Гаррі Поттер колекція (комплект із 7 книг) - Джоан Роулінг

- Можна додати це до списку запитань, які ми поставимо йому, коли вип'ємо багатозільну настійну, - запропонував Гаррі, лягаючи на подушки. - Сподіваюся, вона приємніша за цю гидоту!..

- Особливо, якщо в ній будуть частинки сли-зеринців! Ти, мабуть, жартуєш, - скривився Рон.

Тієї миті раптово відчинилися двері лікарняної палати - то прийшли перевідати Гаррі брудні й мокрі, як хлющі, члени ґрифіндорської команди.

- Неймовірний політ, Гаррі! - палко вигукнув Джордж. - Я щойно бачив, як Маркус Флінт лаяв Мелфоя. Мовляв, снич у нього на голові, а йому й байдуже!.. Мелфой так-то вже скривився!..

Гравці принесли печиво, цукерки і пляшки з гарбузовим соком. Тільки-но вони обступили Гарріне ліжко й налаштувалися на непогану вечірку, як До палати вбігла мадам Помфрі:

- Хлопцеві потрібен спокій, у нього має вирости тридцять три кістки! Геть звідси! ГЕТЬ!..

І Гаррі лишився на самоті з пекучим болем в обм'яклій руці.

*

Минуло кілька годин, і Гаррі раптом прокинувся серед суцільної темряви, зойкнувши з болю: йому здавалося, ніби в його руці повно великих скалок. Якусь мить він думав, що саме це його й розбудило. А тоді перелякано збагнув, що хтось у темряві витирає йому губкою чоло.

- Іди геть! - крикнув він, але потім упізнав: - Добі!

Вирячені, завбільшки з тенісний м'яч, очі ельфа-домовика приглядалися в пітьмі до Гаррі, а його довгим загостреним носом стікала самотня сльоза.

- Гаррі Поттер повернувся до школи, - жалібно прошепотів він. - А Добі не раз попереджав Гаррі Поттера. Ох, паничу, чому ви не послухали Добі? Чому Гаррі Поттер не вернувся додому, коли спізнився на поїзд?

Гаррі присів на подушках і відхилив губку.

- Що ти тут робиш? - запитав він. - І як ти довідався, що я спізнився на поїзд?

Вуста Добі затремтіли, і Гаррі раптом щось запідозрив.

- Це був ти! - поволі вимовив він. - Ти зробив так, щоб та перегородка нас не впустила!

- Звичайно, паничу, - зізнався Добі, енергійно киваючи головою й ляскаючи вухами. - Добі сховався і стежив за Гаррі Поттером, запечатав вихід, а тоді Добі мусив покласти руки під праску, - він показав Гаррі десять довгих забинтованих пальців. - Але Добі було байдуже, паничу, бо він думав, що Гаррі Поттер у безпеці, Добі ніколи і в гадці не мав, що Гаррі Поттер потрапить до школи іншим шляхом!

Добі погойдувався назад і вперед, хитаючи своєю бридкою головою.

- Добі був такий приголомшений, коли почув про повернення Гаррі Поттера до Гоґвортсу, що спалив обід свого господаря!.. Добі ще ніколи так не шмагали, пане!..

Гаррі знову впав на подушки.

- Через тебе мене з Роном мало не вигнали зі школи! - розлючено сказав він. - Краще, Добі, забирайся, поки не відросли мої кістки, бо я тебе задушу!

Добі криво усміхнувся.

- Добі звик, що йому погрожують смертю, паничу. Вдома Добі по п'ять разів на день чує такі погрози.

Він висякався в ріжок брудної наволочки, яку мав на собі, і видавався таким жалюгідним, що Гаррі відчув, як його гнів потроху вщухає.

- Добі, чому ти носиш це на собі? - поцікавився він.

- Оце, паничу? - перепитав Добі, смикаючи за наволочку. - Це символ рабства ельфа-домовика, паничу. Добі може бути вільним тільки тоді, коли його господарі дадуть йому одяг, паничу. Родина пильнує, щоб випадково не дати Добі навіть шкарпетки, паничу, бо тоді він зможе назавжди покинути їхній дім.

Добі витер свої вибалушені очі і раптом сказав:

- Гаррі Поттер мусить вертатися додому! Добі гадав, що його бладжера вистачить, щоб...

- Твого бладжера? - обурився Гаррі, знову закипаючи гнівом. - Це ти про що? Це ти зробив так, щоб той бладжер спробував мене вбити?

- Не вбити, паничу, аж ніяк не вбити! - заперечив шокований Добі. - Добі хоче врятувати життя Гаррі Поттера! Паничу, краще поїхати додому з тяжкою травмою, ніж лишатися тут! Добі тільки хотів, щоб Гаррі Поттер покалічився і його відправили додому!

- Ох, і це все?! - сердито перепитав Гаррі. - А може, ти ще й повідомиш, чому ти хотів, щоб мене відправили додому скаліченого?

- Ой, якби ж Гаррі Поттер знав! - прохрипів Добі, і на його пошарпану наволочку потекли сльози. - Якби він тільки знав, що він означає для нас, покірних, підневільних покидьків магічного світу! Добі, паничу, пам'ятає, що діялося, коли Той-Кого-Не-Можна-Називати перебував на вершині своєї могутності! До нас, ельфів-домовиків, ставилися, як до наволочі! Звичайно, до Добі і досі так ставляться, паничу, - зізнався він, витираючи наволочкою обличчя. - Але загалом, паничу, наше життя покращало відтоді, як ви перемогли Того-Кого-Не-Можна-Називати. Гаррі Поттер вижив, а могутності Лорда Темряви настав кінець, і це був новий світанок, паничу. Гаррі Поттер став маяком надії для тих із нас, хто думав, що морок ніколи не скінчиться! А тепер у Гоґвортсі має відбутися щось страхітливе... Воно, можливо, вже відбувається, і Добі не може дозволити, щоб Гаррі Поттер лишався тут, коли історія має повторитися, коли Таємну кімнату знову відчинено...

Добі завмер, охоплений жахом, тоді схопив глечик для води зі столика біля ліжка Гаррі. Гупнув ним себе по голові і впав під ліжко. За мить знову виліз назад, косячи очима й бурмочучи:

- Поганий Добі, дуже поганий Добі!

- А де ця Таємна кімната? - прошепотів Гаррі. - І... ти, здається, сказав, що колись вона вже була відчинена? Скажи мені, Добі!

Він схопив кістляву руку Добі, бо той уже знову потягнувся по глечик. - Я ж не маґлівського роду - чому мені має загрожувати та кімната?

- Ох, паничу, нічого не питайте, більше нічого не питайте в бідолашного Добі! - почав затинатися ельф, світячи в пітьмі величезними очима. - У цьому замку планують щось лихе, але Гаррі Поттер не повинен тут бути, коли воно станеться. Гаррі Поттере, їдьте додому! Додому! Гаррі Поттер не повинен ні в що встрявати, це надто небезпечно!

- Хто це був, Добі? - запитав Гаррі, міцно тримаючи Добі за руку, щоб той знову не вдарив себе глечиком. - Хто її відчинив? Хто відчинив її минулого разу?

- Добі не може, паничу, Добі не може, Добі не повинен говорити! - верещав ельф. - Додому, Гаррі Поттере, їдьте додому!

- Я нікуди не поїду! - розлючено відповів Гаррі. - Одна з