Діаболік - С. Дж. Кінкейд

— Там будуть тисячі людей, — сказала Невені, ніби сама до себе. — Мабуть, нам не доведеться нічого робити, тільки слухати.

— Правильно.

— Але... слухати про що?

Я похитала головою, бо теж не мала жодного уявлення, про що йтиметься на Великому Скликанні.

— Я спробувала зв’язатися з матір’ю, але мені не вдалося з’єднатися, — вона опустилася в крісло. — Сайдоніє, це все дуже дивно. Вони не можуть просто надіслати нам повідомлення за день до події. Як Імператор це собі уявляє? Усі не зможуть прилетіти вчасно.

У мене з’явилося неприємне відчуття. Я повернулася думками до стіни з мітками, яку побачила в кінці Берневал Стрітч, де зберігалися написи всіх нещодавно прибулих Вельмишановних Панів.

Я зрозуміла, що Імператор заздалегідь зібрав усіх потрібних йому осіб для відкриття Великого Скликання. Мабуть, він спланував це ще до виклику Сайдонії у Хризантеміум.

Але з якою метою?

Як і Невені, я послала повідомлення своїй родині. Я намагалася вийти на зв’язок із фортецею Імпірінс, сподіваючись отримати інструкції й настанови. Сподіваючись хоча б на щось.

Але, як і Невені, я не отримала жодної відповіді.

Для Великого Скликання потрібно було щось більше, ніж просто церемоніальний одяг. Для цієї події слід було вбратися у шати зі світловідбиваючим екраном, щоб після того, як представники з усієї Імперії зберуться у Великій Палаті Засідань, де сила тяжіння була змодельована так, що кожен квадратний сантиметр підлоги, стелі й стін був зайнятий місцями та людьми, наше вбрання проектувало збільшене зображення Імператора на його плаваючому троні в самому центрі зали.

Більшість Вельмишановного панства нижчого соціального статусу змушені були просити і позичати гроші для придбання спеціального одягу. Я купила одяг для Невені. Коли я зможу вийти на зв’язок із Матір’ю-Засновницею, вона буде вельми незадоволена, почувши про ці витрати.

Загалом існувало шістдесят великих родин Вельмишановного панства — шістдесят найвпливовіших членів Сенату і найбільших власників територій в Імперії. Моє місце як представника сім’ї Імпірінс розташовувалося у внутрішньому колі — на хиткій платформі, що височіла над Імператорським троном. Тільки-но я зайняла своє місце, сходи склалися і зникли в підлозі позаду мене. Я ризикнула поглянути навколо.

Від грандіозних масштабів Великого Скликання перехопило подих. Увесь сферичний простір був заповнений тілами, навколо снували люди, чий спеціалізований одяг мерехтів кольором тієї секції, яку вони повинні були зайняти. Десь там була Невені. Ближче до мене, у сусідньому кріслі сидів Сенатор фон Пасус. Я вперше побачила запеклого противника Імпірінс на власні очі.

Я пильно поглянула на нього, і мій гострий зір дозволив роздивитися його риси обличчя, незважаючи на відстань, що відділяла нас. У нього було довге сиве волосся, а на обличчі виднілися ознаки віку. Очевидно, він був не з тих, хто часто користується ботами краси задля збереження оманливої молодості. А можливо, він хотів здаватися поважнішим. Мені спало на думку, що на відміну від більшості Сенаторів, присутніх тут, Сенатор фон Пасус заздалегідь отримав повідомлення про зібрання і мав достатньо часу, щоб особисто прилетіти зі своєї зоряної системи.

Мої очі блукали в пошуках інших представників великих сімей. Сенатори фон Фордайс і Атон теж були присутні в залі, але більшість сімей у якості довірених осіб представляли їх спадкоємці. Вбрання кожного з присутніх було запрограмоване для відображення символів і знаків сім’ї, тому я легко знайшла спадкоємців родин Амадор і Чомдерлей. Усі молоді, усі сидять мов на голках і мають дуже схвильований вигляд.

Раптом я помітила очевидну відмінність. Усі сенатори, які належали до фракції Геліоніки, були присутні особисто. Фракцію ж Сенатора фон Імпірінс, натомість, представляли їхні спадкоємці.

Я стискала й розтискала кулаки, розуміючи: щось тут було не так. Єдине, що я могла зробити — це чекати.

Потім залунала імператорська урочиста музика і велика процесія з королівських родичів рушила до центру зали. Вони зайняли свої місця якраз усередині нашого кола.

Останнім з’явився Імператор зі своїми Діаболіками.

Разом із тисячею ботів безпеки.

У мене перехопило подих і я озирнулася навколо, спостерігаючи за тим, як маленькі металеві машини просвистіли в повітрі й зайняли позиції по всій площі зали. Вони не стріляли, просто зависли, як мовчазна загроза, навпроти кожної секції в приміщенні. По одному боту безпеки навпроти кожного місця, на якому сиділи представники великих сімей. Тепер я дивилася прямо в націлені очі невеличкого, округлого пристрою, що ширяв за кілька метрів від мого сидіння. Я могла розгледіти крихітний, наче шпилька, лазер, який стирчав із пристрою, готовий розрізати мене навпіл.

Проте, коли я поглянула на Сенатора фон Пасуса, то побачила, що навпроти сімей, які підтримували Імператора, роботів безпеки не було. Фракція Геліоніки також не була під прицілом.

У мене по спині побігли мурашки. Я могла зістрибнути зі стільця й ухилитися від бота, що висів навпроти мене, але я знала, що один з інших може легко розвернутися і вбити мене в наступну хвилину. Я просто маю сидіти тихо і бути слухняною, що б не сталося. Я потрапила в пастку.

Імператор розвів руки, і в ту саму мить зображення на одежах вельмож, які сиділи далеко від центру, почали складатися в пікселі більшого зображення, показуючи обличчя Імператора фон Домітріана: сьогодні його шкіра була персикового відтінку, світле волосся переплетене золотом і викладене у вигляді ореолу над головою, а очі гордо сяяли, коли він оглядав своїх підданих. Коли