Дивний світ - Олександр Іванович Шалімов
Усі погляди звернулися у бік славнозвісної ущелини — гігантської тріщини, що колись розколола стародавню кору[106] Марса.
— Не думав, що її видно з околиць станції, — відзначив Геворг. — Це містечко мене дуже цікавить…
— А зазвичай її й не видно, — заперечив Мак, загальмувавши всюдихід. — Просто вам пощастило. Дивіться гарненько.
— Ви були там? — запитав Кирило.
— Ще б пак… Не один раз. І американці теж. Але там, — Мак махнув рукою, — треба працювати й працювати. Наразі суцільні загадки…
— А які у вас стосунки з американцями? — поцікавився Сергій.
— Як і на Землі. Співіснуємо…
— Були у них?
— Наші дехто були. Я — ні. Їх ми також приймали. Тих, хто працював у ущелині Копрат. Навіть допомогли трохи. Загалом, вони непогані хлопці. Окрім Грідлі…
— А Грідлі — хто?
— Є такий один. — Мак спохмурнів. — Познайомитеся… Ну гаразд, помилувалися Копратом і поїхали далі.
«Черепашка» рушила з місця і, збільшуючи швидкість, побігла вниз по крутому кам’янистому схилу. Коли досягли плаского дна кратера, Мак ще збільшив швидкість. Кратер перетнули за півгодини, залишивши справа по борту скупчення схожих на велетенські колони червонуватих скель.
— Залишки нека[107] — на місці жерла вулкана, — лаконічно пояснив Мак.
— Що, вулканічний кратер? — запитав Геворг.
У його голосі прозвучав сумнів.
Мак кивнув:
— Як на мене, так… Дехто, щоправда, не згоден. — Він похитав головою. — Ми тут сперечаємося з кожного приводу. Сперечаємося й сперечаємося… І багато чого не можемо зрозуміти. Суцільні загадки. Що далі, то більше…
— Але такі широкі кратери з пласким дном, здається, прийнято вважати метеоритними, — відзначив Кирило. — Як, наприклад, Арізонський чи Попігай у нас у Сибіру. Поперечник цього кратера кілометрів сорок. Нічого собі вулкан.
Мак знизав плечима:
— Тут є й ще більші вулкани. А цей — найпевніше кальдера[108] — залишки вулкана, зруйнованого вибухом. Потім у центрі кальдери утворився ще й менший вулкан. Ми щойно минули центральну гірку — це й є залишки пізнішого вулкана. Тут складність у іншому…
— У чому саме?
— Лід… Викопний лід… Скрізь. Ми з ним зіткнулися, тільки-но почали буріння. Я через нього на другу зміну залишився. Винятково через нього…
— Не розумію, — сказав Геворг. — Який лід? Де? У полярних областях?
— Якби ж то! — усміхнувся Мак. — Скрізь, розумієте, скрізь. Тут і біля нашої бази… Скелі, ось як гребінь цього кратера і його центральна гірка — вони стирчать з-під льоду. Ви думаєте, ми зараз їдемо по кам’яному ґрунту? Дідька лисого! Під нами лід, присипаний піском і щебенем. І скільки його, ніколи не знаєш.
— То що ж у вас виходить? — Кирило здивовано поглянув на водія. — Марс — планета-океан, замерзлий океан?
— Майже, — кивнув Мак. — Майже… Втім, це наразі моя — крайня точка зору. Далеко не всі зі мною згодні. Свердловин ще мало.
— На скільки ж удалося заглибитися?
— Ненабагато. Перші сотні метрів. Але всюди одне й те саме… Десять, двадцять, тридцять метрів «товченої цегли», як каже ваш колега. — Мак кивнув на Сергія. — Далі суцільний лід.
— Скільки? — спробував уточнити Кирило.
— Ніхто не знає. Всі свердловини довелося зупиняти у кризі. Її товщина багато сотень метрів, а можливо, й кілометри.
— Це на рівних ділянках, а на узвишшях?
— Там піску і щебеню більше. Але все це наноси, принесені вітрами. Під ними також лід.
— А скельні ділянки, — запитав Геворг, — ось, наприклад, гребінь кратера, через який ми перевалили. Що під скелями?
— Там, звісно, корінні породи. — Мак кинув швидкий погляд на Геворга, вочевидь здивований його непоінформованістю. — Виходи кам’яної кори Марса. Вони стирчать крізь лід. До того, як океани Марса промерзли наскрізь, такі гребені могли бути островами.
— Нічого собі відкриття! — вигукнув Геворг. — Замерзлі й поховані пісками океани Марса. Ви з моїх дурних питань не дивуйтеся, — додав він, — моя спеціальність фізика атмосфери. У геології я профан[109].
— У нас тут геологію називають ареологією[110], — зазначив Мак, — хоча, може, це й не зовсім правильно. Ареологія — наука про Марс у цілому, включаючи і його кору, і льоди, й атмосферу. Ареолог широкого профілю у нас один — шефуня.
— Ваш начальник?
— Він тепер і ваш також. Залишається на п’яту марсівлю… А тутешні викопні льоди, промерзлі до дна океани — відкриття останніх місяців. Ще не встигло потрапити в жодні звіти.
— Ви це розлузали, коли ми летіли?
— Загалом, так, — кивнув Мак. — Ну ось і наша станція… Зі щасливим прибуттям на «Марс-1», колеги!
Всюдихід
