Діаболік - С. Дж. Кінкейд

Мені було важко підтримувати образ фізично слабкої дівчини. Пес із нетерпінням крутився в мене під ногами, щось винюхуючи. Я дозволила йому відпочити, а сама тим часом поглянула на стіну із символами родин й іменами спадкоємців. З часу мого першого візиту на ній з’явилися нові імена сімей з різних куточків Імперії.

Спочатку я просто пробігла очима написи. А потім почала пильніше придивлятися і читати прізвища.

Белвезери. Волстроми. Амадори. Ротесеї. Це були імена тих родин, які нещодавно об’єдналися навколо мене. Їхнє прибуття до Імператорського Двору не привернуло стільки уваги, як поява дочки Великого Єретика, тому я навіть не усвідомлювала, скільки з них нещодавно прилетіли до Хризантеміуму.

Їх усіх викликали сюди так само, як і Сайдонію.

Поки я читала нові написи на стіні, у мені прокинулися всі інстинкти й почали бити на сполох. У «Валор Новус» з’явилося безліч нових облич, на які я навіть не звернула уваги. Але ця стіна сімейних символів продемонструвала мені сувору дійсність.

Родина Сайдонії не була винятком, коли до Імператорського Двору викликали дитину замість батьків. Просто вона була першим дитям із великої родини, поміж усіх інших, кого забрали від батьків. Імператор збирав спадкоємців у своїй фортеці.

Але навіщо йому це потрібно? І чим це все закінчиться?

Мій перепочинок настільки затягнувся, що Дедлі почав нетерпляче крутитися під боком. Він почав видавати дивні звуки, тож я повернулася до нього. Він кинувся до мене, але не для того, щоб вкусити. Він почав лизати мою щоку.

На мій подив з моїх вуст зірвався якийсь булькаючий звук. Мені знадобилася хвилина, аби відчути, що я посміхаюся і зрозуміти, що то був за звук.

Щойно я засміялася. Засміялася.

Я відсторонилася від собаки, взяла його прив’язь і змусила бігти в ногу зі мною, тремтячи всередині. Мої пальці торкнулися губ, на яких з’явилася ця незапланована посмішка.

Що зі мною відбувається?

— Моя мама... ем, я хвилююся.

Сайдонія знову використовувала аватар Матері-Засновниці, через що її високий голос і невпевнені запитання, звучали ще безглуздіше.

— Хвилюється про мене? — перепитала я.

— Певною мірою, — відвела очі Донія.

Звичайно, Мати-Засновниця не переживала за мене. У неї повинно бути кілька інформаторів при Імператорському Дворі. Мабуть, вона вже чула про мою витівку на арені й скандал, що потім розгорівся.

— Перекажи всім у фортеці, що в мене все гаразд. Я зробила необачний крок, але це більше не повториться. І я запевняю, ем, себе, що більше не буду робити нічого подібного. Тут люди швидко переключають свою увагу. Про мене швидко забудуть. Хоча я...

— Що?

— Не думаю, що ми з Гладдіком продовжимо спілкуватися після цього випадку. Мені дуже шкода.

Він був не вартий її. Одного дня я все їй поясню.

На мій подив, Донія пропустила це мимо вух, як щось неважливе.

— Розкажи мені про себе. Я хвилююся.

Я знала, що цього разу вона мала на увазі себе.

Зі мною все гаразд. Хотіла б сказати я, щоб одразу заспокоїти її, але вона так дивилася на мене, навіть очима Матері-Засновниці, що в мене защемило в грудях.

Якщо хтось і міг відповісти на моє запитання, то це вона.

— Зі мною все гаразд. Просто... — я згадала Дедлі і те, як він лизнув моє обличчя. Згадала, що я зробила після цього. — Я трохи не в собі останнім часом. Я не звикла до подібної поведінки. Я сміялася.

— Ти що? — ахнула Донія.

— Гібрид собаки кинувся до мене. Я думала, він хоче мене вкусити, але натомість він почав леститися до мене. Собака лизнув мене і намагався привернути мою уваги. І це просто сталося. Я розсміялася. Але я не хотіла, цього робити.

— Неме... е, Сайдоніє, цього не слід боятися.

Її слова змусили мене оборонятися.

— Я не боюся.

На її губах промайнула тінь посмішки.

— Я знаю. Ти нічого не боїшся. Я не це мала на увазі. Я просто хотіла сказати, що ти не повинна хвилюватися через те, що розсміялася.

— Ти не розумієш. Це не схоже на мене. Це може означати, що зі мною щось не так.

— Пригадай... — вона видихнула, як і я, помітивши, як важко схитрувати, намагаючись сказати все, під час незахищеного зв’язку. — Пригадай той день, коли в тебе з’явився власний Діаболік — Немезіда, і як деякі частини її мозку збільшили? Це зробили, щоб вона могла полюбити тебе, — її голос затремтів. — Але ви не просто створюєте частину мозку для людини. Якщо він є, то він залишається. Б’юся об заклад, Немезіда б змогла полюбити й інші речі, якби їй випала така нагода. Б’юся об заклад, вона б також могла навчитися сміятися.