Пригоди. Подорожі. Фантастика - 89 - Левасер Де Боплан

А зустрів я його досить привітно. Перед тим мені довгий час чомусь траплялися лише дріб’язкові роботи, — ані прибутку, ані свободи. Суцільна, знаєте, косметика: там підправ, тут прибери, отам додай… Часу бере багато, але й нервів теж нівроку. Просто хронічне прневіряння!

Отож зустрів я його, можна сказати, із розкритими обіймами. На жаль… А втім, з ним, здається, будь-хто спіймався б на гачок: високий, огрядний, хвилясте світле волосся, симпатична м’яка борода, а в діях та словах — сама доброзичливість… І одягнутий не у ті новомодні простирадла, а в хоч і дещо застарілі, проте вельми, елегантні шати з натуральної бавовни. На ногах — сандалі. Словом, звичайний середнього віку ангел без особливих прикмет.

До того ж цікаве замовлення, яке на деякий час, мабуть, просто притлумило мою обережність. Ще б пак! По-перше, йому була потрібна компактна планетна система із жовтим карликом у ролі світила. І дві окремі раси для однієї з планет. Обидві розумні, між іншим… Це вже, як ви здогадуєтесь, було по-друге.

Ні, я й зараз можу сказати, що замовлення було шикарним, зате аванс… Власне, то був перший сигнал. І ви думаєте, що я отямився? Аніскільки!.. І дарма. Тоді я лише наївно поклав собі відігратися надвишком за швидкість роботи.

Надвишок! Хе-хе (це вже з сарказмом)! Він кожної миті підганяв мене, метушився поряд, заважав повсякчасно, чим тільки міг. До того ж виявилося, що все це йому треба зробити щонайбільше за тиждень! Як вам таке подобається? Та за такий темп сам господь бог заломив би подвійну ціну! І я здеру!..

Для початку вигнав його геть — “перебування сторонніх на будмайданчику суворо заборонено”. Але він не вгамувався — вартував цілодобово за парканом і телепатував звідти всілякі додаткові вимоги. Ну, хай-хай пострибає там, може, пристане… Мені ніколи.

Зметикувавши, що й до чого, я гайнув у той куток, де складав різний мотлох, не використаний в попередніх роботах. Адже мій замовник зажадав аж дев’ять планет, а ви знаєте, що з будматеріалами в Галактиці сутужно.

Жовтого карлика у мене в загашнику, звичайно, не було, але серед відходів таки вдалося видлубати кілька планеток. І хоча над кожною ще треба покопирсатися, це значно швидше, аніж ліпити нові.

Карлика дістав на базі й заходився монтувати систему. Справа звична, на рівні рефлексу. На перше місце я приладнав навіть не планету, а списаний супутник — все одно сюди не зазирне, то навіщо матеріал переводити. Потім прилаштував планету номер два. Не сподобалася вона мені, не сподобалась — миршава якась, непоказна. Клієнт, напевне, теж закрутить носом. Тут треба подумати. Узяв та й запнув її щільненько хмарами і — нічого, може бути. З третьою халтурити не можна: тут мають жити його раси. В замовленні — окремим пунктом! Тварини. Рослини. Клімат. Все детально обумовлено! Ох і не люблю я цього, жах! Так що залишимо на закуску.

Несподівано багато витратив часу на четверту: такої барахляної планети мені ще, мабуть, не траплялося. Порохняви, наче в моєму старому килимі — приятель подарував (на тобі, боже)… Викинути б — та незручно! Бив я її, бив, потім пилососом…. Все дарма. І колір якийсь брунатний, атмосфери — вважай, чортма. Але здаля — наче нічого.

Не подумайте, боронь боже, що я метикайло якийсь — були часи, я такі планети будував! От як уся оця система разом. Так, були часи! А тепер, звичайно, всі кинулися будуватися, — хіба на всіх настачиш?

Спогади так розчулили мене, що я, попри всю скруту з матеріалами, п’яту зліпив більш-менш пристойною — і маса нівроку, й тиск, супутники таки справді схожі на супутники. Аж приємно стало. Щоправда, скочив на п’ятій якийсь прищик, але через атмосферу майже не видно — так, червоніє щось невиразне.

За інерцією розігнався й на шостій, — кольори соковиті, стійкі, самому сподобалося. Поміркував і, хай буде, приладнав мій кращий винахід — яскраві райдужні кільця. Глянув збоку — краса! Кільця сяють, мерехтять! Є у мене таке — зробити інколи справжню річ, душу потішити… Потім схаменувся — спокійно, хлопче, спокійно!

Тим-то решту я нашвидкуруч порозсовував по місцях, не затримуючись біля кожної: довкола темно, все одно ні дідька не видно. Та й притомився-таки. Хіба ні — гасати туди-сюди, чистити, шкрябати, фарбувати… Перепочити б, але часу обмаль.

З третьою я спочатку трохи передав куті меду, — хлюпнув, розумієте, зайвину води. Довелося потім відокремлювати, така там утворилася багнюка. Тільки час змарнував! Зате далі веселіше пішло: нові, знаєте, форми, нові розцвітки, кольори. Пір’я, шерсть. Листя, кора, крони… Комашки всілякі там, метелики… Рибки…

А той горлає з-за паркану: “Чи вже скоро? Коли буде. готово?” Одне слово — ентузіаст! Не минає й години — телепатує: “Хижаків роби небагато! На водні форми не гай часу!” Ет, нема істоти вередливішої, аніж ентузіаст! Дай йому все зразу — лусни, а дай!.. Коли йому потрібна квітка, він підсмикує її, аби швидше росла. А мій, оцей, мене смикає: “Де атмосфера? Де раси? Де супутник базової планети?..” Ну, хіба ж можна працювати в подібних умовах?

Атмосфера? Ось тобі атмосфера! Буде тобі фауна, буде й флора: повигрібав все, що мав, навіть не дуже вдалі зразки (у доброго хазяїна ніщо не пропаде), оживив та й висипав у дублікатор. “Живіть. Плодіться та розмножуйтесь!..” — як казали колись. Тепер супутник — на тобі супутник. Підфарбував сріблянкою, припасував, де треба. Годиться! Блищить як новий…

Зате раси — то робота філігранна! Розумні, зауважте, раси. Це вам не метелики чи рибки… Потрібна ідея! Аж раптом осяйнуло… Цікава думка, просто шикарна: а що коли його самого взяти за взірець — ліпити йому подібних?! Зляпав ескіза — вийшло нічого собі. І йому повинно сподобатися! Кожному сподобається, коли побачить себе самого часів рожевого юнацтва. Проте це раса номер один. А друга? Той, за парканом, телепатує як навіжений!.. Смикає: “Давай, давай!..” Що ж, зараз я тобг дам, будь певний!

Завдання перше і найголовніше — аби той ні про що не здогадався. Зробив другий екземпляр і почав над ними обома чаклувати. Першому додав одне, другому — інше. Потім у першого вилучив інше, додав другому. А у другого — вилучив одне і додав його першому. Так і вийшло — у першого багато одного, у другого — іншого. І хоч обидва, як то кажуть деінде у Галактиці, два яблука