Заборонені чари - Олег Євгенович Авраменко

„Пробачте, місіс Волш,“ — подумала вона, почуваючи водночас і сором, і полегшення. — „Я не виправдала ваших сподівань, я вчинила непорядно… Та яка, до біса, порядність, коли йдеться про моє щастя!“

Маріка залишила королівську спальню, спустилася поверхом нижче і, розпитавши зустрічного слугу, знайшла кімнату, яку займав її батько. Сер Генрі досі спав, і вона вирішила не турбувати його, а натомість подалася до спальні, яку ділила з Алісою.

На той час кузина вже прокинулась і встигла наполовину вдягтися. Вона стояла в ліфчику, спідницях та панчохах і з розгубленим виглядом тримала в руках червону шовкову сукню, не маючи ні найменшого уявлення, що з нею робити.

Коли Маріка ввійшла до кімнати, Аліса повернулася до неї, а сукню поклала назад на стіл.

— Вітаю, — сказала вона. — Лаятимеш мене, що я підтримала Стена?

— Ні, — відповіла Маріка, вмостившись на краєчку ліжка. — Я вже вгамувалася.

Аліса присіла поруч неї.

— Зігнала злість на братові?

— Не встигла. Перед ним я зустрічалася з паном Стоїчковим. Він пояснив мені, що в тій ситуації мій план дій був надто ризикований. Хоча це й не виправдовує ні Стенового свинства, ні твого відступництва.

Аліса не стала сперечатися. З Марічиного боку й так було подвигом, що вона, хоч із застереженнями, та все ж визнала свою помилку. А вимагати від неї чогось більшого було б украй необачно.

— Між іншим, — зауважила Аліса, — ти вся аж сяєш. Що сталося?

Маріка обняла кузину й поклала голову їй на плече.

— Ми з Кейтом одружимося. Тепер уже точно. Це в інтересах усіх Конорів… Я така щаслива, Алісо!

Аліса лагідно всміхнулася:

— Ну, так мені більше подобається. А то вчора ти геть розклеїлася. Втовкла собі в голову різні дурниці…

— До речі, про листа місіс Волш, — квапливо мовила Маріка. — Всі її безглузді вигадки про Кейта і Джейн… я вже не боюся, що це правда, але сам лист може завдати шкоди.

— Якої шкоди?

— Ну… різної. Там написано… багато неправильних речей. — Маріка глибоко вдихнула і вже твердіше продовжила: — Коротше, я його спалила. І дуже прошу тебе не говорити про нього ні Кейтові, ні Джейн. Ніякого листа взагалі не було.

— Он воно як… — протягла Аліса. Якийсь час вона в задумі погладжувала Марічине волосся, нарешті сказала: — Що ж, розумію. Мабуть, це правильно.

— То ми домовилися?

— Звичайно.

Маріка схопилась на ноги і пройшлася по кімнаті. Її ясно-сині очі промінилися непохитною рішучістю, а на щоках грав рум’янець збудження.

„Ну, ні, Кейте,“ — думала вона. — „Ніде ти від мене не подінешся. Хай навіть місіс Волш правду написала, це нічого не змінює. Ти все одно будеш моїм. Лише моїм…“

Маріка повернулася до кузини:

— А ти, Алісо? Як почуваєшся в нашому світі?

Вона знизала плечима.

— Важко сказати. Я ж здебільшого спала, ще не встигла зорієнтуватися. Але за своїм світом уже сумую. — Аліса зітхнула. — Хоча тепер мій світ тут, і треба вчитися жити в ньому. А я не можу навіть одягтися.

— Не переймайся, — втішила її Маріка. — Для цього існують покоївки. Ти їх матимеш.

Вона допомогла кузині надягти вподобану нею червону сукню і підвела її до дзеркала.

— Ну як?

Аліса скептично подивилася на своє відображення.

— Так собі, нормально… — Тут вона не витримала і сліпуче всміхнулася. — А взагалі, просто клас! Попелюшка на королівському балу.

— Отож-то, — сказала задоволена Маріка. — Тобі дуже личить тутешнє вбрання. — Вона обняла її й ніжно поцілувала. — Знаєш, Алісо, ти така зваблива в цій сукні! Я хочу тебе — просто зараз, негайно.

— Справді хочеш? — запитала Аліса. — Навіть тепер, коли ти добилася свого і скоро вийдеш за Кейта?

— Ну то й що? Одне іншому не заважає, — переконано відповіла Маріка. — Ви обоє мені дорогі, я люблю вас обох. Кейт — мій коханий хлопець, мій майбутній чоловік. А ти — моя кохана дівчина, моя найкраща подруга.

— Ти теж моя кохана дівчина, — промовила Аліса, пристрасно дивлячись їй в очі. — Найкраща, найгарніша, найчарівніша подруга в усьому світі.

Без шпаги та шокера Кейт почувався геть безпорадним, а становище бранця, хай і почесного бранця, дуже гнітило і дратувало його. Втім він розумів, що з боку Конорів така пересторога є розумною й виправданою, але від цього розуміння йому легше не ставало.

Як і раніше, вони вшістьох їхали у просторому фургоні, який, разом з десятком охоронців, чекав на подружжя Траяну в канабрійському порту. Вшістьох — це Кейт з Джейн, Октавіан з Боженкою та покоївки обох дівчат. Слуги Траяну, а також Ховранів небіж Ярусь, якого Кейт узяв до себе на службу, верхи їхали слідом за фургоном, приєднавшись до озброєного почту.

На відміну від трьох попередніх днів подорожі, вельми приємних, треба сказати, днів, проведених у невимушеному, дружньому спілкуванні, сьогодні у фургоні панувала напружена атмосфера недовіри й настороженості. Досі такі балакучі супутники тепер здебільшого відмовчувалися, оскільки всі спроби завести бесіду лише погіршували ситуацію. Траяну з дружиною уважно стежили за кожним рухом Кейта і Джейн, які почувалися під таким пильним наглядом дуже незатишно і вже знудилися в очікуванні вечора, коли, як їм обіцяли, вони прибудуть до королівської резиденції Флорешті.

Сталося це сьогодні вранці, а могло статись