Випробування вогнем - Джеймс Дашнер

— Говорити розучився?

Томас перевів погляд на Соню.

— Ні, е-е-е… це означає, що ви передумали вбивати мене?

Слова були, звісно, безглузді, й Томасу аж стало цікаво, скільки людей за всю історію ставило таке дурне питання.

— Не квапся з висновками, — посміхнулася Гаррієт, — нам не додалося святості. Просто виникли сумніви і треба поговорити. Втім, у тебе такі само мізерні шанси.

До розмови приєдналася Соня:

— Зараз нам здається найрозумнішим виконати наказ, який дав «БЕЗУМ». Нас більше, та й як би ти вчинив на нашому місці?

— Ну, себе я б точно не вбивав.

— Годі вже. Це не смішно. До речі, коли б ти мав вибір, то чиєї смерті волів би? Нашої чи своєї?

Томаса наче під дихало вдарили. Соня говорила це дуже серйозно. Десь вона правду каже: якщо, залишивши Томаса в живих, вони самі загинуть, то чом би його не позбутися?

— Готовий відповісти? — запитала Соня.

— Ще думаю, — помовчавши, він змахнув з чола піт. Сон, справжня мана, не йшов з голови, хоч Томас силкувався про нього забути. — Гаразд, скажу чесно. Обіцяю. На вашому місці я б мене не вбивав.

Гаррієт закотила очі.

— Тобі легко говорити, бо це твоє життя на кону.

— Справа не в цьому. Мені здається, що вас перевіряють, тому вбивство — не варіант, — Томасове серце закалатало швидше. Він не ухилявся від прямої відповіді — він і справді так думав, але навряд чи дівчата йому повірять, навіть якщо він постарається пояснити. — Може, нам варто поділитися інформацією? Знайти вихід разом?

Гаррієт і Соня перезирнулися.

Потім Соня кивнула, і Гаррієт промовила:

— Ми від самого початку мали сумніви. Щось тут не так. Тож починай розповідати. Тільки постривай, ми всіх зберемо.

— Тоді покваптеся, — порадив Томас, не вірячи, що в нього з’явився шанс вийти з цієї халепи живим. — Треба встигнути, поки Тереза не повернулася.

Довго збирати дівчат не довелося: Томас бачив, що вони, заінтриговані, не могли проґавити нагоди послухати ходячого мерця. Втім, ставши перед Томасом тісною зграйкою, вони й не подумали відв’язувати його від бридкого всохлого дерева.

— Гаразд, — оголосила Гаррієт. — Спочатку ти говориш, потім ми.

Томас кивнув і відкашлявся. Нарешті він заговорив, хоч і не до кінця спланував свою промову.

— Про вашу групу я знаю винятково з розповідей Ариса. Схоже, на старті наші умови збігалися, проте після втечі з Лабіринту ми пішли різними дорогами. Я не в курсі, скільки всього ви встигли вивідати про Творців.

— Не надто багато, — вклинилася Соня.

Отже, у Томаса є перевага. Це добре, а от Соня, зізнавшись, утнула дурницю.

— Тоді слухайте. Я встиг доволі багато про них довідатися. Всі ми в деякому розумінні особливі, й на нас є плани.

Томас зробив паузу й оглянув дівчат — ті ніяк не відреагували на його слова.

— Більша частина того, що з нами роблять, має сенс. Перешкоди — це елементи Випробувань, або Змінні. «БЕЗУМ» спостерігає за нашою реакцією на різні ситуації. Звісно, я розумію не все, але, здається, моє вбивство — ще один тест. Чи ще одна облуда. Отож… я гадаю, це чергова Змінна, щоб подивитися на нашу реакцію.

— Тобто, — підсумувала Гаррієт, — ти хочеш пожертвувати нами, щоб перевірити свої блискучі висновки?

— Зрозумій, моя смерть безглузда. Можливо, вас перевіряють… тільки можливо. Зате живий я точно зможу вам допомогти.

— Або, — відповіла Гаррієт, — «БЕЗУМ» спостерігає, чи вистачить у нас сміливості вбити ватажка конкуруючої групи. Є сенс перевірити, хто досягне успіху. Відсіяти слабких і залишити живими сильних.

— Я не ватажок. Головний — Мінхо, — Томас рішуче похитав головою. — Ні, самі подумайте. Який сенс у тому, що ви мене вб’єте? Я один, вас он скільки, та ще при зброї. Яким чином ви доведете свою силу?

— Тоді в чому ідея? — запитала дівчина з задніх рядів.

Томас помовчав, ретельно добираючи слова.

— «БЕЗУМ» чекає, що ви почнете думати самостійно, змінюючи плани і приймаючи раціональні рішення. Що більше нас виживе, то вищі шанси разом дістатися прихистку. Вбивати мене безглуздо і марно. Захопивши мене, ви вже показали силу. Тепер доведіть, що вмієте думати, а не сліпо виконувати накази.

Розслабившись, Томас відкинувся на стовбур дерева. Більше він нічого не міг вигадати. Черга за дівчатами. Томас зробив, що міг.

— Цікаво міркуєш, — сказала Соня. — Зовсім як людина, яка відчайдушно рятує своє життя.

— Так, рятую, — стенув Томас плечима. — Але я і справді вважаю, що, вбивши мене, ви провалите справжній тест.

— Вважати можеш, — відповіла Гаррієт, підводячись. — Якщо чесно, ми й самі дійшли таких висновків. Потім вирішили почекати і послухати, що скажеш ти. Скоро сяде сонце, та й повернеться Тереза. От з нею все й обговоримо.