Докульгавши до серванта, він вчепився в нього однією рукою, щоб не впасти.
— Як думаєш, між ними і справді до бійки йдеться? Якщо вони дійдуть якоїсь згоди...
— Не дійдуть,— сказав Тиріон.— Вони надто різні й водночас надто схожі, й до того ж терпіти не можуть один одного.
— І Станіс завжди вважав, що в нього підступом відібрали Штормокрай,— замислено мовила Серсі.— Родовий престол дому Баратеонів, належний йому по праву... знав би ти, скільки разів він приходив до Роберта й заводив цю нудну пісню своїм вічно ображеним голосом! Коли Роберт віддав престол Ренлі, Станіс так зціпив зуби, що я думала, вони зараз потріскаються.
— Він вбачав у цьому зневагу.
— А це й була зневага,— мовила Серсі.
— Піднімемо келихи за братню любов?
— Так,— задихано озвалася вона.— О боги, так!
Наповнюючи два келихи арборським солодким червоним, Тиріон стояв до сестри спиною. Найлегше на світі було вкинули щопту дрібного порошку в її келих.
— За Станіса! — вигукнув він, вручаючи їй вино. «Сам-один я не становлю загрози, еге?»
— За Ренлі! — озвалася сестра, сміючись.— Най воюють вони довго й тяжко, і най ухоплять їх Чужі!
«Оце таку Серсі бачить перед собою Джеймі?» Коли вона усміхалася, зразу видно ставало, яка вона вродлива. «Кохав як літо гарну діву // із сонцем у волоссі...» Навіть шкода було її труїти.
Наступного ранку, коли Тиріон саме снідав, від Серсі прибув гонець. Королева нездужає і не зможе залишити свої покої. «Радше вбиральню свою не зможе залишити». Тиріон, як належиться, співчутливо посопів і попросив переказати Серсі, щоб спокійно відпочивала, а з сером Клеосом він поговорить, як вони і планували.
Залізний трон Ейгона Завойовника являв собою плутанину небезпечних гостряків і залізних зубів, що так і чигали на всякого, хто спробує всістися в ньому зручненько, а високі сходинки, які Тиріону довелося долати, болісно нагадали, які в нього куці ноги і яке, мабуть, кумедне з нього зараз видовище. Проте одного в цього трону не забрати. Це таки високий престол.
Безмовно стояли ланістерівські гвардійці в своїх малинових плащах і з лев’ячими головами на півшоломах. Навпроти них у залі розташувалися золоті плащі сера Джейсліна. Обабіч сходів на престол застигли Брон і сер Престон з королівської варти. Придворні заповнили галерею, а прохачі скупчилися біля високих дубових дверей, окутих бронзою. Сьогодні зранку Санса Старк була особливо гарна, хай і бліда як молоко. Стояв покашлюючи лорд Гайлз, а бідолашний кузен Тайрек горнувся у свою весільну оксамитову мантію, опушену горностаєм. Три дні тому він одружився з маленькою леді Ермісандою, і відтоді інші зброєносці обзивали його «мамкою» й цікавилися, в якій льолі була наречена першої шлюбної ночі.
Тиріон дивився на всіх згори вниз — і йому це подобалося.
— Кличте сера Клеоса Фрея!
Голос його відлунював від мурів і котився залою. Це йому теж подобалося. «Шкода, що Шей цього не бачить»,— подумав він. Вона просилася прийти, але хіба це можливо?
Сер Клеос здолав довгий прохід між золотими й малиновими плащами, не дивлячись ні праворуч, ні ліворуч. Коли він став навколішки, Тиріон зауважив, що кузен почав лисіти.
— Пане Клеосе,— мовив з-за нарадчого столу Мізинчик,— прийміть подяку за те, що доправили нам мирну пропозицію від лорда Старка.
Великий мейстер Пайсел прочистив горло.
— Королева-регентша, королівський правиця й мала рада обміркували умови, запропоновані самозваним королем на Півночі. З сумом повідомляємо, що вони неприйнятні, й саме так ви маєте і переказати північанам, сер.
— А ось наші умови,— сказав Тиріон.— Роб Старк має скласти зброю, присягнути на вірність і повернутись у Вічнозим. Він має звільнити мого брата цілим і неушкодженим та віддати своє військо під командування Джеймі, який виступить з ним проти заколотників Ренлі та Станіса Баратеонів. Кожен зі Старкових прапороносців має відіслати до нас свого сина як заручника. Якщо ж немає сина, нас задовольнить і дочка. Вони можуть розраховувати на лагідне поводження й високе місце при дворі в тому разі, якщо їхні батьки не замислять нової змови.
Клеос Фрей мав кепський вигляд.
— Мілорде правице,— мовив він,— лорд Старк ніколи не погодиться на такі умови.
«А ми на це й не розраховували, Клеосе».
— Перекажіть йому, що ми в Кичері Кастерлі зібрали нове велике військо, яке незабаром виступить проти нього з заходу, а батько в цей час атакуватиме зі сходу. Перекажіть, що він сам-один, і надії на союзників немає. Станіс і Ренлі Баратеони воюють між собою, а князь дорнський погодився на шлюб свого сина Тристана з королівною Мірселлою.
З дальнього кінця зали і з галереї зірвалося водночас і захоплене, і перелякане бурмотіння.
— Що ж до кузенів,— провадив Тиріон,— ми пропонуємо Гаріона Карстарка й сера Вайліса Мандерлі в обмін на Віллема Ланістера, і лорда Сервина й сера Донела
