Хранителі - Дін Кунц
У школі вона постійно отримувала гарні оцінки не тому, що була старанною, а тому, що легко все засвоювала і їй не доводилося докладати у навчанні значних зусиль. Втім, шкільні уроки її мало цікавили. Трейсі була гарненькою стрункою дівчинкою зі світлим волоссям та очима, блакитними, наче погідне літнє небо. Її прихильності домагалося чимало хлопців, проте хлопці цікавили її не більше, ніж навчання (принаймні поки що), хоча у її подружок тільки й розмов було, що про них, тому іноді Трейсі було з ними страшенно нудно.
Трейсі по-справжньому цікавили лише коні, а саме — скакуни. Вона була фанатичкою коней: з п’яти років колекціонувала їхні фотографії, а з семи — вчилася їздити верхи, хоч батьки тривалий час не могли дозволити собі купити коня. Щоправда, за останні два роки справи тата пішли вгору, а два місяці тому вони переїхали у новий великий будинок на ділянці площею трохи менше гектара в Оріндж-парк-ейкерс. Там багато хто тримав коней і було достатньо їздових доріжок. Позаду їхнього маєтку містилася власна стайня, розрахована на шістьох коней, хоча зайняте там було лише одне стійло. Саме в цей день, у вівторок 25 травня, — прекрасний день, який назавжди залишиться у серці Трейсі Кішен, коли вона повірила, що Бог дійсно існує, — їй подарували коня — чудового, гарного і неперевершеного Добряка.
Вона не могла заснути, хоч і лягла в десять. Промучившись так до опівночі і трохи далі, Трейсі не витримала: їй конче слід було подивитися на Добряка, щоби переконатися, що з ним усе гаразд, що йому зручно в новому домі і, зрештою, що він насправді існує.
Вона відкинула вбік простирадло і тонку ковдру і тихенько вибралася з ліжка. На ній були лише трусики та футболка з написом «Іподром Санта-Аніта», тому вона натягнула на себе джинси і взула на босу ногу сині кросівки «Найк».
Трейсі повільно, щоб не зашуміти, повернула ручку дверей і вийшла у коридор, залишивши двері відчиненими.
У будинку було темно й тихо. Батьки та дев’ятирічний брат Боббі спали.
Трейсі пройшла коридором, вітальнею та спальнею, не вмикаючи світла і покладаючись лише на місячне сяйво, що лилося в дім крізь великі вікна.
На кухні дівчинка тихенько відкрила ящик кутової шафи з різним господарським начинням і дістала ліхтарик. Відчинивши задні двері, а за мить тихенько причинивши їх, вона опинилася на терасі. Вже надворі дівчинка ввімкнула ліхтарик.
У весняному нічному повітрі віяло прохолодою, але Трейсі не змерзла. В небі пливло кілька величеньких хмар — темних знизу, проте зверху щедро посріблених місяцем. Хмари були схожі на біловітрильні кораблі, що пливуть собі нічним морем, тому Трейсі зупинилася, щоб трохи помилуватися ними. Вона хотіла увібрати кожну деталь цього неповторного видовища, що наближало до зустрічі з її улюбленцем. Зрештою, це вперше Трейсі зможе побути зі своїм гордим і шляхетним Добряком наодинці, і вони вдвох трохи помріють про майбутнє. Вона перетнула терасу, обійшла басейн, де у хлорованій воді миготіло відображення місяця, і вийшла на галявину, що спускалася вниз. Трава, волога від роси, блищала й іскрилася у місячному сяйві.
Справа і зліва їхній маєток був обгороджений білим парканом, який при місяці ледь відсвічував. За парканом розкинулись інші маєтки, менші за їхній або такі ж самі. Над Оріндж-парк-ейкерс німувала ніч. Тишу порушували лише цвіркуни та жаби, що десь оддалік виспівували чи кумкали.
Трейсі повільно підійшла до стайні на краю маєтку, роздумуючи про перемоги, що чекають на них із Добряком. Він, щоправда, більше не зможе брати участь у перегонах. Раніше на «Санта-Аніті», «Дель-Марі», «Голлівуд-парку» й інших іподромах Каліфорнії він вигравав грошові призи. Але Добряк мав травми, відтак ставити його на перегони було небезпечно. Зате він міг спарюватися, і Трейсі не сумнівалася, що лошата від нього виростуть переможцями. Через тиждень їм обіцяли доправити двох кобил, і тоді одразу ж відвезуть їх на племінну ферму, щоб Добряк запліднив їх. Коли вся трійця повернеться назад, Трейсі дбатиме про кожного. Наступного року народяться два здорових лошатка. Їх можна буде відправити до тренера, що замешкує неподалік, аби Трейсі могла постійно відвідувати їх і допомагати у тренуванні. Там вона навчиться всьому, що потрібно для вишколу чемпіона, а потім… потім вони з нащадком Добряка увійдуть в історію кінних перегонів. Трейсі була в цьому впевнена…
Її мрії перервалися. Десь за тридцять п’ять метрів від стайні Трейсі вступила у щось м’яке та слизьке і ледь не впала. Хоча запаху гною не було чути, все ж вона подумала, що то Добряк наклав купу, коли ввечері гуляв у дворі. Почуваючись незграбною дурепою, Трейсі ввімкнула ліхтарик і посвітила на землю. Натомість кінських кізяків вона уздріла пошматоване тільце кота.
Трейсі аж пирхнула від огиди й одразу ж вимкнула ліхтарик.
По сусідству водилося чимало котів. Зазвичай їх тримали, щоб вони ловили мишей у стайнях. Сюди також у пошуках поживи зі східних пагорбів та каньйонів регулярно навідувалися койоти. Хоча коти були спритніші, койоти іноді наздоганяли їх. Спочатку Трейсі подумала, що одна з тих звірюк зробила підкоп під парканом і впіймала бідного котика, поки той полював на гризунів.
Проте койот з’їв би кота на місці, залишивши хіба що кінчик хвоста і купу шерсті: койоти були ненажерами, а не гурманами, і зазвичай не скаржилися на апетит. Або ж він би відніс кота подалі, щоб там його спокійно з’їсти. Цього ж кота, схоже, ніхто і не намагався їсти — якийсь псих просто розірвав його на шматки…
Трейсі знизала плечима і згадала чутки про зоопарк.
Два дні тому в Ірвайн-парку, всього за пару кілометрів звідси, хтось убив декілька тварин у вольєрах дитячого зоопарку. Напевне, якісь вандали-наркомани або садисти. Хоча повсюди тільки й розмов було, що про цей випадок, проте ніхто не міг сказати достеменно,
