Крига. Частини ІII–ІV - Яцек Дукай
Бусічкін, як з’ясувалося, провадив дослідний проект із пограниччя чорної хімії і чорної біології, а саме розводив у великих куветах із тунґетитовим ґрунтом різні ґатунки трав, квітів й овочів. Кувети, щоб не займати місця у Лабораторії, він тримав високо на залізних шафах; частина куветів була щільно заслонена від світла, частина — розкладена біля вікон. Проте всі рослини, звісно ж, вимагали поливу й тепла. Натомість, увійшовши сьогодні на сьомий поверх Вежі, ще перед бригадою криготоптачів, Бусічкін застав залу Лабораторії вихолодженою, із вкритими памороззю вікнами, холодними грубами. Він негайно розпалив вогонь і кинувся рятувати свої плантації. Доводилося обережно знімати з високих меблів важкі скрині, Бусічкін схилявся над кожною, встромляв термометр у ґрунт поруч із рослинками, уміщав зразки під мікроскоп; він мало не хухав на замерзлі листочки й стеблинки. — Аварія? — спиталося його. СТОРОЖ КРЕТИН ЗАБУДЬКУВАТИЙ!!! Якби кому хотілося взятися до чесної праці, оце ж відкривається нагода для пана Щекєльніковa, певно для шкарбуна-пічкура великих кваліфікацій не потрібно. Ще виб’ється у люди! Утім, далі подумалося, що він же старий литовець: як замерз, так і замерз — з усією тією підозріливістю, з похмурою гримасою на квадратній пиці, з ножем.
Проте, оскільки свіжий теслектричний струм невгамовно палахкотів під черепом, на цьому не закінчилися криві й не обов’язкові задуми. — Може, ви виростили якісь їстівні рослини, пане Бусічкін? — Пан Бусічкін вказав на кувету з рослиною жень-шень. КИТАЙСКИЕ ЛІКАРІ ЧОРНИМ КОРІННЯМ ЖЕНЬ-ШЕНЯ НІБИТО ЛІКУЮТЬ ВІД РІЗНИХ КРИЖАНИХ ХВОРОБ. Себто яких? Тягаючи керамічні підставки, народилося негайно дві нові варіації: перша, чи не можна таким чином отримати ліки від Білої Пошести, й скільки за таємницю медикаменту можна б вторгувати на харбінському ринку; друга, що, мабуть, же китайцы не інакше вирощують свій чорний опій, про який чудеса оповідав на обіді в родини Веліцьких П’єр Шоча. Бо чи може це справді бути лише проста суміш, тобто тунґетит у порошку, досипаний у звичайний опій? Чи не мусять вони спершу виростити на ґрунті Криги маки й тільки тоді збирати з їхнього маковиння чорний сік? Забруднилося рукав чесучевого піджака; стираючи пляму послиненим пальцем, виіскрився, наче від тертя бурштину, третій задум: а якщо уся та Біла Пошесть, із якою доводиться боротися на Тихоокеанському флоті докторові Конєшину, не що інше, як звичайна хвороба, що поширюється мікробами, відгодованими тунґетитом, вирослими на тунґетиті? Чи знайшовся уже той Пастер, який би виділив і дослідив під мікроскопом крижані бактерії? Може, цим зумовлений клопіт з лікуванням Білої Пошести, що її бацили не розмножуються, не отруюють і не гинуть, як бацили Літа, а лише править ними біологія і медицина Зими, тобто найбільшого холоду та єдиноістини, найнижчої ентропії, — може, ці моряки й мешканці Владивостока хворі на л а д?
Бусічкін не заспокоївся до полудня; прийшли Вольфке й Іртейм, повернулися їхні асистенти-експериментатори із торбами тунґетиту для нових дослідів, виданого під розписку головним бухгальтером (Вольфке замкнув торби в гігантській броньованій шафі за своїм столом), з’явилася з оберемком мап пані Пфецер, — а Бусічкін усе дріботів від однієї людини до іншої, заламував руки, закочував очі, безсловесно домагався людської справедливости, тобто звільнення шкарбуна-пічкура й прийняття на роботу сумлінного працівника для нагляду за Лабораторією день і ніч.
Під час пополудневої перерви, сьорбаючи із глиняного горщика гарячий бульйон, який розносила о цій порі панна, котра зазвичай готувала усім чай, заглибилося у лабіринт Кріофізичної Лабораторії, щоб довідатися про інші вікопомні роботи доктора Вольфке й спілки. Проходячи під дошками резервації студниць, біля печі, й озирнувшись перше уважно довкола, поцупилося лівою рукою одну з незрілих рослин Бусічкінa, пагін картоплі з бульбою, закопаною у землі. Поклалося її до кишені костюма: ставши за шафою, упакувалося ще картоплину в хусточку. Ніхто не бачив, бо ніхто не дивився.
Інженер Іртейм — фізіономія хоч дітей страшити — куняв, розтягнувшись, на лабораторному столі, між якоюсь дуже складною апаратурою, мабуть, призначеною для дослідження електрики, бо вона була споряджена численними вимірювальними пристроями годинникового зразка, і м’яко та низько гуділа, аж волосся ставало дибки на карку. В плетиві кабелів, позчіплюваних так чи інак, лежали дроти, стрижні, пластини й кільця тунґетиту та студіней крижліза. Викинуте на сміття багатство, скарби на перелозі. Розвернулося і принеслося Іртеймові бульйону. Прокинувшись, він мляво подякував.
Присілося на табуреті поруч.
— Маю задум, — сказалося.
Він позіхнув.
— Вітаю, вітаю.
— Почекайте. Маю задум: ми заробимо маєток на тунґетиті.
— Ага. Значит кто?
— Я можу говорити під словом чести? Послухайте. Бо можливо я помиляюся. — Сьорбнулося бульйончику. Потягнулося за хустиною, щоби витерти вуса, проте рука натрапила на вкрадену картоплину, й тільки почухалося нервово. — Послухайте. Сороки збирають тунґетит, до якого можуть дістатися, а дістатися вони можуть тільки до того, що лежить перед ізотермами, смертельними для людини, тому змагання таке вбивче, й ціни нищівні, й гонитва за дріб’язком. Але ж цілі гори тунґетиту знаходяться у самому епіцентрі Криги, де не ступала людська нога, — чи не так?
— Де рубонуло, там і лежить. — Mijnheer Іртейм машинально сягнув по тунґетитовий молоточок і злегка постукав ним у термометричне ковадло: стрілки апаратів хитнулися. — Якийсь швед-чорнофізик писав нещодавно в «Studien über Thermometrie» про таку гіпотезу: що вся Зима й Крига лише тому постали, що космічна маса тунґетиту, якось просочена гелем просто із Сонця, гепнула в Сибіру. Уявіть собі, якої енерґії був той удар. А тунґетит, як це йому притаманно, обернув усе на Мороз. Вот і Зима, вот і люті.
— Послухайте! Клопіт у тому, що до дев’яноста відсотків тунґетиту люди не мають доступу. Хіба…
— Що?
— Отож, власне. Одне з двох: або ми прищепимо зимовикам якийсь чорнохімічний антидот для ще більшої стійкости до холоду, або — Відлига.
Він постукав молоточком в оголену кістку на скроні.
— Відлига! Та про що ви?
— Подумайте! Коли зійде лід і настане Літо — адже всі ці мінерали не випаруються враз із поверхні Землі! Вони залишаться там, де впали. Не буде лютих для студження крижліза, але тунґетиту буде — ось доти! — Змахнулося горщиком під підборіддям. — А хто перший у часи Відлиги на нього лапу покладе, той буде царем Сибирьхожета!
Іртейм виразно збентежився.
— Якщо ви берете до уваги ринкову вартість сировини, в такому разі ви маєте рацію.
