Заборонені чари - Олег Євгенович Авраменко

— Навіть учора, коли подзвонила пані Волш, ще не все було втрачено, — зауважила Маріка. — Нам варто було ризикнути, але Стен, знову ж, не захотів відпускати мене. А ми змогли б вибратися. Напевно змогли б. Оскільки Послідовники не планували вторгнення в Норвік, то їх не було поблизу замку.

Цього разу Стоїчков заперечно похитав головою:

— Ти робиш хибний висновок, Маріко. Послідовники спостерігали за Норвіком, це безперечно. Вони мусили переконатися, що, по-перше, ніхто з вас випадково не залишив замок перед нападом летючого корабля, по-друге, ніхто не вцілів після бомбування, а по-третє, портали зруйновані й більше не діють. Ти вже даруй, але я вважаю, що в цій ситуації ти поводилася нерозумно, а Стеніслав учинив цілком правильно.

Маріка підібгала губи й потупилася. Їй раптом спало на думку, що коли навіть Стоїчков підтримує Стена, то, можливо, вона справді помилялася.

— Хіба ви не розумієте… — почала Маріка невпевнено і замовкла, бо не знала, що далі сказати.

— Я розумію, Маріко. Розумію, що ти зараз засмучена. Але зрозумій і ти, що наші справи не такі вже й кепські, як тобі здається. Поки не будемо обговорювати шляхи повернення до світу МакКоїв. Вони є, і ти це знаєш. Краще подумай над тим, що зробили Послідовники. Гарненько подумай і скажи: про що свідчить їхній учинок?

— Вони хотіли вбити мене, батька, Алісу…

— А ще?

— Вони зруйнували Норвік.

— Навіщо? Лише для того, щоб убити вас трьох?

— Ну, ще вони прагнули знищити портали. Можливо, це була їхня головна мета — розірвати зв’язок між їхнім світом і нашим. Якщо вірити листу пані Волш, вони не знають, що Кейт знайшов сюди шлях, і навіть не здогадуються, що він з сестрою зараз перебуває в нас.

— І це, либонь, найважливіше, — наголосив Стоїчков. — Послідовники відмовилися від спроб розшукати наш світ, вони вирішили просто відгородитися від нас. Отже, вони нас бояться, дуже сильно бояться. Гм… Якщо мені правильно переповіли слова пані Волш, то вона сказала тобі, що було ухвалено рішення повернутися до первісного плану.

— Приблизно так вона й висловилася, — підтвердила Маріка.

— А звідси випливає, що багато Послідовників ще від самого початку пропонували вдатися до такого крайнього заходу, аби тільки перешкодити нашому проникненню до їхнього світу. І зваж, з якою обережністю — я б навіть сказав, з острахом, — вони стежили за тобою. Спершу була одна лише Джейн, чиє головне завдання, як я розумію, полягало в нагляді за Алісою. Згодом до тебе приставили Кейта — і надали йому такої свободи дій, що він спокійнісінько водив їх за носа. Гадаю, річ тут не в тому, що Послідовники цілком довіряли йому. Довіра довірою, але ніколи не зайве перевірити, застрахуватися від можливих помилок, адже людям властиво помилятися, тим більше молодим людям. А що робили Послідовники? Чекали, чекали й чекали. І як зрештою вчинили? Вони навіть не спробували захопити тебе, щоб силою добути те, чого не вдалося отримати хитрістю. Вони просто побоялися відкрито виступити проти тебе. Як думаєш, про що це свідчить?

— Що за своєю чаклунською силою Послідовники поступаються нам, — відповіла Маріка. — Але так вважав і Конор. У Заповіті він прямо написав, що Послідовники змогли подолати наших пращурів лише завдяки своїй чисельній перевазі та чарам Заборони.

— І з часів Конора МакКоя ситуація, вочевидь, не змінилася, — додав Стоїчков. — Та й це ще не все. Останні події ясно вказали на нову, несподівану для нас обставину. Досі ми були впевнені, що Послідовники не застосували проти тебе Заборону, бо сподіваються нишком віднайти шлях до нашого світу і вразити цими чарами нас усіх. Однак вони не скористалися ними навіть наостанку — а це я вважаю абсолютно нелоґічним. Якщо Послідовники вирішили не боротися з нами, а відгородитись від нас, то з їхнього боку було б не зайвим переконатися, що ми справді не маємо можливості відновити зв’язок між нашими світами. Адже твоя мати, світла їй пам’ять, якось зуміла потрапити до світу МакКоїв — а потім це змогла зробити й ти. Послідовники просто мусили, не рахуючись із можливими втратами, здійснити спробу захопити тебе живцем — бодай для того, щоб з’ясувати, яким чином ти знайшла шлях до їхнього світу. Проте вони навіть не намагалися цього зробити. Подумай і скажи — чому?

Маріка подумала.

— Можливо, — припустила вона, — Послідовники втратили секрет чарів Заборони?

— Може, й так. Але вірогіднішим мені видається інше: ці чари подібні до хвороби, на яку людина може захворіти лише раз у житті, після чого стає для неї невразлива. А дар усіх Конорів успадкованио від нашого спільного пращура Конора МакКоя, що прожив понад десять років під дією Заборони. Мабуть, ми, його нащадки, вже нечутливі до Заборони — і Послідовники про це знали. Моє припущення опосередковано підтверджує й та обставина, що Аліса має здоровий, повноцінний дар. Я й раніше задавався питанням: чому Послідовники лише наглядали за нею, чому не використали проти неї чари Заборони? А тепер розумію: вони пробували, проте зазнали невдачі.

— А от я не розумію, — зізналась Маріка. — Якщо Заборона не становить для нас загрози, якщо Послідовники слабші від нас… навіщо ж тоді вони прагнули знайти наш світ? Як вони збиралися боротися з нами?

— Передовсім, — промовив Стоїчков, — я можу помилятися в своїх висновках щодо Заборони. Хоча це малоймовірно. Гадаю, Послідовники мали намір вдатися до інших засобів. Кілька днів тому Аліса розповідала мені, що в їхньому світі існує надзвичайно потужна зброя… забув, як вона називається…

— Ядерна?

— Атож, ядерна. Її не можна застосувати вибірково, щоб позбутися окремих людей, розсіяних по всьому світові. Але, за Алісиними словами, цією зброєю можна знищити весь світ — і навіть не один раз.