ГЧ - Юрій Олександрович Долгушин

Увійшовши в цех, дівчина відразу зрозуміла все з урочистого вигляду робітників бригади, що розтяглися групою вздовж установки, і з пози Тунгусова, який стояв біля пульта генератора по другий бік конвейєра.

— Хочемо випробувати, що в нас вийшло, — якось зніяковіло промовив Тунгусов і ввімкнув рубильник.

Усе інше сталося само собою. Поступово почали наповнюватись вогнем лампи, заховані за решітками екранів: загули, як вулики, трансформатори, зашуміла вода, унизу, в провалі, над самою стрічкою конвейєра задзижчав пропелер вентилятора.

Микола, заклавши руки в кишені, стежив за стрілками приладів, на яких червоними рисочками були вказані наперед визначені режими роботи генератора. Стрілки одночасно підійшли до заданих меж.

У ту саму мить, тихо зашурхотівши роликами, рушив конвейєр. Дверцята, що закривали вхідний отвір у стіні, відскочили вгору, і з-за них швидко виплив окоренок колоди. Але, підійшовши до провалу, колода, наче злякавшись, майже зупинилась і почала поволі, з острахом заходити у простір між тремтячими пластинами конденсатора.

Біла хмаринка пари, підхоплена потоком повітря вгору, в розтруб витяжної труби, заструменіла над кутастим зрізом і попливла, розширяючись і згущаючись, охоплюючи все нові ділянки колоди, що входила в електричне поле. В кінці провалу пара зникла, і товстий окоренок дерева знову ліг на ланки конвейєра, що послужливо шмигнули під нього.

Люди мовчки стежили за всіма цими рухами. Микола, з вигляду спокійний, переживав страшенне напруження. Він настільки добре уявляв собі, відчував роботу своєї машини, що в цей вирішальний момент начебто перевтілився в неї: у ньому самому щось напружувалось, стискувалося, силкуючись допомогти генераторові впоратись із завданням — пронизати, обплутати силовими лініями деревну масу, що проходила в ньому.

Ганна, Федір, комсомольці схвильовано стежили то за колодою, то за виразом обличчя Тунгусова, намагаючись по ньому вгадати, чи все йде так, як треба.

Нарешті Микола відірвав очі од зникаючого стовбура і, зустрівши напружені запитливі погляди, усміхнувся. Це була відповідь, якої всі чекали.

Федір не витримав. Він зірвався з місця, оббіг кругом через місток, вискочив на площадку пульта і схопив Миколу в обійми. Дружне «ура» оглушило їх. І коли Ганна, нарешті, пробилася до Миколи крізь шеренгу комсомольців, які насідали на нього, прагнучи потиснути йому руку, вона ясно відчула, що одного тільки потиску руки надто мало, щоб висловити всі поривання її серця…

Отже, високочастотна сушарка була створена і вже працювала! Вологі, щойно обчищені колоди до восьми метрів завдовжки, дошки і бруски, куски і стоси відібраної «резонансної» деревини спокійно пропливали крізь робочий простір генератора і виходили з цеху вже сухими.

Процес, який вимагав звичайно багатьох діб, тепер відбувався на очах у людей протягом кількох хвилин.

Перед колективом фабрики, який ще так недавно перебував у безнадійному тупику, тепер відкрився небувалий виробничий простір.

От чому в ці дні обличчя всіх учасників цієї оригінальної будови сяяли такою завзятою й гордою радістю. Переможцем почував себе кожний. Справді, кому належала перемога? Ну, Тунгусов вирішив науково-технічну проблему. Але ж це Решетков викопав Тунгусова й придумав почати справу на їхній фабриці і «підстьобував» потім адміністрацію. Нічого, звичайно, не вийшло б, коли б Храпов та Вольський не почали діяти енергійно і не скликали тієї знаменитої наради з Вітковським, де Ганна Ридан запропонувала звернутися прямо до наркома. А комсомольці — члени бригади?.. О, кожний з них добре знав, яка частина машини зроблена його руками!

Перемога була спільна, колективна.

Ганна розуміла її велике суспільне значення. Перемога має народжувати інші перемоги. Відкриття нового цеху повинно бути урочистим святом. Хай прийде багато гостей, представників інших підприємств, наукових кіл, преси. Хай знають усі, як треба перемагати, хай подивляться, що вони зробили!

Урочистий пуск нового сушильного цеху відбувся за тиждень до строку, який Тунгусов обіцяв наркомові.

Сотні три гостей, не рахуючи своїх, зібрались у театральному залі клубу. Директор відкрив засідання, Вольський виступив з доповіддю про науково-технічне й промислове значення тунгусовського генератора.

Тунгусов з частиною своєї бригади був у цеху, готувався до демонстрації. Під час доповіді Вольського на фабрику прибув нарком у супроводі Вітковського та ще кількох товаришів з наркомату. Ганна зустріла їх і привела просто в цех.

Тут відбулася третя зустріч Тунгусова з наркомом.

Увійшовши в яскраво освітлений цех, нарком зупинився здивований і красномовно розвів руками. Він сподівався побачити тут звичайну дослідну установку заводського винахідника, скромну й кустарну, яка була цікава своїм задумом, але потребувала ще відповідного оформлення, щоб її пустити в масове виробництво.

А тут перед ним красувався витонченою композицією частин, добре оброблений великий, досконалий витвір інженерного мистецтва. У ньому ясно відчувалася гармонія між виробничим змістом машини, де основну роботу виконувала безпосередньо й незримо сама енергія без грубих механічних зусиль, натужних звуків та інструментів, які щось розтрощували, і зовнішніми формами її компактного тіла з його пульсуючою енергією, гнучкими рухами конвейєра й ніжним дзюркотінням водяних струменів.

Якусь хвилину нарком стояв мовчки, трохи примруживши очі, відверто милуючись небаченою машиною. Він знав уже — йому розповів по телефону Храпов — про те, що всі розрахунки інженера цілком виправдались, знав виробничі показники роботи машини, автоматику, тепер він бачив її.

Усі замовкли. Нерухомий Тунгусов у далекому кінці конвейєра стежив за виразом обличчя наркома.

Нарешті, погляди їх зустрілися.

Швидко і одночасно пішли вони назустріч один одному. Потиснувши руку інженерові, нарком притягнув його до себе і міцно поцілував.

— Я був певен, що так і вийде, — сказав він. — Спасибі, товаришу Тунгусов!

— Ні, це вам спасибі! Коли б не ви, товаришу нарком, нам не вдалося б нічого зробити. Половина успіху належить вам, а половина — усім нам…