Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри - Крістофер Паоліні

— І ти присягаєшся дати їй ключі від своїх багатств, коли вони в тебе з'являться, а не пізніше, ніж завтра зайде сонце, віддати їй ключі від своєї скрині, де ти зараз тримаєш монети, аби вона могла займатися твоїми справами, як і належить дружині?

Роран присягнувся, що так і зробить.

— Катріно, дочко Ізміри, чи присягаєш ти своїм ім'ям і своїм родом, що кохатимеш Рорана, сина Герроу, а також служитимеш йому, аж доки ви обоє будете живі?

— Я Катріна, дочка Ізміри, присягаюсь своїм ім'ям і своїм родом, що кохатиму Рорана, сина Герроу, а також служитиму йому, аж доки ми обоє будемо живі.

— Ти присягаєшся берегти його честь, залишатися вірною й відданою йому до кінця свого життя, а також народити йому дітей і бути для них турботливою матір'ю?

— Я присягаюся берегти його честь, залишатися вірною й відданою йому до кінця свого життя, а також народити йому дітей і бути для них турботливою матір'ю.

— Ти присягаєшся взяти на себе відповідальність за його багатство та його майно й розпоряджатися ним належним чином, аби він зміг зосередитись на обов'язках перед сім'єю й державою?

Катріна присягнула, що саме так і буде.

Тоді Ерагон посміхнувся й витягнув із кишені червону стрічку.

— Схрестіть свої зап'ястки, — мовив юнак, після чого Роран і Катріна випростали свої руки й зробили так, як він сказав. Поклавши середину стрічки на їхні зап'ястки, Ерагон тричі обмотав нею руки молодят, а потім зав'язав кінці на бантик. — Від свого імені, від імені Вершника дракона, я оголошую вас чоловіком і дружиною!

Юрбою полинули радісні вигуки, а Роран і Катріна, схилившись одне до одного, солодко поцілувалися. Тоді юрба загукала вдвічі гучніше.

Коли молодята випустили одне одного з обіймів, Сапфіра торкнулася до чола кожного з них кінчиком своєї морди. «Живіть довго, і нехай ваша любов із кожним роком тільки сильнішає», — мовила вона.

Повернувшись до юрби, Роран і Катріна підняли з'єднані руки до неба.

— А тепер починаймо весільний бенкет! — радо вигукнув Роран.

Коли наречений і наречена спустились із пагорба до галасливого натовпу, Ерагон і собі попрямував за ними.

Підійшовши до двох стільців, що стояли на чільному місці біля вишикуваних у довгі ряди столів, Роран і Катріна сіли першими, як король і королева свого весілля.

Потому гості вишикувались довжелезною вервечкою, аби привітати їх і піднести свої подарунки. Ерагон був перший. Він щасливо посміхався й тис Роранову долоню, а потім схилив голову перед Катріною.

— Дякую тобі, Ерагоне, — мовила вона.

— Дякую, брате, — додав Роран.

— Це була велика честь для мене, — відповів Ерагон, поглядаючи на них, а потім голосно зареготав.

— Що таке? — ніяково спитав Роран.

— Ви… Ви обоє такі щасливі, ніби з'їхали з глузду!

Катріна й собі весело засміялася. Опинившись в обіймах свого коханого, вона лукаво зиркнула на Ерагона:

— Але ж так воно і є!

— Вам дуже пощастило, що ви сьогодні разом, — вже серйозно сказав Вершник. — Якби Роран не зміг підняти всіх і прийти до Палаючої рівнини або якби разаки забрали тебе до Урубейна, то вас би давно вже не було серед живих.

— Так… але я зробив усе, що від мене залежало, а вони ні… — урвав його Роран. — Давай не будемо затьмарювати цей день думками про те, що б там у разі чого могло статися.

— Я не збирався затьмарювати ваше свято, — мовив Ерагон, озирнувшись на довжелезну чергу людей позаду себе. Він хотів пересвідчитись, що ті стоять надто далеко, аби мати змогу почути їхню розмову. — Я сказав це тільки тому, що ми втрьох є ворогами Імперії. І сьогоднішній день іще раз довів, що ми не можемо почуватись у безпеці навіть тут, серед варденів, оскільки Галбаторікс може будь-коли завдати нам магічного удару. Тому я маю для вас маленький подарунок. — Ерагон вийняв із торбинки, що висіла в нього на поясі, дві звичайні, відполіровані до блиску, золоті каблучки. Напередодні вночі Вершник виплавив їх із останньої золотої кульки, яку видобув із землі.

Більшу каблучку Ерагон віддав Роранові, а меншу Катріні.

Узявши каблучку, Роран уважно на неї глянув, а потім підніс ближче до очей, щоб краще роздивитися руни прадавньої мови, що були вирізьблені на її внутрішньому боці:

— Вони дуже гарні, брате. Але як вони нас захистять?

— Я заговорив їх на три речі, — відповів Ерагон. — Якщо вам знадобиться моя допомога або ж допомога Сапфіри, то крутніть каблучку один раз на пальці й скажіть: «Допоможи мені, Убивце Тіні, допоможи мені, Блискуча Луско». Ми почуємо вас і мерщій кинемось на поміч. А якщо вам загрожуватиме смерть, каблучки водночас повідомлять про це і вам, і нам. Проте це ще не все. Доки каблучки торкатимуться вашої шкіри, ви завжди будете знати, як знайти одне одного, незважаючи на те, як би далеко одне від одного не перебували. — Вершник якусь мить повагався, а потім додав: — Я сподіваюся, ви згодитесь їх носити.

— Авжеж, ми радо їх носитимемо, — мовила Катріна й посміхнулася.

Роран натомість став серйозний.

— Дякую, — сказав він. — Дуже дякую. Як би мені хотілося, щоб ти подарував нам ці каблучки іще до того, як нас розлучили в Карвахолі.

Оскільки в молодят залишалась вільною тільки одна рука, Катріна вдягла каблучку Роранові на середній палець правиці, а той у свою чергу — Катріні на середній палець лівиці.

— Але я маю для вас іще один подарунок, — мовив Ерагон і, повернувшись, свиснув, а потім махнув рукою. За його знаком крізь юрбу став продиратися конюх, що вів за вуздечку Сніговія.

Передавши повіддя Вершникові, конюх уклонився й відійшов убік.

— Роране, — мовив Ерагон, — тобі потрібен гарний кінь. Це Сніговій. Спочатку він належав Бромові, потім мені, а ось тепер я дарую його тобі.

Роран у захваті поглянув на коня.

— Який же він чудовий!

— Він найкращий. То ти приймаєш його?

— Із превеликим задоволенням!

Ерагон знову погукав конюха, віддав йому коня й сказав, що відтепер скакун належить Роранові. Коли конюх пішов, Вершник зиркнув на вервечку людей, що хотіли піднести Рорану й Катріні свої подарунки:

— Може, сьогодні вранці ви й були бідними, проте до сходу сонця станете справжніми багатіями. І це добре, бо якщо нам із Сапфірою колись набриднуть війни та мандрівки, ми повернемось до вас і станемо жити у вашому велетенському палаці, який ви збудуєте для всіх своїх діточок.

— Мені чомусь здається: який палац не побудуй, а Сапфірі все одно буде разом із нами тіснувато, —