Пригоди. Подорожі. Фантастика - 89 - Левасер Де Боплан

Томаківка{25} являє собою острів близько третини милі діаметром, майже круглий і підвищений у вигляді півкулі, весь покритий лісом; з його вершини видно всю течію Дніпра від Хортиці до Тавані. Загалом острів дуже красивий, але я міг ознайомитися тільки з його берегами; розташований він ближче до руської, аніж до татарської сторони. Хмельницький обрав його місцем притулку, коли йому загрожував арешт; тут почали збиратися козаки, готуючись до повстання в травні 1648 року, і звідси виступили в похід, який завершився 26 травня їхньою перемогою під Корсунем.

Трохи нижче річки Чортомлик, посеред Дніпра, лежить досить обширний острів, на якому є якісь руїни; його оточують у різних напрямках понад 10 000 інших островів, великих і маленьких, розташованих найбезладнішим чином; декотрі з них сухі, інші болотисті, але всі суціль порослі очеретом завтовшки як спис, маскуючи протоки, що розділяють острови. Цей лабіринт служить для козаків схованкою, яку вони називають Військовою Скарбницею. Всі ці острови заливаються навесні, сухим лишається тільки те місце, на якому стоять руїни. Річка в цьому місці має понад милю завширшки, і всі сили турків нічого тут не можуть удіяти. Тут загинуло немало турецьких галер, котрі переслідували козаків, які верталися з морських походів. Заплутавшись поміж островами, турки не могли відшукати дороги, тимчасом як козаки дуже вдало цим скористались і безкарно стріляли по них з очеретів. З цього часу галери не заходять у Дніпро далі 4–5 миль від гирла. Розповідають, що у Військовій Скарбниці заховано козаками в протоках безліч гармат, і ніхто з поляків не знає цього місця, бо вони ніколи не бувають тут, а козаки, в свою чергу, тримають це в таємниці, яку знають лише небагато з них. Вони опускають на дно всі гармати, забрані в турків, а також свої гроші, які й дістають звідти в міру потреби.

Кожен з них має свою окрему схованку; повернувшись після чергового походу, вони збираються тут ділити взяту У турків здобич, після чого кожен ховає під водою свою частину, тобто такі речі, які не псуються від води. Тут-таки вони будують свої човни, в яких вирушають на море. <…>

[Про українських козаків]

Нам лишається ще, згідно з обіцянкою, розповісти про те, яким чином козаки обирають свого начальника, і описати їхні походи на Чорне море, в яких вони досягають Анатолії і нападають тут на турків.

Ось як відбуваються вибори ватажка: збираються всі старі полковники й діди, котрі користуються повагою серед козаків, кожен подає голос на користь того, кого вважає найздібнішим, і той, хто одержить найбільшу кількість голосів, визнається обраним. Якщо той, на кого впав вибір, неохоче приймає цю посаду, відмовляючись нездатністю і недостойністю чи посилаючись на брак досвіду або старість, це анітрохи йому не допомагає: йому відповідають, що, очевидно, він справді не достойний такої честі, і негайно вбивають його на місці{26} як зрадника, хоча в цьому разі вони самі чинять по-зрадницьки. Ви згадайте, що я говорив на початку, розповідаючи про їхні звичаї. Якщо ж обраний козак приймає звання начальника, він дякує зборам за виявлену йому честь, хоча сам він і визнає себе недостойним її і нездатним до заняття такої високої посади; одначе він обіцяє, що своїми трудами і турботами постарається зробитися гідним честі служити всім взагалі і кожному окремо і що життя його завжди буде присвячене служінню своїм братам (так називають вони один одного). При цих словах усі аплодують йому з криками: Vivat! Vivat! Потім кожен підходить по черзі залежно від посади і вклоняється йому, а начальник тисне йому руку, що є звичним між ними вітанням.

Такий обряд виборів начальника, який відбувається нерідко серед пустельних степів. Цей начальник, якому вони незаперечно підкоряються, називається їхньою мовою гетьман; його влада необмежена, він має право стинати голови й саджати на кілок усіх непокірливих. Загалом він чинить з великою суворістю, проте в справах громадських нічого не може розпочати без військової ради. Вирушаючи на війну, гетьман мусить бути надзвичайно обережний і завбачливий, щоб не зазнати невдачі; на випадок несприятливої сутички вій повинен виявити винахідливість і відвагу, інакше при найменшому боягузтві козаки вбивають його як зрадника, після чого негайно обирають нового гетьмана звичним чином, як було сказано вище. Посада зверхника і начальника в походах складає обов’язок, пов’язаний з великими труднощами на випадок невдачі. Протягом 17 років, котрі я провів на службі в цій країні, всі особи, обрані на цю посаду, нещасливо скінчили життя.

Наміряючись розпочати морський похід, козаки беруть дозвіл від свого гетьмана, а не від короля, збирають раду, на якій обирають отамана — ватажка походу з дотриманням тих же форм, які спостерігаються при виборах гетьмана, з тією лиш різницею, що ця особа одержує владу тільки на час походу. Потім вони вирушають до Військової Скарбниці, їхнього збірного пункту, і починають будувати судна близько 60 футів завдовжки, 10 чи 12 завширшки і до 12 футів завглибшки. Судно будується без корми, в основу береться човен з верби або липового дерева довжиною близько 45 футів, облавки і дно вкриваються рядами дощок від 10 до 12 футів довжиною і близько фута шириною, які прикріплюються цвяхами, причому кожен ряд випускається над попереднім, як на річкових човнах, поки судно не досягне 12 футів заввишки і 60 завдовжки, поступово розширюючись догори. Це краще пояснюється доданим малюнком, який я нашвидку накидав олівцем. Тут видно обкладку з очерету, зв’язаного жмутами, завтовшки як діжечка, які скріплюються кінець з кінцем, обрамляючи весь човеп; вони міцно прив’язані до облавків мотузками з липового й черешневого лика. Козаки будують свої човни так само, як наші теслі, з переділками й поперечними лавами, потім обсмолюють їх. Човни обладнані двома стернами по одному на кожному кінці, оскільки внаслідок значної довжини судна знадобилося б надто багато часу при поворотах, чим сильпо утруднювалася б свобода і швидкість рухів на випадок відступу. Ці судна мають від десяти, до п’ятнадцяти весел з кожного боку і на ходу швидші за турецькі веслові галери; крім того, на кожному є щогла, на якій піднімають досить погане вітрило, але тільки в добру погоду, а у вітряну козаки віддають перевагу веслам. Човни їхні не мають палуби, якщо ж і заливаються водою, то очерет підтримує судно на поверхні води, не даючи йому затонути. Походні припаси козаків складаються із сухарів, котрі зберігають у довгих бочках, близько десяти футів завдовжки