День на роздуми - Олександр Вікторович Зима

— Ви страшенні недовіри, панове! — вигукнув Вундстон. — Мабуть, уявляєте, як від берегів Америки відчалює хвиля гравіталу й за кілька хвилин злизує Японію з островів… Ми ділові люди, панове, і нас більше цікавить вічний двигун, ніж вигадана вами загроза суперзброї. До речі, секрет такої зброї не заховаєш у кишені, і вона може стати для тих же американців гравіталовим бумерангом. — Вундстон ображено замовк, пихкаючи жовтуватим димом сигари.

— Ми трохи відхилилися від теми, містер Вундстон, — сказав Павло. — Я мушу дещо нагадати. Коли я і містер Кукудзі дали згоду співпрацювати на Ранчо Доута, нас запевнили, що головним організатором цього міжнародного експерименту виступає ЮНЕСКО і, відповідно, відкриття вчених, зібраних тут під прапором миру і прогресу, стають набутком тих держав, які послали своїх представників у запропонований вами центр науки. Було наголошено, що територія, де збираються фізики всіх континентів планети, вважається нейтральною зоною, вільною від домагань і утисків будь-якої країни світу. Ви прагнете лише одного: повернути з небуття феномен Малькольна. Я міг би піти вам назустріч і розшифрувати закон керованих гравіталів, але я не бачу того, хто б міг зрозуміти це.

— Ви забули про Френка Гаррелсона, сер, — відповів Х’ю.

Острожний здивовано звів брови:

— Якби я навіть розтлумачив цьому новачку в науці закон гравіталу, то це було б однаково, коли я б сам запропонував свої послуги Пентагону. Нам краще не порушувати того, під чим стоїть не лише моє прізвище, містер Х’ю. Будемо вважати, американці не зуміли втримати тих дверей, що їх прочинив містер Макларен.

— Але ж ви обіцяли покінчити із залишковою енергією на полігоні Малькольна, — нагадав Вундстон.

— Це наш обов’язок, — повторив свою згоду Павло.

— Ми готові, - притакнув Кукудзі. — Вчені завжди пам’ятають, що сучасні лабораторії схожі на траншею переднього краю: там завжди чекають атаки. Тільки нас ніхто не атакує, бо ворог фізика сидить поруч, у тій же траншеї, сер. І саме в цьому трагедія великого відкриття.

— Там гидить ворог для неуків, а не для вас, містер Кукудзі, - не погодився Вундстон.

— Якщо ви говорите про Малькольна, то, напевне, американський фізик належав до фанатів. А в цієї категорії учених нема почуття самозбереження. Малькольну дісталася блакитна, найкоштовніша перлина удачі — перепустка в безсмертя. Тільки тому я ввійду в шахту його полігона.

— Ви маєте рацію. Я не хотів вас образити, — зажурено обізвався Вундстон. — І якщо Малькольну дісталася блакитна перлина, то я знайшов у своїй жмені — білу, яка віщує забуття. Я заздрю Малькольну, панове, і схиляю голову перед вашим лицарством.

— Через два дні ми до ваших послуг, містер Х’ю, — офіційно повідомив Острожний.

Вундстон стримано подякував і вийшов з кабінету. — У мене таке відчуття, що йдемо визволяти ловця з його власної пастки, — сказав Кукудзі. — Я завжди дотримуюся думки, що всякий хитрун — той же злодій.

— Ви сумніваєтесь у щирості Вундстона? — запитав Острожний.

— Я не вірю йому тільки тому, що він так довго мовчав про трагедію в лабораторії Малькольна.

— Останнім часом ви постійно чогось боїтеся. Можливо, ви зробили відкриття й криєтеся з ним? — запитав Павло.

Кукудзі зблід, а потім, наче змовник, роззирнувся по кабінету.

— Американці навчилися красти чужі думки. Я дізнався про це від своєї дружини. Тому я випив еліксир забуття. Я привіз його з Японії, сер. Я зробив це для того, щоб Японія не стала новою Атлантидою, сер.

— Це у вас від безсоння. Я сам іноді страждаю, любий Тонако. Мене завжди рятує Катя. Вона прихопила з собою чимало цілющих трав: Трав з нашої землі, сер. Один дух лікує душу. Я вам теж принесу їх. Усе минеться, як тільки ви ступите на свій острів, любий Кукудзі, - підбадьорливо сказав Павло.

— Вам легко говорити: ви стоїк, Павле, — мовив Кукудзі. — А мене постійно огортає стара примара страху від чиєїсь незримої присутності. Мені здається, що тут нікуди сховатися від чужих очей, від чужих вух. І ця лабораторія в пустелі — пастка, куди нас заманили. Не знаю, як ви, а я був надто легковірний, коли погодився взяти участь у цьому експерименті.

— Вам тут ніхто не загрожує, сер. Навпаки, ви тут працюєте як ніколи плідно і думаєте тільки про свої наукові проблеми. Вам не надокучають ні колеги по роботі, ні родичі, ні знайомі. Ви тут справді наодинці з своєю долею фізика, сер.

— Усе це так, але американці не випадково погодилися побудувати Ранчо в пустелі. Вони нас не випустять звідси, доки не заволодіють тим, що буде відкрито фізиками світу.

— Ще один здогад, сер? Чи на цю тему з вами хтось говорив? Можливо, містер Вундстон?

— Я вірю тільки своїм передчуттям.

— Гадаю, ваші побоювання передчасні.

— Я вирішив про все забути, сер, — повторив Кукудзі. — Американці виховані на насильстві й золоті. Тому їхня мораль не дозволить випустити нас звідси, перш ніж вони не пограбують нас. Зрозумійте це, Павле, і теж випийте еліксир забуття.

— Я не можу цього зробити, сер. Розум треба завжди тримати у великій чистоті, бо саме ним людина возвеличена в живій природі, яка й створила розум саме для того, щоб застерегти себе від випадковостей, сер.

Президент прийняв Джіма Френка на своїй заміській дачі.

— Сідайте ближче до столу і пригощайтеся. Ми так мало зустрічаємося у невимушеній обстановці, - запросив Президент і показав старечою сухою рукою на плетену лозову тацю з чорним виноградом. — Кажуть, виноград — еліксир довголіття.

Джіму Френку подобалося, що Президент ніколи не зважав на свої роки й не скаржився на болячки. «Мій дід прожив ціле століття, і я не збираюся відставати від свого пращура, який завоював для мене Америку, щоб я міг стати