Гаррі Поттер колекція (комплект із 7 книг) - Джоан Роулінг
Але Гаррі, вже знаючи, що зі Слизерину виходять темні чаклуни, розпачливо подумав: «Тільки не в Слизерин!» І капелюх сказав:
«Що ж, коли ти такий певний, нехай буде Ґрифіндор!»
Друзі пропихалися крізь юрбу, і тут повз них пройшов Колін Кріві.
- Честь, Гаррі!
- Привіт, Коліне! - автоматично відповів Гаррі.
- Гаррі! Гаррі! Один хлопець з мого класу казав, що ти...
Але Колін був такий маленький, що його відразу підхопив потік учнів, несучи до Великої зали; вони ще почули, як він пропищав: «До зустрічі, Гаррі!» - і зник.
- Що міг казати про тебе хлопець з його класу? - зацікавилася Герміона.
- Мабуть, що я - спадкоємець Слизерина, - відповів Гаррі, відчувши, що його серце впало ще нижче, бо раптом згадав, як під час обідньої перерви від нього втікав Джастін Фінч-Флечлі.
- Тут повірять у що завгодно, - скривився Рон.
Юрба порідшала, й вони спокійно піднялися на наступний поверх.
- Ти справді думаєш, що існує Таємна кімнату? - запитав Рон Герміону.
- Не знаю, - спохмурніла вона. - Дамблдор не зміг вилікувати Місіс Норіс, тому я думаю, що на неї напало щось... ну... нелюдське.
Розмовляючи, вони завернули за ріг і опинилися наприкінці того самого коридору, де стався напад. Зупинилися й озирнулися. Все було так, як і тієї ночі, хіба що на скобі не висіла нерухома кицька, а під стіною з написом «Кімната відчинена» стояв стілець.
- Це тут чатує Філч, - пробурмотів Рон.
Вони переглянулися. Коридор був порожній.
- Не зашкодить тут трохи понишпорити, - сказав Гаррі. Він скинув портфель, став навкарач-ки і почав повзати, шукаючи бодай якісь сліди.
- Щось підпалене! - сказав він. - Тут... і ось тут.
- Ходи-но глянь на це! - покликала Герміо-на. - Дивно!
Гаррі підвівся й підійшов до вікна поряд із написом на стіні. Герміона показувала на верхню шибку, де через маленьку тріщину в склі відчайдушно намагалися втекти десь зо два десятки павуків. Довга сріблиста павутинка гойдалася там, наче мотузка, якою вони поспішливо дряпалися, щоб вибратись надвір.
- Ви колись бачили, щоб павуки так поводилися? - здивувалася Герміона.
- Ні, - відповів Гаррі, - а ти, Роне? Роне!
Він озирнувся. Рон стояв ззаду, ледве стримуючись, щоб не дременути.
- Що сталося? - запитав Гаррі.
- Я... не... люблю... павуків, - напружено відповів Рон.
- Я цього не знала, - здивовано глянула на Рона Герміона. - Ти стільки разів робив різні настійки з павуками...
- Я нічого не маю проти мертвих павуків, - пояснив Рон, намагаючись не дивитися на вікно, - але я не люблю, коли вони ворушаться.
Герміона захихотіла.
- Це не смішно! - розсердився Рон. - І якщо вже хочете знати, то мені було три роки, коли Фред перетворив мого... мого іграшкового ведмедика на великого брудного павука, бо я зламав його дитячу мітлу. Ви б теж їх зненавиділи, якби тримали в руках ведмедика, а в нього раптом повиростало багато лап і...
Затремтівши, Рон замовк. Герміона й далі ледве стримувала сміх. Відчуваючи, що варто змінити тему, Гаррі сказав:
- Пам'ятаєте ту воду на підлозі? Звідки вона взялася? Хтось уже витер її.
- Вона була тут, - сказав Рон, пройшовши кілька кроків повз Філчеве крісло й показуючи пальцем. - Біля цих дверей.
Він узявся за мідну клямку і раптом відсмикнув руку, як обпечений.
- Що там? - стривожився Гаррі.
- Я не можу туди зайти, - прохрипів Рон, - Це дівочий туалет.
- Ой, Роне, таж там нікого немає! - підійшла до нього Герміона. - Хіба що Плаксива Мірта. Ходімо подивимось.
Не звертаючи уваги на великий напис «Туалет не працює», вона відчинила двері.
То був найпонуріший, найнеприємніший туалет, До якого коли-небудь заходив Гаррі. Під великим потрісканим і вкритим плямами дзеркалом простягся цілий ряд щербатих кам'яних умивальників. Мокра підлога відбивала невиразне світло кількох недогарків, що чаділи у свічниках; дерев'яні дверцята кабінок були облуплені й пошкрябані, а одні з них, наполовину зірвані з завісів, похитувались.
Герміона приклала пальця до вуст і підійшла до останньої кабінки.
- Привіт, Мірто! Як справи? - сказала вона.
Гаррі й Рон підійшли теж. Плаксива Мірта плавала в туалетному бачку, видушуючи прищик на підборідді.
- Це дівочий туалет, - підозріло глянула вона на Рона й Гаррі. - Вони не дівчата.
- Ні, - погодилася Герміона. - Я просто хотіла їм показати, як... е-е... тут гарно.
Вона невиразно махнула рукою в бік старого брудного дзеркала й мокрої підлоги.
- Запитай, чи вона щось бачила, - ледь чутно попросив Герміону Гаррі.
- Що ти там шепочеш? - глянула на нього Мірта.
- Нічого, - швидко озвався Гаррі. - Ми просто хотіли запитати...
- Я не хочу, щоб за моєю спиною про щось перемовлялися! - проказала Мірта, ковтаючи сльози. - Я все відчуваю, хоч і померла!
- Мірто, тебе ніхто не хоче образити, - пояснила Герміона. - Гаррі тільки...
- Мене ніхто не хоче образити! Отакої! - завила Мірта. - Моє життя у цій школі було таким жалюгідним, а тепер ще й хочуть спаскудити мою смерть!
- Ми хотіли запитати, чи ти останнім часом не помічала чогось дивного, - швидко додала Герміона, - бо під час Гелловіну перед дверима цього туалету хтось напав на кицьку.
- Чи ти бачила тут когось того вечора? - запитав Гаррі.
- Я не звертала уваги! - драматично проказала Мірта. - Півз мене так образив, що я прийшла сюди і намагалася сама себе вбити. Але потім я, звичайно, пригадала, що я... що я...
- Уже мертва, - підказав Рон.
Мірта заридала, знялася в повітря, а тоді перевернулася й пірнула в унітаз сторч головою, забризкавши їх і зникнувши з очей. Судячи з приглушених ридань, вона забилася в якийсь вигин каналізаційної труби.
Гаррі й Рон роззявили роти, але Герміона втомлено знизала плечима й сказала:
- Якщо чесно, сьогодні Мірта була майже веселою. Гаразд, ходімо звідси.
Гаррі ледве встиг зачинити двері, за якими чулися булькітливі Міртині схлипування, як пролунав гучний голос, від якого всі аж підскочили.
- РОНЕ!
На сходах завмер геть приголомшений Персі Візлі, на грудях якого виблискував значок старости.
- Це дівочий туалет! - зойкнув він. - Що ви там...
- Просто дивилися, - знизав плечима Рон. - Чи нема яких слідів,
