Заборонені чари - Олег Євгенович Авраменко
— А чому їх тут немає? — поцікавився Кейт. — Я думав, що по прибутті на нас накинеться цілий натовп Конорів.
— Наші старші ще зустрінуться з вами, — пообіцяла Маріка. — Просто ми вирішили, що першу розмову проведу я. Зрештою, ми добре знаємо одне одного, нам буде легше порозумітися.
— А я б охочіше поговорила з Алісою, — озвалася Джейн. — Я знаю її набагато краще, ніж тебе. І вже точно з нею приємніше мати справу.
Кейт злякався, що ці слова, до того ж мовлені таким зухвалим тоном, можуть образити Маріку. Тому квапливо втрутився:
— А й справді, де Аліса? Якщо ти одержала мого листа, то мала знати…
— Все гаразд, — відповіла Маріка. — І Аліса, і мій батько в безпеці.
— Тут? У цьому світі?
— Так. У Норвіку ми повідомили, що вирушаємо в тривалу подорож, а маєток батько полишив на Браєна.
— Дуже розумно з вашого боку, — схвалив Кейт, відчувши неабияке полегшення.
— І все ж, — наполягала Джейн. — Чому тут немає Аліси?
— Бо я так вирішила, — твердо відповіла Маріка. — Не хочу, щоб ви почали з’ясовувати свої стосунки, замість розмовляти про справи. Не турбуйся, скоро ти зустрінешся з Алісою, а зараз поговорімо про вас. Я не відчуваю вашої маґічної сили. Ви можете показати її?
Джейн коротко розсміялася. Маріка здивовано глянула на неї:
— Що я сказала смішного?
— Нічого, — поспіхом відповів Кейт. — Нічого смішного, просто виникло непорозуміння. Ми не маємо жодної маґічної сили. Її не має ніхто з Послідовників.
— Як же так? — недовірливо перепитала Маріка. — Хіба ви не чаклуни?
— Не більше, ніж інші люди в нашому світі. На відміну від вас, ми не володіємо якоюсь особливою силою, що міститься в нас самих. Вся наша сила — в наших знаннях.
— В яких знаннях? Звідки вони?
У думках Кейт давно підготувався до цього запитання, тому відразу почав розповідати Маріці про високорозвинену стародавню цивілізацію, що існувала в іншому, нині втраченому світі, і три з половиною тисячі років тому загинула з невідомих тепер причин. Він розповів про те, як невелика ґрупа вцілілих після Великої Катастрофи представників тієї цивілізації, котрих потім назвали Попередниками, переселилася в їхній світ і вкорінилася серед місцевого населення; як Попередники передали своїм нащадкам знання, які ще могли передати; як згодом ці нащадки створили таємну орґанізацію Послідовників, покликану зберегти стародавні знання для майбутнього; як Послідовники з покоління в покоління втрачали спадок пращурів, а проте зуміли зберегти деякі крихти з нього; як в останні два-три сторіччя загальний рівень науки та техніки дозволив зупинити подальшу втрату знань, а відтак почався зворотний процес — їх розвитку, систематизації, відновлення доти втраченого…
Маріка слухала його, мало не роззявивши рота від безмежного подиву. Кейт розумів її розгубленість: вона, либонь, уявляла Послідовників якимись чудовиськами, на зразок тутешніх друїдів, а насправді виявилося, що Конорам протистоять звичайні люди — але люди, озброєні досвідом і знаннями високорозвиненої технолоґічної цивілізації.
— Отже, — повільно мовила Маріка, — ваша маґія насправді наука, наука далекого майбутнього?
— Саме так, — сказав Кейт.
— І всі Послідовники — прості люди?
— Ну, не зовсім прості, серед нас зустрічаються справжні генії, на зразок Смирнова, але… З вашого погляду — так, ми прості люди.
— А хто такий Смирнов? — чомусь зацікавилася Маріка.
— Куратор наукових проектів, — відповів Кейт. — Видатний учений, фізик, хімік, математик, електронщик — коротше, універсал. Теоретик і практик. Він не спадковий Послідовник, його завербували, коли він навчався в університеті. Це стало великим надбанням для Послідовників і такою ж великою втратою для решти людства. Алекс Смирнов цілком міг стати другим Ейнштейном. — Кейт посміхнувся. — Він навіть на скрипці грає, як старий Альберт. І, на Джейнину думку, грає просто чудово.
Маріка з якимсь дивним виразом поглянула на Джейн.
— Що ж, ясно… А як ви відкриваєте портали?
— Також з допомогою стародавніх знань. Власне, й самі портали є технолоґією Попередників. Вірніше, примітивізацією цієї технолоґії до рівня, який змогли осягнути Послідовники.
— І ми теж, — додала Маріка. — Мені відома історія про те, як Фарґас МакКой розгадав секрет порталів. Проте ми для керування ними застосовуємо чари.
— А в нас є спеціальні пристрої, що називаються Ключами, — пояснив Кейт. — Наші мають лежати в тій скриньці. Зовні вони схожі на мобільні телефони. Домул Антоніу Кирте відібрав їх у нас, запідозривши, що це якісь чаклунські амулети… Гм. У певному сенсі він мав рацію.
Маріка відкрила скриньку й видобула звідти обидва Ключі.
— А я думала, що це просто телефони, — сказала вона, з чого Кейт зробив висновок, що перед їхньою зустріччю Маріка оглянула вміст скриньки. — А це, як я розумію, — вона взяла шокер, — не просто кишеньковий ліхтарик. Відчуваю в ньому забагато енерґії. Це зброя?
— Атож, — підтвердив Кейт. — Шокер. Паралізує нервову систему людини. Головно периферійну, але й центральній дістається добренько — вистачає, щоб на кілька годин позбавити тями.
— Саме так ти розібрався з грабіжником у „Вуйковій хаті“?
— Ти й про це знаєш?
— Знаю. Читала звіт сотника Котятка. — Маріка відклала шокер убік і взяла один з Ключів; на відстані Кейт не зміг визначити, чий він — його чи Джейнин. — Отже, цим пристроєм може скористатися кожен? Треба лише знати, які натискати кнопки?
— Загалом, так. У користуванні Ключ не набагато складніший від дистанційного пульту для телевізора.
— І з його допомогою
