Крига. Частини ІII–ІV - Яцек Дукай

… «Новости» умістили єдину світлину Німого: хтось у таборі над Олекмою мав стару камеру, яку використовували для геологічної документації. На фото — мало виразному, грубозернистому, але принаймні надрукованому тут на півшпальти, — двоє чоловіків у кожухах із каптурами й у мороскляних захисних окулярах підтримують з боків попід руки значно нижчого, худого мов скелет бідолаху, майже голого. Важко було бодай щось з упевненістю сказати, чи виснувати про деталі його зовнішности: чоловіки стояли на тлі білих крижаних схилів і засніженої тайги, а на місці Німого Повітроплавця на старому фото зяяла чорна діра; там була пляма щільного отьміту, а замість рис обличчя Німого, замість очей, волосся — у темноті, відбитій на плівці, зблискувало лише кілька рисок світіні, немов плеяди зірок у нічному небі.

… Про цю історію понад Байкалом дізналися навесні 1919 року, а статті було написано на підставі оповідей із других і третіх рук. Під найповнішою, уміщеною в «Новостях», підписався якийсь «АҐҐ». Занотувалося ініціали.

Зазирнулося знову в список запитань. Не на всі, звісно, знайдуться відповіді в книжках, але, може, на оце, скажімо, — що саме батько шукав в орографічних працях Богдановича? В архівах, пізніше викуваних паном Щекєльніковим з паморозі в старих конторах Горчинського, не було жодних корисних подробиць, із певністю нічого, що дало б батькові змогу розрахувати Шляхи Мамутів. І далі не малося гадки, що йому в голову стрелило, коли він раптом вирушив у самотню прощу до Зими, й куди сáме він пішов, і яким чорнофізичним методом він заморозився у Батюшку Мороза.

Із коробок наукового відділу бібліотекар, уже більше послужливий, притяг кільканадцять томів. Як швидко втямилося, мапи Шляхів Мамутів Сибирьхожета й загалом геологія Сибіру спиралися головним чином на відкриття і роботи трьох поляків: Александра Чекановського, Яна Черського й Кароля Богдановича. Чекановський (засланий після Січневого повстання) спорядив найстарішу геологічну карту Іркутського генерал-губернаторства, з особливим наголосом на Прибайкаллі; раніше спиралося ще на такі давні й неточні картографії, як нотатки Даніеля Ґотліба Мессершмідта з експедиції, відправленої за наказом Петра Великого 1723 року. Тут перша несподіванка: мапу Чекановського разом із усіма її копіями, опрацюваннями et cetera, було опечатано царською цензурою. Чекановський мандрував також берегами Тунґуски, Чулакану. Його палеонтологічні нотатки включають перші дослідження викопних мамутів. В Усть-Бєлой понад Анґарою він виявив гігантський підземний музей юрської флори й фауни. 1875 року за цю таємну нині мапу він отримав золоту медаль на географічній виставці в Парижі, а Російське Географічне Товариство добилося для нього амністії і звільнило із заслання. Менше ніж через рік Чекановський із невідомих причин наклав на себе руки.

… Він мав учня Яна Черського (також засланого після Січневого повстання, тільки молодшого віком). Черський із самого початку спеціалізувався на геології Байкалу. В Больоньї його нагородили за мапу озера й навколишніх гір. Перевірилося: запечатана Раппацьким і Побєдоносцевим, усі копії вилучено з публічного доступу. Що діється! Ледь стрималося, щоб не вилаятися. Черський мешкав в Іркутську. Від імені Сибірського відділення Російського Географічного Товариства він проводив дослідження на Нижній Тунґусці. Заглиблювався й далі, — спираючись на його мапи Індиґірки й Колими, було відкрито великі родовища вугілля, олова, золота. Він колекціонував мінерали й викопну фауну. Шукалося згадки про мамутів. У долині Катунґи він розкопав доісторичні людські останки. У Петербурзькій Академії Наук Черський упродовж багатьох років працював над остеологією четвертинних ссавців у збірці десятків тисяч кісток, викопаних у Сибіру. Помер 1892 року під час наступної експедиції.

… Кароль Богданович був геологом за освітою і не перебував тут на засланні. Під час будівництва Транссибірської залізниці він очолював одну з дослідних груп, що шукали на трасі викопні багатства. У 1893–1894 роках він уперше працював на Прибайкаллі. Мабуть, здобув якісь мапи: ймовірно, що мав у своєму розпорядженні сáме мапи Чекановського й Черського. Доступне в Бібліотеці editio castigata «Материалов по геологии и полезным ископаемым Иркутской губернии» їх не містило. Бібліотекар, якого про це спиталося, пояснив, що найновіші наукові праці в цій галузі й більшість перевидань старих сибірських публікацій — це дійсно editiones expurgatae, ретельно чищені людьми Раппацького, а часто й самого Побєдоносцева, від будь-яких інформацій і знань, що могли б привести читачів до комерційних таємниць Сибирьхожетa. Тільки похиталося головою. З одного боку — вони ж не ходять по приватних помешканнях, не цензурують книгозбірні кожної людини, котра цікавиться геологією Сибіру. З іншого боку — це інституції, і рідко до їхньої діяльности можна застосувати мірки звичайної логіки: чиновник виконує інструкції керівництва не тому, що бачить у них сенс, а тому, що це інструкції керівництва. Адвокат Кузьмєнцев сказав би, мабуть, ще ясніше: не намагайтеся, юначе, здогадатися про причини рішень царської влади, від цього можна розуму збутися. Почухалося шкіру. Але ж завжди є якась причина!

… Звістка про Кригу застала Богдановича на Кавказі, під час пошуків родовищ нафти. Відряджений на береги Байкалу, він береться до систематичної роботи. Іркутськ нещодавно пережив пожежу й Зиму Лютих. Із півночі повертаються із сенсаційними новинами перші експедиції, що побували на місці Удару. Богданович завжди перебував у хороших стосунках із народами Сибіру, писав свого часу гучні листи на захист чукчів. А тут ще з’являється Александер Черський, син Яна, учень Бенедикта Дибовського. Черський-молодший і Богданович співпрацюють у 1911–1917 роках, принаймні тоді в їхніх бібліографіях з’являються назви, підписані обома. 1914 року вони видають «О хладо-железной руде и важности нахождения ледовых руд на Дорогах Мамонтов». Це, напевно, перший випадок, коли в науковій праці з’явилися «Шляхи Мамутів»: давніших цитат не знайшлося. Ніде цього не сказано прямо, але схоже, що саме Богданович був відкривачем Шляхів. Александер Черський майже у той само час видає «Бурятські щоденники». Польська Бібліотека не має їх у своїй збірці. Мені домислилося, що одного морозного дня 1913 року трапилася доленосна зустріч Черського, Богдановича й бурятського шамана. Втім, можливо, ідея народилася після прочитання творів Черського-старшого про викопаних у Сибіру мамутів.

… Богданович і Черський публікують дедалі менше, від 1917 року Богданович цілком замовкає, — а проте він далі інтенсивно працює, про що можна прочитати в тогочасній іркутській пресі. Зокрема, він вирушає до Останньої Ізотерми. Йому платить Східносибірське відділення Імператорського Російського Географічного Товариства, себто de facto Сибирьхожетo. Богданович гине в Барґузинських горах, під час невдалої спроби висадити в повітря бурульник за допомогою вибухівки в серпні 1922 року. Офіційне розслідування швидко закінчується: нещасний