Заборонені чари - Олег Євгенович Авраменко

— Неприємна перспектива, — зауважила Маріка. — І дуже принизлива.

— Тому тобі доведеться переконати Кейта, що в нього просто немає вибору: так чи інакше, з власної волі або під примусом, він однаково розповість нам усе, що ми захочемо від нього дізнатися. Єдине, чого ми не доб’ємося під чарами покори, так це змусити його відкрити портал, оскільки застосування чаклунських здібностей вимагає присутності в людини нічим не скутої волі. Та це, як я вже казав, не проблема. Тепер вирішуй сама, Маріко: буде така співпраця зрадою з Кейтового боку чи просто вимушеним кроком? Особисто я вважаю, що останнє. Певна річ, в очах Послідовників він буде зрадником, для них він і так уже зрадник. Зате його сумління буде чистим, та й твоя гордість не постраждає. Адже так?

Маріка кивнула:

— Так, пане Стоїчков. За цих обставин я не вважатиму Кейта зрадником. А якщо виникне потреба, сама проведу допит під чарами — щоб ніхто, крім мене, не був свідком його приниження. — Вона трохи помовчала. — А знаєте, коли ви заговорили про чари покори, я навіть злякалася. Досі не думала про них, а тут збагнула, що добровільна Кейтова співпраця вам може й не знадобитися, що ви… ну, не ви особисто, а Рада, вирішить не маніжитися з ним, і тоді… тоді не потрібен буде наш шлюб…

Стоїчков допитливо поглянув на неї.

— І тебе, мабуть, цікавить, чи пропонував хтось такий варіант?

— Ну… я певна, що Стен не пропонував. Але інші…

— Інші також не пропонували. Навіть Флавіан жодним словом про це не обмовився. Річ не лише в елементарній порядності — як щодо Кейта, так і щодо тебе. Ми всі зрозуміли, що ваш шлюб принесе чимало користі нашому роду не лише зараз, а й у подальшій перспективі. Ми збираємося воювати з Послідовниками, це так. Але вони — не друїди, які після свого так званого „посвячення“ втрачають майже все людське. На прикладі Кейта і Джейн ми ясно бачимо, що Послідовники є нормальними людьми — такими ж, як і ми. А люди не воюють між собою до цілковитого винищення однієї зі сторін. Кожна війна рано чи пізно закінчується миром — і ця війна не буде винятком. Ставши переможцями, ми не повторимо помилки Послідовників, не гнобитимемо переможених, а спробуємо перетворити їх на друзів. І тут у вас з Кейтом буде особлива місія — ви покажете всім приклад мирного співіснування Конорів та Послідовників.

Маріка встала, підійшла до вікна — але не так близько, щоб її могли помітити ззовні, — і спрямувала замислений погляд у далину, на огорнені туманною імлою верхів’я Далмаційських гір.

— Пане Стоїчков, — промовила вона за хвилю, — я маю до вас велике прохання.

— Слухаю тебе, Маріко, — негайно озвався він.

— Ви, звичайно, розумієте, що з міркувань безпеки, нашої спільної безпеки, Кейтові та Джейн не можна не те що повертатися до свого світу, а й навіть з’являтися там бодай ненадовго.

— Гмм… Так, твоя правда.

— Тоді забудьмо про листа від їхньої матері. Його немає й ніколи не було. — Вона повернулася обличчям до Стоїчкова. — Ви розумієте мене?

— Не зовсім… але здогадуюсь. І сподіваюся, ти знаєш, що робиш.

— Будьте певні, знаю. Прошу, поговоріть з іншими членами Ради, нехай вони забудуть про листа. А Стена, Алісу та батька я беру на себе.

Стоїчков міцно стиснув уста, задумався на хвилю, а потім сказав:

— Гаразд, я це зроблю. Вважай, що листа ніколи не було.

Після Стоїчкова, Маріка завітала в Люблян, до княгині Зарени, поспілкувалася з нею, а потім, у товаристві трьох своїх двоюрідних сестер, приємно провела час, що залишився їй до зустрічі з братом. Коли Стен нарешті звільнився, вона приєдналася до нього в домі Лодислава Савича і пробула з ним майже годину, поки його знову не викликали на чергову нараду.

Тож до Флорешті Маріка повернулася лише незадовго до другої. Портал їй відкрив Авреліан Струдза, що було на краще — бо з Мірчією довелося б довго розмовляти, перш ніж знайти привід спекатись її. А Мірчін же батько просто привітався з Марікою, запитав, чи щось їй потрібно, а отримавши заперечну відповідь, пішов у своїх справах.

Зачинивши за ним двері, Маріка швидко відшукала серед своїх медичних журналів найостанніший випуск, між сторінками якого було сховано конверт з написом „Кейтові та Джейн Волшам“. Вона видобула з нього кілька списаних аркушів і пробігла поглядом першу сторінку:

Я пишу ці рядки для вас обох, але звертаюся насамперед до тебе. Проте не тому, що перед тобою я завинила більше, ніж перед Джейн, я винна перед вами однаково; а тому, що причиною всьому була моя любов до тебе. Саме вона утримала мене біля твого батька, коли я чекала на народження Джейн. Я надто сильно любила тебе і не могла розлучитися з тобою навіть заради коханого чоловіка. Я пожертвувала своїм щастям жінки задля щастя бути твоєю матір’ю. Тим самим я зробила нещасними двох людей — себе і того чоловіка, якого кохала (сподіваюсь, ти вже здогадався, що йдеться не про твого батька). А згодом, коли ви підросли, і я зрозуміла, що ви любите одне одного не як брат і сестра, я все з тієї ж любові до тебе, з остраху втратити тебе як сина, зробила нещасними ще двох людей — тебе та Джейн. Я бачила, як ви обоє страждаєте, але й далі мовчала — і це моє мовчання було чи не гіршим за відверту брехню. Ще десять років тому, коли між вами сталося те, чого не повинно було статися, я могла бодай трохи пом’якшити вашу обопільну травму, якби розповіла вам про жінку, що народила тебе, Кейте, і про справжнього Джейниного батька. Я просто мусила це зробити, але…

Маріка зім’яла аркуш і кинула його до каміна, а слідом за ним — решту