Плутонія - Володимир Опанасович Обручев

— Справді, тхне дуже погано, ніби падлом! — підтвердив Макшеєв.

— Часом чи не мінеральне це озеро, наприклад, з сірчаними джерелами? — сказав Папочкін, нахиляючись до води.

Мисливці почали оглядатися навкруги і звернули увагу на дивне шипіння, що чергувалося із звуками, які нагадували писк, коли водять пробкою по склу. Ці звуки чулися згори, з стін улоговини, але нікого не було видно.

В цей час над галявиною промайнула велика темна маса і сіла на один з уступів, звідки назустріч їй вереск і писк почулися особливо голосно.

— Птеродактиль! — вигукнув Макшеєв.

— Очевидно, тут гнізда летючих ящерів, — догадався зоолог.

— Ну, от вам і джерело смороду! Ці тварини, мабуть, дуже неохайні.

Ящер, що сів на уступ, незабаром знявся і, помітивши в улоговині людей, почав кружляти над нею, уривчасто квакаючи. На скелях писк і шипіння одразу припинились.

— Ач, замовкли малята!

— Цікаво було б добути яйця та молодих пташенят з гнізд, — сказав зоолог.

— Спробуйте лишень здряпатися на ці кручі, а потім помірятися силою з батьками. Вони вам покажуть, де раки зимують!

— Е, та тут їх багато! — вигукнув Каштанов, показуючи на другого птеродактиля, що виліз з-за уступа, тоді як ще два вже ширяли в повітрі.

— Що ж, почнемо стрільбу? — запропонував Макшеєв, якому хотілося загладити свій промах.

— Навіщо? Одного ми вже добули і оглянули, а набої треба берегти, — застеріг Каштанов.

— І краще дамо відбій; наліво, кругом! — поки всі гніздища не стривожилися, — сказав ботанік, якому перебування в смердючій улоговині було дуже не до смаку.

Над галявиною літало і квакало вже кілька ящерів, і мисливці вирішили, що краще послухатися поради Громека. Ідучи до виходу в щілину, вони біля підніжжя стіни помітили цілі купи кісток різної величини, змішаних з послідом птеродактилів.

— Ми потрапили в помийну яму гніздища ящерів! — пожартував Макшеєв.

— Вони влаштувалися тут в безпечному місці, це — справжня фортеця.

— Мабуть, на їх яйця і дітей нападають інші ящери, — пояснив зоолог. — Зверніть увагу, що хоч це й плазуни, але поведінка в них уже пташина.

— Цілком вірно. Крила дали їм можливість змінити спосіб життя своїх далеких предків.

— А все-таки шкода, що ми не могли взнати, як побудовані їх гнізда і які на вигляд яйця та малята, особливо насиджені яйця.

— Я думаю, що яєць вони не висиджують, як птахи, — зазначив Каштанов, — а покладають цей обов’язок на сонце, як інші плазуни.

— Не журіться, ми десь знайдемо ще яйця ігуанодонів або плезіозаврів, — заспокоював Громеко зоолога.

— Якщо вони будуть свіженькі, зробимо собі колосальну яєчню. Уявляю, які великі яйця цих тварин; одного вистачить на всіх! — жартував Макшеєв.

Повернувшись назад через ущелину на галявину до підніжжя височини і набравши по дорозі солодкої тростини, мандрівники попрямували до місця, де був забитий хижий ящер.

Тут спостерігалося велике пожвавлення. В повітрі шугали туди й назад летючі ящери різної величини; трупи цератозавра і ігуанодона були вкриті цими тваринами. Відриваючи шматки м’яса від туш, одні пожирали їх на місці, інші ж несли на південь, до гірських ущелин, де, очевидно, були їх гніздища. Вереск, квакання й шипіння роздирали вуха.

При наближенні людей вся зграя, що справляла гульбище на трупах, сполохалася. Одні знялися й почали кружляти над галявиною, інші, перевалюючись на своїх коротких ногах і тягнучи напіврозпущені крила, відбігли набік. Вони, очевидно, наїлися так, що їм важко було літати. Папочкін встиг сфотографувати два моменти цього сполоху.

Наївшись, ящери не нападали на людей, які порушили їх трапезу, а тільки розтинали повітря різкими звуками, що означали, як видно, їх невдоволення.

Забравши в хащі сховані окороки ігуанодона, мисливці пішли через ліс тим же сухим руслом. Наближаючись вже до улоговини, Громеко, який ішов попереду, раптом зупинився і показав своїм супутникам на глибокі відбитки величезних ступнів у вологому піску русла.

— Це не ігуанодон, — зауважив Папочкін. — Тварина йшла на чотирьох ногах. Дивіться, ось сліди задніх ніг з трьома пальцями, а ось сліди передніх з п’ятьма!

— І ступні мають іншу форму і більшу величину, ніж у ігуанодонів, — додав Каштанов.

— А чи можна за ступнею визначити, хижа це чи травоїдна тварина? — запитав Макшеєв.

— Я думаю, що вона травоїдна. Пальці закінчуються не кігтями, а щось ніби копитами, якими хапати не можна

— А ось і відбиток хвоста, більш короткого й тонкого, ніж у ігуанодона, — сказав зоолог, показуючи на борозну, що вилася між відбитками ніг.

— В усякому разі тварина дуже велика і, очевидно, вона десь тут поблизу нашого озера, бо зворотного сліду немає, — сказав Громеко.

— Отже, тримайте рушниці напоготові і будьмо обережні! — застеріг Макшеєв.

Повільно, крок за кроком, мисливці посувалися вгору руслом, пильно вдивляючись уперед. Але ніхто не з’являвся, тільки бабки й жуки ширяли й літали над верховіттями хвощів та папороті. Пройшовши вузьким зеленим коридором до скель, мисливці зупинилися у нерішучості.

Прошепотівши товаришам, щоб вони зачекали, Макшеєв пробіг по ущелині і потім подав сигнал, щоб інші приєдналися до нього. В улоговині всі сховалися за деревами біля її входу і могли спостерігати цікаве видовище.

На галявині паслося страховище, яке своїми розмірами і своїм дивовижним виглядом перевершувало все, що мандрівники до цього часу бачили в Плутонії — країні вимерлих велетнів.

Тварина досягала восьми метрів завдовжки і чотирьох метрів заввишки. Передні ноги були набагато коротші від задніх, і масивний тулуб, похилений вперед, закінчувався дуже маленькою головою, схожою на голову ящірки. Вздовж спини йшли двома рядами щитки або пластинки, що стирчали вгору і трохи набік, наче крильця. Чотири пари найбільших з них здіймалися над тулубом, три пари маленьких — над товстою шиєю і дві пари — над хвостом. На менш масивному і коротшому, ніж у ігуанодонів і цератозавра, хвості було ще три пари довгих шипів