Гаррі Поттер колекція (комплект із 7 книг) - Джоан Роулінг
Бладжер знову мало не влучив у Гаррі, просвистівши над самісіньким його вухом; Гаррі круто повернув праворуч і помчав у протилежному напрямку.
- Хочеш, Поттере, стати балериною - зареготав Мелфой, коли Гаррі кумедно перекрутився в повітрі, уникаючи бладжера. Гаррі відлетів, а бладжер мчав за ним слідом на відстані не більше метра - і тут, розлючено зиркнувши на Мелфоя, Гаррі побачив золотого снича. Снич висів за кілька сантиметрів над лівим вухом Мелфоя, а той, глузуючи з Гаррі, його не помічав.
Гаррі на мить завис у повітрі, не наважуючись помчати до Мелфоя, щоб той не озирнувся й не побачив снича.
БАХ!!!
Ця мить виявилася задовгою. Бладжер нарешті таки влучив йому в лікоть, і Гаррі відчув, як хруснула рука. Мов у тумані, запаморочений від пекучого болю, він боком сповз зі своєї мокрющої мітли, чіпляючись за неї однією ногою, тоді як права рука безпорадно звисала. Бладжер розвернувся для нової атаки, цього разу цілячись йому в обличчя. Гаррі встиг ухилитися, і лиш одна думка пронизувала його занімілий мозок: дістатися до Мелфоя.
Ледве не зомліваючи від болю, він пірнув крізь запону дощу просто на вишкірене розмите обличчя, що було під ним, і побачив нажахані очі: Мелфой подумав, що Гаррі атакує його.
- Що за... - аж задихнувся він, тікаючи від Гаррі.
Гаррі пустив мітлу, випростав здорову руку і щосили шарпнувся вперед; він відчув, як пальці схопили холодного снича, але тримав тепер мітлу тільки ногами. Глядачі аж зойкнули, коли він став падати на землю, відчайдушно намагаючись не втратити свідомість.
Він гепнувся в калюжу, розляпавши болото на всі боки, а мітла кудись відскочила. Його рука неприродно стирчала. Скривившись від болю, Гаррі почув, мов крізь вату, вигуки й свист. Глянув на снич, затиснутий у другій руці.
- О... - ледь чутно вимовив, - ми виграли.
І знепритомнів.
Коли Гаррі отямився, дощ періщив йому в обличчя, він і далі лежав на полі, а над ним хтось нахилився. Він побачив блискучі зуби.
- Ой, ні... тільки не ви! - застогнав Гаррі.
- Не розумію, що він каже, - голосно мовив Локарт стривоженим ґрифіндорцям, які обступили їх. - Не журися, Гаррі - я зараз зцілю тобі руку.
- Ні! - вигукнув Гаррі. - Хай буде така, яка є, дякую!..
Він спробував сісти, але біль був нестерпний. Почув неподалік знайоме клацання.
- Коліне, я не хочу, щоб це знімали! - голосно запротестував він.
- Приляж, Гаррі, - почав заспокоювати його Локарт. - Це просте замовляння, до якого я вдавався безліч разів.
- Чому я не можу просто піти до лікарні? - спитав Гаррі, зціпивши зуби.
- Так буде краще, пане професоре, - порадив брудний Вуд, ледве стримуючи усмішку, дарма що його ловець дістав травму. - Як ти класно впіймав його, Гаррі! Як ефектно! Поки що це твоє найвище досягнення!
Крізь цілий ліс ніг довкола нього Гаррі помітив фреда і Джорджа Візлі, що запихали скаженого бладжера в коробку. Той і досі відчайдушно пручався.
- Відступіть! - звелів Локарт, закотивши рукави своєї зеленої, мов нефрит, мантії.
- Ні, не треба! - ледь чутно попросив Гаррі, але Локарт уже махнув чарівною паличкою, а ще за мить скерував її просто на його руку.
Гаррі відчув, як з його плечем, а тоді й з усією рукою аж до нігтів відбулося щось дуже дивне і неприємне. Було таке враження, ніби з руки випустили повітря. Він не наважувався глянути, що сталося. Заплющив очі й відвернувся, але, почувши, як зойкають учні і як нестямно заклацав фотоапаратом Колін Кріві, збагнув, що найстрашніше таки сталося. Його рука вже не боліла, але тепер він навіть не відчував, що має руку.
- Ох!.. - зойкнув Локарт. - Ти ба! Що ж, іноді трапляється й таке. Але найголовніше - кістки вже не зламані. Ось що треба мати на увазі... Гаразд, Гаррі, тепер можеш іти до шкільної лікарні. Агов, містере Візлі, міс Ґрейнджер! Може, ви заведете його? Мадам Помфрі зможе... е-е... трохи тебе підправити.
Підвівшись, Гаррі почувався немов перекривленим. Набравши повні груди повітря, він глянув на свій правий бік. Від побаченого він знову мало не знепритомнів.
З-під мантії визирало щось схоже на товсту гумову рукавичку тілесного кольору. Гаррі спробував поворушити пальцями. Анічогісінько!..
Локарт не зцілив йому кісток. Він їх просто ліквідував.
*
Мадам Помфрі аж ніяк цьому не зраділа.
- Ти мусив відразу йти до мене! - обурювалася вона, тримаючи жалюгідний, обм'яклий залишок того, що півгодини тому було нормальною рукою. - Вправити кістки я можу за секунду, а от відростити їх!..
- Але ж ви зможете це зробити, правда? - жалібно запитав Гаррі.
- Звичайно, зможу, але це болюча процедура, - похмуро відповіла мадам Помфрі, кидаючи Гаррі піжаму. - Мусиш залишитися тут на ніч.
Герміона зачекала за завісою, а Рон допоміг Гаррі вдягнути піжаму. Було нелегко запхати в рукав руку без кісток, вона була немов гумова.
- Герміоно, як ти можеш захищати того Локарта, га? - запитав Рон крізь завісу, пропиха-ючи крізь манжет розм'яклі пальці Гаррі. - Якби Гаррі хотів лишитися без кісток, він би сам про це попросив.
- Кожен може помилитися, - відповіла Герміона. - Але ж рука тепер не болить, правда, Гаррі?
- Ні, - втішив її Гаррі, - вона взагалі не діє.
Він упав на ліжко, а рука безпорадно хляпнулася біля нього.
Герміона і мадам Помфрі зайшли за завісу. Мадам Помфрі тримала велику пляшку з написом «Косторіст».
- Матимеш тяжку ніч, - попередила вона, наливаючи в мензурку паруючу рідину і подаючи її Гаррі. - Вирощування кісток - не вельми приємна штука.
Неприємним був і сам косторіст. Зілля обпалило Гаррі рота й горлянку, і він почав кахикати й захлинатися. Нарікаючи на небезпечні види спорту і невдатних учителів, мадам Помфрі відійшла.
Рон з Герміоною допомагали Гаррі запивати ліки водою.
- А все ж ми виграли! - сказав Рон, засяявши усмішкою. - І як ти піймав його! А Мелфой який став! Здається, ще трохи - і вб'є тебе!
- Хотіла б я
