ГЧ - Юрій Олександрович Долгушин
— Який саме, на вашу думку?
— Єдине, що він повинен був дістати, це тільки один рядок з гімну для «натяку», як ви правильно кажете, йому треба було натякнути на «Інтернаціонал». Але, звичайно, не на російський його текст…
— А на німецький?! — перебив швидко Микола.
— Авжеж! Інакше він навряд чи впорався б із завданням, не знаючи російської мови.
— Геніально, Ганно Костянтинівно! Ви маєте рацію. Нам треба скласти ключ за німецьким текстом гімну. Але… ви знаєте його?
Ганна зніяковіло похитала головою.
— Ви розумієте, Наталю, що це значить? — захоплено говорив тим часом Федір. — Ми будуватимемо такі сушарки не в містах, на фабриках і заводах, а в лісах, на берегах сплавних річок, там, де добувають ліс. Уявляєте: невелика гідростанція — і така сушарка. Ліс підвозять і відразу ж сушать! Зараз наші залізниці возять ліс, у якому понад п’ятдесят процентів вологи. А тоді состави вантажитимуть готовим, висушеним лісом. Транспорт звільниться від води, вантажооборот країни…
— Правильно, Федю! — посміхаючись, перебив Микола. — Тільки от що, товариші, нам треба дістати де-небудь німецький текст «Інтернаціоналу».
— Я, здається, знаю… тільки один куплет, — нерішуче промовила Наталя.
— Ви? Ну, Наталю, ви сьогодні просто герой! Звідки ж ви знаєте?
— А ми в німецькому гуртку почали розучувати його недавно.
— Ну, чудово! Давайте швидше запишемо. Досить і одного куплета, я гадаю. Коли яких-небудь букв не вистачатиме, обійдемось і без них.
Наспівуючи мотив гімну, Наталя легко відновила в пам’яті слова першого куплета і приспіву. Ганна записала, і Микола відразу ж позначив букви цифрами, починаючи з нуля.
— Ура! — вигукнув Микола. — Бракує всього шести букв і до того ж найменш вживаних. Давайте ваш латинський алфавіт, Ганно Костянтинівно, і пишіть нові цифри.
Азбука була швидко складена. Знову почали перекладати цифри шифрованої радіограми. І знову всі з нетерпінням чекали появи кожної пової букви, намагаючись схопити зміст.
— Двадцять три… шістнадцять… — почав Микола.
— «Ph» — записала Наталя.
— Двадцять п’ять.
— Такої в нас немає, Миколо Арсеновичу.
— Нічого, Наталю, зробіть пропуск і пишіть далі… Двадцять… одинадцять…
— «Si»
— Є! Є! — вигукнула Ганна, як тільки з’явилась наступна літера «к». — Виходить, Миколо Арсеновичу. Пропущена буква, очевидно, ігрек. Тоді виходить «Physik», тобто «Фізика!»
— Так. Чудово, — стримано прошепотів Микола. — Але стривайте, може, це випадкове сполучення літер! Далі! Сім… вісім… сімнадцять…
— Виходить… виходить, слово честі! — шепотіла Ганна. — Тільки поки що незрозуміло.
Дійшовши до кінця рядка, Микола спинився. — Поки що досить. Давайте подивимося, що виходить.
Було очевидно, що це вже не випадковий набір букв. Рядок складався із слів, поки що не ясних, не розділених проміжками і, очевидно, гранично скорочених.
— Ну, думайте, Ганно Костянтинівно, тепер усе залежить од вас. Тут треба добре знати мову…
Ганна думала. Матове обличчя її вкрилося рум’янцем від напруженої роботи думки.
— «Ergross»… Сумнівно, немає такого слова, — міркувала вона. — Якщо «gross», тоді «er» відноситься до першого складу, до «Physik». А-а! Ну, звичайно: «Physiker» — фізик! A «gross»…
— Дозвольте! — вигукнув Микола, — В Німеччині є вчений Гросс, відомий фізик. Це про нього!
— Так, так, очевидно… — Ганна усміхнулась Миколі. — Що-небудь з вашої галузі. В усякому разі ясно, що ми тепер на правильному шляху.
— Так, завдяки вам.
Вона схилилася ще нижче над аркушем паперу.
— Ну, тепер лишається подолати середину фрази з пропуском: «m» — пропуск — nch… це зовсім незрозуміло.
— А давайте спробуємо спочатку заповнити цей пропуск, — запропонував Микола. — Тоді все буде ясно.
— Як же це зробити?
— Дуже просто. Візьмемо наш алфавіт з цифровими позначеннями. Скількох букв не вистачало в першому куплеті «Інтернаціоналу»? Всього шести. Одну ми вже знайшли, це ігрек у слові «Physiker». Запишіть, Наталю, в наш алфавіт: двадцять п’ять — це ігрек. Виходить, лишилось п’ять. От і спробуємо їх підставляти замість пропуску. По-перше — «c». Ну, це сумнівно. Тут, звичайно, повинна бути голосна. Візьмемо «J»… Нічого не виходить, «q» — теж, звичайно. Далі «u». Це краще… «unch»… Та-ак! Адже тут є ще попереду «m», виходить «munch»…
— Мюнхен! — вигукнули всі разом.
— Ну, звичайно! З Мюнхена він і передавав, я тепер пригадую, це з’ясувалося в одній з перших наших розмов, ще до появи шифру. Зазначте, будь ласка, в нашому алфавіті: двадцять чотири — це літера «u». Тепер весь рядок зрозумілий: «Фізик Гросс у Мюнхені». Відчуваєш, Федю? — Микола міцно ляснув друга по плечу своєю важкою долонею. — Видно, у нас сьогодні день удач. Мені здається, зараз ми можемо дещо дізнатися. Ви не втомилися? — звернувся він до дівчат.
— Давайте далі, — суворо сказала Наталя, знову беручи олівець, — не можна ж зупинятись на першій фразі. Диктуйте, Миколо Арсеновичу. Перекладемо спочатку решту тексту на букви, а потім уже розбиратимемо.
Знову почалася диктовка. Наталя записувала:
Тепер розшифровувати було легше. Пропуски швидко заповнили буквами, вгаданими із значення слів. Ось яким був повний текст повідомлення:
«Фізик Гросс, Мюнхен, вирішив проблему передачі електроенергії без проводів з допомогою іонізованого променя. Дальність