За гранню - Анна Несторова

— Король? — знервовано спитав.

— Взяв низку служниць й відправився назад до того будинку, — відчеканив Арен, сідаючи. — Королівська лікарка? Де Хаврен?

— Не знаю, — розвів руками син. — Вона не повернулась з Його Величністю.

Перед очима у чоловіка наче життя пробігло. Він сів за стіл, тримаючись за серце. Черговий план, вигідна партія, можлива надія на престол Шарнії. Все в одному флаконі, приправленому незвичною магією й лікарством. Ленард навіть порахував скільки дітей в них народиться, все ж слухатись безглуздих погроз короля він не збирався.

— Єстін, вона розповість…

— Не верзи казна-що, — пробуркотів, — чхати я на неї хотів, дурепа закохана в тебе до нестями, нам не нашкодить… Випросила свободи у Наяра, після того, як почула, що тобі аристократка тегеанська світить.

— Ну… — не встиг вимовити віконт, усміхнувшись.

— Ланверія в наших руках, — перебив сина Ленард, задумавшись, — мені потрібна Хаврен. Будь-якою ціною, на Шарнію чекають зміни, а вона — єдиний ключ до них.

Арен ще почервонів й сховав очі, стиснувши руки в кулаки, але генералу байдуже на почуття й забаганки. Син провинився й повинен віддати травницю родичу.