Лицар Відображень - Роджер Желязни

Я почув, як Ясра шумно втягнула повітря.

— Це дійсно всього лише здогад? — Запитала вона.

— Правда, — відповів він, бавлячись вином у кубку. — Більше того, я здогадуюся, що і ви одного разу проробили щось подібне зі своїм учителем.

— Який чорт розповів тобі про це? — Запитала вона.

— Я тільки здогадуюсь, що Шару був вашим учителем… а може, і більше, ніж вчителем, — сказав він. — Але це пояснило б і те, що ви заволоділи цим замком, і те, що зуміли застати його колишнього господаря зненацька. Він, можливо, навіть відволікся на хвилину від оборони, щоб від душі проклясти вас і побажати такій же долі в один прекрасний день наздогнати і вас. І навіть якщо нічого подібного не було, справи у людей нашого ремесла іноді роблять повний круг.

Вона хихикнула.

— Тоді ім'я цьому чортові — Розум, — сказала вона з ноткою захоплення в голосі. — Більш того, ти викликав його інстинктивно, а це вже мистецтво.

— Приємно усвідомлювати, що він все ще йде на мій поклик. Треба вважати, Джулія таки була здивована, що Віктор здатний їй суперечити.

— Вірно. Вона не очікувала, що ми зазвичай укутуємо учнів одним-двома захисними шарами.

— Але її власна оборона виявилася щонайменше — не гіршою…

— Так. Хоча це, звичайно, було рівноцінно поразці. Вона знала, що мені стане відомо про її бунт, і я незабаром з'явлюся, щоб приструнити її.

— О, — зауважив я.

— Так, — заявила Ясра. — Ось чому вона фальсифікувала власну смерть, і цим, треба зізнатися, надовго пошила мене в дурні.

Я пригадав той день, коли прийшов до Джулії в будинок, знайшов труп, як на мене напала та тварина. Обличчя трупа частково було знищено, те, що вціліло — було в крові. Але жінка була зростом з Джулію, загальна схожість теж зберігалася. І потім, вона була там, де і слід. І тут я привернув увагу істоти, яка сховалася там, схожа на собаку, яка, можна так сказати, відволікла мене від питань ідентичності. До того часу, як я закінчував боротися за своє життя під акомпанемент наближення сирен, мене більше цікавило, як би втекти, ніж подальше розслідування. Коли б я потім подумки не повертався до тієї сцени, я бачив тільки мертву Джулію.

— Неймовірно, — сказав я. — Чиє ж тоді тіло я знайшов?

— Поняття не маю, — відповіла вона. — Це могло бути якесь її «Я» з Відображень, або хто-небудь сторонній, з вулиці. Або труп, викрадений з моргу. Як впізнаєш?

— На ньому був один із твоїх блакитних каменів.

— Так. А другий — на нашийнику тієї істоти, яку ти вбив… а Джулія відкрила йому прохід.

— Навіщо? І до чого вела вся ця комедія?

— Фальшивка чистої води. Віктор думав, що Джулію вбила я, а я думала, що він. Він припускав, що це я відкрила прохід з Замку і послала цю бестію пополювати на неї. Я вважала, що це його рук справа, і була роздратована, що він приховав від мене, як швидко робить успіхи… Адже це рідко віщує щось хороше.

Я кивнув.

— Цих тварюк ти розводиш тут?

— Так, — відповіла вона, — а ще я поселила їх у кілька сусідніх Відображень. Дехто отримав блакитні стрічки.

— Я віддаю перевагу чортам з пекла, — сказав я. — Вони куди розумніші і ведуть себе краще. Значить, Джулія залишила тіло і замаскувала прохід сюди, а ти думала, що її прикінчив Віктор, який підбирається до твоєї святая святих?

— Приблизно так.

— А він думав, що вона стала дуже небезпечна для тебе… та ще цей прохід… І що ти вбила її?

— Я НЕ ЗНАЮ точно, чи знайшов Віктор взагалі цей прохід. Він був здорово захований, ти ж переконався. Як би там не було, жоден з нас до кінця не усвідомлював, що ж Джулія проробила насправді…

— Тобто?

— Вона і мені підсунула шматок траголіта. Потім, після посвяти, вона скористалася його парою, щоб простежити за мною через усі Відображення до Бегма.

— Бегма? А якого біса ти там робила?

— Нічого важливого, — відгукнулася вона. — Я згадала про це просто щоб підкреслити її хитрість. У той час вона до мене не наближалася. Фактично я знаю про це тільки тому, що пізніше вона сама розповіла мені про це. Тоді вона стежила за мною від кордону Золотого Кола до Замку. Решту ти знаєш.

— Не впевнений.

— Щодо цього Замку у неї були свої плани. Коли вона застала мене зненацька, я і справді здивувалася. Ось так я і стала вішалкою.

— А Джулія вступила у володіння цим замком, надівши воротарську маску на випадок спілкування з людьми. Деякий час вона жила тут, набираючись сил, вдосконалюючи свою майстерність, вішаючи на тебе парасольки…

Ясра тихо загарчала, і мені згадалося, що кусається вона кепсько. Я поспішив змінити тему розмови.

— До цих пір не розумію, чому іноді вона шпигувала за мною, а іноді — Обсипала квітами.

— Уміють же чоловіки вивести з себе, — сказала Ясра, піднявши кубок і осушуючи його. — Тобі вдалося зрозуміти все, окрім причини.

— Вона відправилася за владою, — сказав я. — Що тут ще розуміти? Пригадую навіть, як одного разу ми довго сперечалися про владу.

Я почув, як Мандор видав смішок. Під моїм поглядом він відвів очі, хитаючи головою.

— Очевидно, — сказала Ясра, — вона все ще була до тебе небайдужа. І здається, вельми небайдужа. Вона гралася з тобою. Їй хотілося розворушити в тобі цікавість. Хотілося, щоб ти пішов за нею, знайшов її, а можливо, хотілося спробувати свою силу проти твоєї. Їй хотілося показати тобі, що вона варта того, в чому ти відмовив їй, коли відмовився їй довіряти.

— Значить, ти і про це знаєш.

— Іноді вона розмовляла зі мною, не соромлячись.

— Значить Джулія була так небайдужа до мене, що послала людей з траголітами йти по моєму сліду до самого Амбера і спробувати убити. До речі, це їм майже вдалося.

Ясра закашлялась і відвела очі. Мандор тут же встав, обійшов навколо столу і, всунувшись між нами, знову наповнив її кубок. У той момент, коли вона повністю була схована від мого погляду, почувся її тихий голос:

— Ні, не зовсім так. Цих убивць найняла… я. Рінальдо був далеко, попередити тебе він не міг, а я вважала, що він зробить саме це, тому подумала — спробую-но я дістатися до Мерліна ще раз.

— О, — зауважив я. — Може, тут бродять ще