Мігрант - Марина та Сергій Дяченко

— Це парадокс, — потвердив чоловічок. — Але тільки в межах локального часу й локального простору. Ви написали заяву, її зареєстровано й збережено, як бачите, разом із записом вашого особистого послання собі. Потім два роки вашого життя перетворено на енергію, і — гопля! — якщо не рахувати цих двох років, ви такий же, як і були… Життя на Землі пішло трохи іншим шляхом, звичайно, але ви — не надто значна постать в історії, Андрію Строганов. Не думаю, що хтось зауважив, що ви зникли, — окрім близьких знайомців.

Близьких знайомців…

— У мене син, — Крокодил охрип.

У нього таки був син Андрій, щоправда, востаннє вони бачилися три місяці тому. Свєтка відвезла його до Англії… або до Німеччини? Гарне питання, він, пам’ятає, давав згоду на вивезення дитини…

Чи Свєтка пацана теж на Марс вивезла?

Хто ще зауважить його зникнення? У редакції погорюють і забудуть. Батьків нема давно. Сусіди? Друзі?

— Так, — від того, як швидко він міг міркувати, багато що тепер залежало. — Наскільки я зрозумів, ви не в змозі виконати раніше взяті на себе зобов’язання? Доправити мене на цей… на Кристал?

— У нашому договорі, — коротко відказав голографічний, — зазначено декілька придатних світів. Декілька, на вибір, — Кристал, Лімб, Раа. Повірте, ми б радо доправили вас на Кристал, але вони змінили умови, навіть не довели нам до відома. Це неподобство, я згоден.

— Коли вони змінили умови? — не здавався Крокодил. — Два роки тому вперед, коли я писав заяву? Чи тепер, коли мене вилучено?

— Два роки — всього лише два оберти планети навколо світила, — повідомив голографічний з іще більшим смиренням. — Ми існуємо в іншій системі, збагніть. Часові парадокси для нас — джерело енергії.

— Я можу повернутися? — скоромовкою спитав Крокодил. — Забрати свою заяву? Переграти все назад?

— Теоретично — так, — чоловічок спохмурнів. — Та практично — ви не маєте чим сплачувати цю операцію. Вам скільки років, двадцять шість?

— Двадцять сім.

— Однаково. Готових років не стане, щоби сплатити нові неминучі погодження й довідини, а головне — телепортування назад, ще й з огляду на просторові збурення. Довелося б узяти половину життя в кожного з ваших батьків… І вся справа на таких умовах утрачає сенс.

Крокодил постояв трохи, слухаючи дзвін у вухах.

— Ви даремно туди хочете, — м’яко сказав голографічний. — Ви ж сам чули: на Землі у вас немає майбутнього. Можливо, що й у самої Землі з нею, е-е, не дуже.

— Чому? Що там сталось?

— А що завжди стається на Землі? Хм… Коли чесно, я не готовий вам відповісти. Додаткові інформаційні запити не долучено до контракту. Між іншим, ми досі з вами не вирішили, їдете ви на Лімб чи на Раа.

Знову замерехтіли барвисті напівпрозорі картинки.

Крокодил зажмурився — і навмання тицьнув пальцем.

— Ласкаво просимо на Раа, — сказав сухорлявий мужик років сорока, вусатий і смаглявий, схожий на уродженця Латинської Америки. — Я офіцер міграційної служби.

Крокодил вийшов із капсули й сів просто на траву. Ноги не тримали.

— Утома після транспортування? Культурний шок?

Крокодил міг заприсягтися, що смаглявий говорить російською. Він спробував подумки перекласти його фразу… Хоча б «ласкаво просимо»… і не зміг. З англійської згадав — «welcome». Та англійська — вивчена мова… Не може ж людина на Раа розмовляти російською?!

— Дозвольте вам допомогти, пане, — занепокоєно сказав офіцер.

Спираючись на його руку, Крокодил якось таки підвівся. Повітря тут було добре, дихалося легко. Пахло, як у веснянім саду або в парку. Під ногами була трава, і навколо трава, і зеленіли кущі віддалік, і мальовничо товпилися велетенські старі дерева. А ще далі виднілися халабуди, схожі на первісні житла. Тубільно-острівна архітектура.

— Зараз ми з вами пройдемо до задніх контор… Доведеться обговорити нагальні питання: як ви будете жити, де, з яким рівнем громадянських прав… Можливо, ви потребуєте консультації лікаря?

— Ні, — сказав Крокодил. — Мені б тільки поспати.

Його відвели до кімнати з плетеними стінами й матою на підлозі. На цій маті, скулившись, Крокодил заснув — наче вимкнувся, на багато годин.

— Це ваш тимчасовий документ, — на стіл ліг предмет, схожий на саморобний кулон із дерева на світлому металевому ланцюжку. — Це треба носити на шиї.

— Носити? — тупо повторив Крокодил.

— Так. Вам слід весь час мати це при собі. Найзручніше — на шиї.

Крокодил обережно взяв предмет. Покрутив у пальцях. Понюхав. Смолистий запах, гладенька відшліфована поверхня. Ні фарби, ні лаку. Можна розгледіти деревні кільця.

— Як це може бути документом?

— Тут міститься повна інформація про вас, аж до складу крові, а також контакти міграційної служби й технічні позначки. Надається до зчитування спеціальним сенсором або ж перевірки офіцером, що пройшов професійну підготовку, — співрозмовник Крокодила провів пальцем по зрізу деревини. — Термін вашого перебування на Раа — дев’ять годин сім хвилин. Година Раа на дві сотих менша за аналогічну часову одиницю вашої рідної планети. Ви втратили одну сімдесят сьому частину ваги за останні вісімдесят чотири тисячі ударів вашого серця. Ви, вочевидь, зазнали шоку, але тепер нам треба вирішити важливі питання, я хотів би, щоб ви сказали: готові ви їх обговорювати чи ще потребуєте відпочинку?

— Я готовий, — пробурмотів Крокодил.

— Чудово. Важлива інформація: всі жителі Раа віком, близьким до повноліття — в п’ятнадцять, шістнадцять або сімнадцять років, залежно від особливостей організму, — мають право здати Пробу, або, як ми кажемо, пройти Пробу громадянина. Випробувані жителі отримують відповідний громадянський статус. Жителі, що з якихось причин не склали Пробу або відмовилися від неї, одержують статус залежних. Ви як мігрант не мали змоги бути випробуваним. Слід вирішити: чи станете ви здавати Пробу зараз, чи вас задовольнить статус залежного, у якому, до речі, перебуває приблизно одна п’ятнадцята частина корінних жителів