День на роздуми - Олександр Вікторович Зима
— Коли ж ви встигли? І чому ви мовчали досі? — не повірив почутому Френк. — Ви можете це продемонструвати високій комісії?
— Безперечно.
— А наслідки?
— Тимчасова сліпота. Повна апатія. Відчуття панічного жаху і абсолютна втрата поняття, що таке друг і ворог. Таких солдатів можна стріляти, як зайців, або заганяти, як овець, у кошару.
— Але ж усе це тимчасове, міс?
— Повторна обробка може перетворити цих абонентів на блазнів або просто на тупу робочу худобу. Все залежить від дози обробки.
— Ви справді дивовижна жінка, міс! — виголосив Френк і не втримався від келиха вина. — За ваш розум, Хілда Брайнт! Ви зробили те, до чого не могли додуматися кращі мужі Америки. Сьогодні ж президент знатиме про це. Гадаю, він призначить день проведення експерименту в умовах, наближених до бойових. Вам треба подбати про піддослідний матеріал. Не обмежуйте себе в коштах, коли йдеться про абсолютну таємницю.
— Джой добре знає місце, куди приходять самогубці. За тисячу доларів, які одразу ж вручає Джой, кожен з них ладен їхати на край світу.
— І ви рятуєте його від самогубства й даруєте вічний рай, — випередив Хілду Френк, натякаючи на розумових калік, яких потім Джой Блеклі залишає на дорогах Штатів.
— Саме так, Джім. Ті, хто виходить звідси, вже не можуть відрізнити життя від смерті й приймають її як зміну дня й ночі.
— Що ж, наука завжди вимагала жертв, — втішив Хілду і себе Френк. — До того ж, міс, науку ви творите в ім’я безпеки Америки, — підкреслив Френк, мимоволі прислухаючись до глухих ударів, від яких ледь чутно здригалася земля.
Хілда збагнула занепокоєння Френка.
— Ви чуєте молотарку Макларена. Це явище можна назвати конкретніше: «Малькольн стука у двері», бо увесь він літає в цій жахливій хвилі і ніяк не може пробитися до мене. Я іноді думаю, Джім, чи не за гріхи карає мене господь і змушує чути цю безугавну колотнечу? Можливо, душа Малькольна знає про мою наругу над ним і його дружиною і його прохання почули боги й загнали мене в це кляте підземелля? Але ж я хотіла, щоб хвилею гравіталу володів не лише Острожний, а й наш Малькольн. Невже ви не можете нічого зробити — припинити цей експеримент?
— Вам нічого боятися, міс Хілда. Гадаю, ближчим часом тут пануватиме тиша і спокій.
— Я не боюся смерті, Джім, але оця гупанина діє на мене, як звук хронометра. Мені часом здається, ніби я чую пульс усього живого на землі. Біопульс того, що я хочу кинути в прірву розумового каліцтва. Всі дізналися, що я тут, і не Дають мені спокою ні вдень, ні вночі. — Хілда поквапом відвернулася від Френка.
— Вам треба спочити. Через три дні обіцяю вам цілковитий спокій. Феномен Малькольна повернеться до свого природного стану й відпустить тлін його душі.
— Ви хочете сказати, що Острожний таки відкрив закон гамування гравіталу? Він відкрив закон керованого гравіталу? — похопилася Хілда.
— У вас проникливий розум, міс Хілда, — зауважив Френк, дивуючись з хижого блиску очей своєї співрозмовниці. — Вам приємно знати, що Острожний відкрив досі невідомі енергії і світ вшанує його золотим пам’ятником?
— Навряд чи світ дізнається про це відкриття, Френк. Я добре знаю вас і Президента, — єхидно сказала Хілда й з насолодою відкусила налитого медом щільника.
— Усе залежить від Острожного, міс Хілда. Америка — країна великих і рівних можливостей. Тут кожен має право вибирати свій шлях.
— Ви забуваєте, що Острожний не американець, сер. Чи я відстала від життя і все уже змінилося, Джім?
— Хто знає, - ухилився від відповіді Френк. — Усе тече, усе міняється. А вчений, я маю на увазі великого вченого, міс, стоїть над націями і державами: його розум належить планеті. Але не всі вчені це розуміють, і тому нам, грішним, доводиться втручатися в особисте життя генія, щоб не загубилося його відкриття.
— Ви справжній американець, Джім. Я навіть люблю вас, Джім. І дуже хотіла б, щоб ці почуття були взаємними.
— Хіба є причина сумніватися?
— У жінок, окрім розуму і телекінезу, дуже розвинені передчуття, Джім. Цієї таємниці навіть мені не вдалося збагнути. Це, мабуть, лежить за межами реального, в душі. І хоча невловима душа має властивість іноді опинятися в п’ятах, ніхто не знайшов її постійного пристанища.
— Я без передчуття знаю, що ви мені дорогі, Хілда, і я тяжко страждаю від того, що ви опинилися на фермі Гленда. Але, гадаю, вашому капітану час готувати яхту в далеке плавання. І якщо на те буде воля мого Президента, я з надією на добро ступлю на палубу вашого вітрильника.
— Рожеві мрії, Джім… Ходімте краще подивимося на те, чим ви хочете потішити свого Президента. — Хілда підвелася з-за столу, підійшла до вмонтованої в стужавілий гіпс шафи з чорного дерева, добула звідти дестабілізатор хвиль і подала його Френку. — Носіть завжди при собі, Джім. Ніхто не знає, коли і в якому районі наші установки працюватимуть у бойовому режимі. А я не хочу, щоб Джім Френк носив у кишені рулетку і міряв кроки власної тіні. Остання фраза змусила Френка здригнутися, і він поквапом перехопив з рук Хілди рятівний дестабілізатор, важкий і чомусь холодний на дотик. Френк не міг повірити, що інші, хто не мав цієї дивини, схожої на пластиковий брикет, навіть не здогадуються, як кожної миті можуть забути своє ім’я, своїх рідних, забути, що вони обдаровані розумом люди і, ніби привиди, працюватимуть за шмат хліба, підкоряючись радіокомандам Хілди Брайнт.
— Я ніколи не думав, що це реально і… так страшно, Хілда, — тихо мовив Френк. — Але як вам поталанило дуже швидко впоратися з кодом програм і системою захисту?
— Я не була такою в роботі, як Малькольн, і почала з того, що
