Битва королів - Джордж Мартін

— Ти спізнився, Теоне,— зауважив лорд Балон.

— Перепрошую,— Теон зайняв порожнє місце поряд з Ашею. Нахилившись до неї, він просичав їй у вухо: — Ти сидиш на моєму місці.

Вона обернула до нього невинні очі.

— Брате, ти помиляєшся. Твоє місце у Вічнозимі,— її посмішка різонула його.— А де ж твоє прегарне вбрання? Я чула, ти полюбляєш загортати тіло в шовки й оксамити.

Сама вона була вдягнена в просту зелену вовняну сукню; тканина м’яко обтягувала її струнке тіло.

— Мабуть, у тебе кольчуга проіржавіла, сестро,— відбив він.— Як шкода! Хотів би я побачити тебе в криці.

На це Аша тільки розсміялася.

— Може, ще й побачиш, менший братику... якщо певен, що твоя «Морська сука» уженеться за «Чорним вітром».

Тут підійшов один з батькових невільників, тримаючи в руках карафу вина.

— Ти сьогодні ель чи вино питимеш, Теоне? — Аша нахилилася ближче.— Чи ти й досі мрієш скуштувати мого материнського молока?

Він спалахнув.

— Вина,— кинув він невільнику. Аша відвернулася та грюкнула по столу, вимагаючи елю.

Теон розрізав навпіл буханець хліба, вибрав серединку й закликав кухаря, щоб наповнив йому половинку хліба риб’ячою юшкою. Від запаху густої юшки йому зробилося недобре, але він примусив себе поїсти. Вина він випив стільки, що на два обіди вистачить. «Якщо знудить, блюватиму на неї».

— А батько знає про те, що ти одружена з його корабельником? — запитав Теон сестру.

— Не більше, ніж сам Сигрін,— знизала вона плечима.— Перший корабель, що він збудував, називався «Есгред». Назвав його на честь своєї матері. Важко сказати, кого з них він любить більше.

— То все, що ти казала, брехня.

— Не все. Пригадуєш, як я сказала, що люблю бути згори? — широко посміхнулася Аша.

Він цього він тільки більше розлютився.

— А про те, що ти одружена жінка, і про дитину...

— О, то була щира правда,— Аша підскочила на ноги.— Гей, Рольфе! — гукнула вона одному з танцюристів-пальцерубів, піднісши руку. Побачивши її, він крутнувся — і знагла з його руки вилетів топірець, і лезо зблиснуло у світлі смолоскипа. Не встиг Теон і подих затамувати, як Аша вже перехопила топірець і вгатила його в стіл, розітнувши Теонову хлібну миску, аж підливка ляпнула на його накидку.— Ось мій лорд-чоловік,— сказала сестра й, потягнувшись під ліф сукні, висмикнула з-поміж грудей чингал.— А ось моє любе немовлятко.

Теон Грейджой навіть уявити не міг, на кого він зараз схожий, але зненацька збагнув, що велика зала дзвенить од сміху, і сміються всі з нього. Навіть батько посміхався, чорт забирай, а дядько Віктаріон голосно реготав. Теон заледве спромігся вичавити у відповідь нудотну посмішку. «Побачимо, хто сміятиметься останнім, суко».

Під свист і гучне улюлюкання Аша вивільнила топірець зі стільниці й пожбурила його назад танцюристам.

— Ліпше тобі дослухатися моєї поради щодо підбору команди.

Невільник підніс їй дерев’яний таріль, і вона, наколовши солону рибу, з’їла її просто з кінчика свого чингала.

— Якби ти дав собі труду бодай щось дізнатися про Сигріна, мені б не вдалося тебе обдурити. Ти десять років був вовком, а тоді причалюєш сюди, вважаючи себе королевичем над Островами, і при цьому не знаєш нічого й нікого. З якого дива вояки воюватимуть і помиратимуть за тебе?

— Бо я — їхній законний королевич,— холодно мовив Теон.

— За законами царини — може бути. Але тут у нас свої закони, не забув?

Нахмурившись, Теон звернув погляд на хлібну миску перед собою, з якої підтікала підливка. Скоро й на коліна йому натече. Він гукнув невольника все прибрати. «Півжиття я чекав повернення додому, і що отримав? Кпини та зневагу?» Не таким він запам’ятав Пайк. Чи просто не запам’ятав? У заручники-бо його забрали в такому юному віці!

Бенкет був убогий: кілька риб’ячих юшок, чорний хліб, нічим не присмачена козятина. Найсмачнішим з-поміж наїдків виявився цибулевий пиріг. Коли прибрали останні страви, ель і вино й далі лилися рікою.

Зі Скелястого престолу звівся лорд Балон Грейджой.

— Кінчайте пити й піднімайтеся до мене у світлицю,— звелів він товариству на помості.— Нам іще плани розробляти.

Не кажучи більше ні слова, він вийшов у оточенні двох гвардійців. Незабаром за ним рушили обидва брати. Теон звівся, щоб і собі йти.

— Менший братик квапиться втекти,— Аша піднесла ріг, вимагаючи ще елю.

— Лорд-батько чекає.

— Він чекав не один рік. Нічого з ним не станеться, якщо почекає ще трішки... та якщо боїшся його гніву, біжи бігом за ним. Ще дядьків наздоженеш,— вона посміхнулася.— Один-бо впився морської води, а другий — такий тупий сірий віл, що, либонь, і заблукає.

Теон роздратовано сів.

— Ні за ким я не бігатиму.

— Навіть за жінками?

— Це ж не я тебе за прутень хапав.

— Нема в мене прутня, ти не забув? А ти мене за що тільки не хапав!

Теон відчував, як паленіють щоки.

— Я чоловік, з чоловічими бажаннями. А ти що за дивне створіння?

— Скромна дівиця, от і все,— Аша під столом швидко потиснула йому прутень. Теон мало не зіскочив з крісла.— Що, вже не хочеш, аби я завела тебе в порт, братику?

— Шлюб не для тебе,— вирішив Теон.— Стану володарем — відішлю тебе до німотних сестер.

Він зіп’явся на ноги й нетвердим кроком рушив на пошуки батька.

Коли він підходив до ланцюгового мосту Морської вежі, почався дощ. Шлунок вирував, як море під ногами, а від вина відібрало ноги. Перетинаючи міст, Теон зціпив зуби і вчепився в линву, уявляючи, що це Ашине горло.

У світлиці, як завжди, було вогко й гуляли протяги. Батько, закутаний у котикову шубу, сидів перед жаровнею; обабіч нього вмостилися брати. Коли Теон увійшов, Віктаріон саме говорив про припливи й вітри, але лорд Балон жестом звелів йому замовкнути.

— Маю план. І вам час його почути.

— У мене є кілька пропозицій...— почав був Теон.

— Коли мені знадобиться твоя порада, я до тебе звернуся,— мовив батько.— Зі Старої Весі прилетів птах. Дагмер веде Драмів і Стоунгавзів. Якщо боги пошлють нам попутні вітри, ми відпливемо, щойно вони прибудуть... тобто ти відпливеш. Хочу,