За гранню - Анна Несторова

— Це все? — сухо спитав Каур.

— Ні, — Волькан зітхнув, — я стикався з подібною проблемою років сто тому. Тоді дружина тодішнього архімага потрапила до рук некромантів. Чоловік врятував, тільки пітьма встигла нашкодити. Використовували настій з червоної лілеї.

Вона почула, як застогнав Наяр від відчаю, як Каур видихнув та вдарив по столику біля ліжка.

Червона водяна лілея — рідкісна ще й магічна рослина, яку неможливо відшукати у звичний день. Потрібно орієнтуватись по зорях, ходити по озерах та болотах. Хаврен прикрила очі, розуміючи: це неможливо. Вона читала в книгах: за всю історію рідкісну квітку зривали всього разів п’ятнадцять. Багато людей загинуло, намагаючись ту віднайти, а ще ходили легенди, що духи ховають прекрасну рослину від сторонніх очей.

— Ще можна некромантією скористатись, — похмуро заявив батько. — Дати чужу енергію.

— Не можна, — прошипів Волькан, — по-перше, ти пробудиш тьму поблизу, що вирветься й кинеться на твою доньку. Шарнія хоч якийсь прихисток…

— Атмосфера тут й справді чудова, — задумливо додав Наяр. — Роки презирства інквізиції зробили свою справу.

— По-друге, — сталеві нотки голосу, — хтось вже намагався таким чином привести її до тями. Зовсім недавно, менше ніж місяць пройшло. Повториш — знову нашкодиш. Отримаєш доньку-каліку. По-третє, після темних ритуалів, я сам тебе прикінчу швидко-швидко.

— Досить погроз, — сердито мовив Каур. — Потрібно знайти рішення!

— Я зможу її підтримати у такому стані два дні. Хаврен нас прекрасно чує, все бачить, з голосом проблеми, він зник. Далі, якщо не знайдемо червону лілею…

Він не закінчив фразу, різко обірвавшись. Старий Пугач відвернувся.

— Знайду, — відізвався маг-ниткар, — все на вівтар кину, але принесу її.

— Ти перестань себе в груди бити, звитяжник, — у голосі Волькана нотки суму, — ще назад потрібно повернутись й не пошкодити стебло, особливим чином зрізати й все про все — два дні. Вдень шукати сенсу немає, ніч в поміч.

— Байдуже, — Наяр плеснув у долоні.

— Той архімаг не вижив після того, як віднайшов рослину, ледь приповз, а врятувати його не встигли. Крововтрата.

— Пошукаю у грані, — стомлено відрізав Каур. — Ще тільки цього не вистачало.

Дер Нарат прикрила очі, після чергової порції зміцнювального еліксиру. Розуміння становища добивало дівчину — згадала, як лікувала Ріваля, ледь з ніг не падаючи, а тепер… Тепер через нього може й помре.