Мігрант - Марина та Сергій Дяченко
— Ви повернулись? Як минула поїздка?
— Пречудово.
— Маю координати ще кількох мігрантів із Землі. Захочете з ними зв’язатися?
— Звичайно! — схопився був Крокодил, та зм’якнув: — Тільки не зараз…
— Не зараз, — погодився офіцер. — Ходімте, я проведу вас до вашої оселі.
— Як час можна перетворити на енергію? — спитав Крокодил.
Офіцер не здивувався.
— Ви хочете знати деталі чи вас дивує принцип?
Вони прямували через ліс, що то яснів, то темнів за кожним офіцеровим кроком.
— Не має значення, — зізнався Крокодил. — Як ви вважаєте: ваш дім існуватиме вічно?
— Ніщо не існує вічно, — м’яко сказав офіцер. — Он та будівля, попереду, наліво — ваше тимчасове житло. Усередині легка їжа й напої, речі, постіль і засоби гігієни. Оселя дасть вам утіху й подарує спокій, а потім зникне, як усе на світі; ми радо допомагаємо в облаштуванні й адаптації. До того, як вам слід буде прийняти остаточне рішення, лишилося п’ять діб.
— А якщо я не встигну вирішити?
— Тоді вирішить міграційна служба з огляду на ваші інтереси.
— А якщо для прийняття рішення мені знадобиться більше часу?
— Час — ресурс, — офіцер мав терпець, мов те ковадло. — Немає змоги витрачати його безконтрольно.
— Мені не досить інформації, — сказав Крокодил. — Де мені добути її?
* * *
Пристрій мав подобу плаского глиняного тареля. Офіцер звелів Крокодилу налити до нього води з фляги й почекати кілька секунд, поки «відбудеться встановлення».
Вода на тарелі припинила хвилюватись і завмерла, схожа на велику силіконову лінзу. Офіцер звелів Крокодилу торкнутися її дерев’яною посвідкою. Поверхня води здригнулася, скаламутніла, і в глибині, коли там раптом з’явився екран, Крокодил побачив своє ім’я, немовби видряпане тонкими штрихами: «Андрій Строганов».
— Відбулась авторизація, — сказав офіцер. — Та поки ваш статус не визначено, ви можете користуватися тільки цим пристроєм.
— Як користуватися?
— Ставте свої питання.
— Будь-які?
— Так, — офіцер уперше виявив ознаки нетерпіння. — Та від правильності запитання залежить відповідь, ви це розумієте?
— Отже, мені дадуть відповідь не повно, не чітко, не на всі запитання?
— Спробуйте, — офіцер повернувся до дверей. — А ще краще, відпочиньте. Ви перевтомлені. За потреби викличте лікаря.
* * *
— У яких правах обмежено залежного члена громади?
«У праві приймати рішення щодо громади в цілому. У праві встановлювати опіку над іншими людьми, зокрема й над власними дітьми. У праві приймати рішення собі на шкоду».
Відповіді на запитане вголос з’являлися миттєво, ніби нашкрябані на воді. А потім зникали.
— Що значить — приймати рішення собі на шкоду?
«Рішення померти. Рішення змінити долю на гірше. Рішення відмовитись від діяльності. Рішення…»
— Стоп, — Крокодил без тями, просто з корінням дер траву, встелену на підлозі будиночка. — Повноправний громадянин має право померти?
«Так».
— А хто визначає, краща певна доля чи гірша?
«Комплексний підхід — з увагою на те, чи відповідає діяльність потребам громади й психофізичним властивостям людини».
— Відмова від діяльності — це що?
«Відмова від свідомої діяльності, тобто роботи, навчання, самовдосконалення, дозвілля».
— Тобто залежний громадянин не має права сидіти й мухи бити?
«Згідно з вимогами рекреаційної діяльності, протягом обмеженого часу — може».
— А потім?
«Залежний громадянин не може відмовитись від свідомої діяльності».
— А повноправний?
«Повноправний громадянин приймає всі рішення щодо свого життя, зокрема реалізує право на самознищення».
— Он як…
Крокодил подивився на свої руки. Пальці позеленіли від трав’яного соку, нігті траурно взялися землею. Підлогу в будинку, здавалося, побила велетенська міль. «Ще вирахують із мого майбутнього хазяїна, — подумав Крокодил, — вирахують за шкоду, завдану міграційній службі…»
— У чім полягає тест — Проба — на повне громадянство?
«Низка завдань».
— І все?
«Низка завдань».
— Чи має залежний громадянин право вільно пересуватись?
«Так, якщо це не суперечить інтересам громади та його власним інтересам».
Крокодил подумав.
— Чи може залежний громадянин служити в міграційному офісі?
«Залежний громадянин не може працювати на позиціях, пов’язаних із відповідальністю перед громадою».
— Тобто ні?
«Ні».
Крокодил закусив губу.
— Що сталося на Землі?
«Інформація поза компетенцією джерела».
* * *
Він прокинувся цілком певний, що лежить у своїм ліжку, — ковдра вислизнула, а вікно прочинене, і звідти тягне. Він майже побачив двигтіння повітря над батареєю і край фіранки, що майорить через протяг. Він побачив кімнату в найменших деталях — колір і фактуру шпалер, неприбрану чашку на краю письмового столу, аркуш, що впав на підлогу… І вмить пригадав, що він не вдома, що він на іншій планеті, а по Землі ходять динозаври, і нема вороття.
Він сів. У маленькому будиночку було вогко й прохолодно: вікно розчахнуте, і на трав’яний килим, відрослий за ніч, випала роса. За вікном непорушно стояв ліс: щось у ньому тріщало й сопіло, посвистувало й ворушилось, і всі ці звуки були нарочито затишними, комфортними, без жодної нотки небезпеки.
Ніщо не існує вічно.
Згори, на небі й у кронах, уже зовсім розвиднилось. Унизу, при корінні, стояв густий туман і налягав присмерк. Стіни дерев’яного будинку пахли смолою та пилом. Крокодил заплющив очі — й знову побачив свою кімнату; подумки вийшов у коридор, почовпав
