Хранителі - Дін Кунц

Хоч Ейнштейн не рухався і мовчав, він не спав й уважно слухав.

— Коли я думаю про ту життєлюбність, інтелект і почуття, які ув’язнили на тридцять років, то мені хочеться плакати. Тридцять років у тому старому, темному будинку… Господи! А коли думаю, що навіть попри ці поневіряння її серце не закам’яніло, то хочу обійняти її, сказати, що вона надзвичайна жінка, дуже сильна й відважна.

Ейнштейн сидів тихо і не рухався.

Раптом у Трейвіса в голові промайнув яскравий спогад: сильний запах шампуню Нори, коли він наблизився до неї навпроти вітрини галереї у Солванзі. Трейвіс глибоко вдихнув і знову відчув цей запах, наче він був реальний. Від цього аромату серце забилося швидше.

— Чорт забирай, — лайнувся Трейвіс. — Я знаю її всього кілька днів, але хай мене дідько вхопить, якщо я не закохався.

Ейнштейн підвів голову і гавкнув, наче натякаючи, що Трейвісу давно вже слід збагнути, що відбувається. Складалося враження, що пес вважав їхнє знайомство та їхнє майбутнє щастя своєю заслугою і пишався цим, так наче все це було частиною одного грандіозного плану, і що тепер Трейвісу нема причин для переживання, позаяк усе буде гаразд.

Трейвіс іще з годину говорив про Нору, про те, як вона рухалася, про її погляд, її мелодійний тихий голос, незвичайне світобачення і погляди. Ейнштейн, як справжній турботливий друг, слухав уважно і з непідробним інтересом. Це була його зоряна година. Трейвіс ніколи не думав, що зможе знову в когось закохатися. Та ще й так сильно. Ще навіть тижня не минуло, коли Трейвіс був упевнений, що буде самотнім до кінця своїх днів.

Змучений фізично й емоційно, він зрештою заснув.

Ще пізніше серед глупої ночі крізь сон Трейвіс побачив невиразну фігуру Ейнштейна біля вікна: ретривер, спершись лапами об підвіконня, наче прикипів носом до скла, сторожко вдивляючись у темряву.

Трейвіс відчував, що пса щось непокоїть.

Проте йому щойно наснилося, наче він гуляє з Норою у сяйві осінньої місячної повні, тому не хотілося цілковито прокидатися, щоб не втратити цей приємний сон.

7

Вранці в понеділок, 24 травня, Лемюел Джонсон і Кліфф Соамз прибули у невеличкий дитячий зоопарк, де в основному жили миролюбні тварини, яких можна було погладити і погодувати. Зопарк розташовувався на території величезного Ірвайн-парку на східній окраїні округу Оріндж. У небі — ані хмаринки. День обіцяв бути спекотним. Стояв повний штиль, тож на величних дубах не ворушився жоден листочок. І тільки дрібне птаство, галасливо щебечучи, перелітало з гілки на гілку.

На землі громадилася купа із дванадцяти скривавлених трупів тварин.

Вночі хтось (чи щось) переліз через загорожу і вбив трьох козенят, білохвосту оленицю та її новонароджене оленятко, двох пав, клаповухого кролика, вівцю і двох ягнят.

Поні теж померло, хоч і не насильницькою смертю, а, вочевидь, з переляку, поки стрибало через загорожу, намагаючись утекти від істоти, поки та шматувала інших тварин. Воно лежало на боці з неприродньо перекрученою шиєю.

Дикі кабани залишилися неушкодженими. Вони рохкали й нюхали запилюжену землю в окремому вольєрі, шукаючи біля корита рештки корму, який міг зостатися непоміченим від учорашньої вечері.

Всі інші тварини, які вижили, мали нажаханий вигляд, за винятком кабанів.

Працівників зоопарку, які теж були налякані, зібрали біля помаранчевого пікапа, що належав адміністрації округу. Там їх опитували два службовці з відділу контролю за бездомними тваринами і молодий біолог з бородою (він представляв Відділ охорони дикої природи).

Лем присів біля худенького оленятка і взявся обстежувати рани на його шиї, доки навколишній сморід не став просто нестерпним. Цей сморід був спричинений не стільки трупним гниттям, скільки тією обставиною, що нападник, як і в будинку Далберґа, випорожнився і помочився на своїх жертв.

Затиснувши носа носовичком, щоби притлумити сморід, Лем підійшов до мертвої пави. У неї були відірвані голова й одна нога. Обидва крила були зламані, а барвисте пір’я потемніло і злиплося від крові.

— Сер, — Кліфф покликав Лема із сусіднього вольєра.

Лем покинув паву і, прочинивши хвіртку, підійшов до Кліффа, котрий стояв поряд із трупом вівці.

Навколо з голодним дзижчанням роїлися мухи. Вони то всідалися на тушу, то злітали, коли чоловіки відганяли їх.

На обличчі у Кліффа не було ні кровинки, але він уже не був настільки шокованим, як минулої п’ятниці; напевне, тому, що жертвами стали тварини, а не люди. Або ж він намагався призвичаїтись до надзвичайної жорстокості їхнього ворога.

— Перейди на цей бік, — промовив Кліфф, сидячи навпочіпки біля вівці.

Лем обійшов вівцю і присів біля Кліффа. Хоч голову тварини затіняло гілля дуба, що нависав над вольєром, Лем помітив, що праве око було вирване.

Нічого не кажучи, Кліфф узяв палицю, щоби припідняти голову, і виявив, що ліва очниця також порожня.

Тим часом мух над трупом побільшало.

— Здається, тут побував наш утікач, — промовив Лем.

Забравши носовичок від обличчя, Кліфф додав:

— Це ще не все. — Він повів Лема до інших трупів — двох ягнят і козеняти. У них теж були вирвані очі. — Я впевнений, що саме цей чортяка спершу вбив Далберґа вночі минулого четверга, потім п’ять днів никав пагорбами та каньйонами, витворяючи…