Повернення до зірок - Едмонд Мур Гамільтон

— Дуже добре, — сказав барон. — Тоді ми будемо патрулювати зверху і чекати подальших відомостей.

Його зображення зникло, і Шорр Кан приєднався до решти. У палаці тепер було тихо — негуманоїди залишили його при появі перших же кораблів, побоюючись опинитися у пастці.

— Думаю, мене вони вислухають, — сказав Коркханн. — Хоча б тому, що я не людина.

Він повернувся до Хелл Беррела:

— Будь ласка, повідомте командирам транспортів графів, щоб вони приготувалися прийняти на борт ці загони і відвезти їх назад на Межу.

А виходячи з зали, звернувся до Ліанни:

— І ще одне, ваша високість. Я з великим сумом мушу вам повідомити, що Абро загинув, захищаючи палац. Ґордон не мав причин любити загиблого, проте щиро пошкодував його. Тим часом Хелл Беррел знову зв’язався з імперським флотом.

— Поки нічого не знайшли. Боюся, це може тривати досить довго.

Не виключено, що занадто довго, подумав Ґордон. Х’харни не простачки. Якщо, скориставшись невидимістю, вони вдарять першими і знищать корабель Зарт Арна разом з Руйнівником… Думати про це не хотілося.

Минали години. Могутні кораблі баражували над палацом у всіх напрямках. Ліанна, Ґордон і Хелл Беррел мовчки чекали повідомлень від Зарт. Лише згодом Ґордон дізнався про події, які розгорнулися на околиці Галактики. Про те, як імперський флот під командуванням Зарт Арна таємно наблизився до Шпори Орла і як принц кількома ударами Руйнівника, націленими, здавалося, у повну порожнечу, зім’яв не лише силу, яка робила ворожі кораблі невидимими, але і сам просторово-часовий континуум. Все навколо валилося, зірки танцювали, втрачаючи планети, які неслися бог зна куди… Ворожий флот намагався врятуватися втечею, але невидимі і невідчутні залпи жахливої енергії Руйнівника, скеровані твердою рукою принца, наздоганяли кораблі Х’харнів, і ті назавжди зникали з нашого Всесвіту, без будь-якої надії на повернення.

Але все це стало відомо набагато пізніше. А зараз години довгого очікування здавалися безкінечно довгими. Але настав момент, і до них долинув голос Зарт Арна, який з’явився на екрані телестерео.

— Все скінчено. Флот Х’харнів розбитий. Поодинокі вцілілі кораблі утікають до Малої Магелланової Хмари. Протягом цілої хвилини ніхто у центрі зв’язку не міг вимовити ні слова. Потім Ґордон, з внутрішнім тремтінням згадавши злиття з розумом Х’харна, прошепотів:

— Слава Богу.

І ці слова йшли із самої глибини його серця.

Зарт Арн тим часом продовжував:

— Більше вони ніколи не повернуться. Ми зберемо сили всіх королівств і розчавимо їх у всіх населених світах. У всіх світах, які вони встигли захопити. Ґордон!

— Так?

— Я тепер зрозумів ваше ставлення до Руйнівника. Так, я знаю принцип його дії, але я ніколи не застосовував його на практиці. І сподіваюся, ніколи більше не застосую.

Розмова з принцом завершився. Всі мовчки дивилися один на одного, надто виснажені емоційно, щоб відчувати щось. Полегшення, радість, тріумф перемоги… Все це прийде пізніше. Поки достатньо того, що ти живий і надія не була марною.

Слідом за Ліанною вони залишили центр зв’язку, минули короткий порожній коридор і знову опинилися на балконі, який виходив у парк. В очі вдарив алмазний блиск Фомальгаута. Наближався вечір, і косі промені світила освітлювали безрадісне поле недавньої битви. По зруйнованих вулицях поспішно переміщалися полчища негуманоїдів. Вони прямували у долину, де на них чекали транспорти. У дальньому кінці Алеї Стародавніх Володарів люди побачили невелику групу Геррнів. На відміну від інших, вони рухалися неквапом, як траурна процесія. Очолював групу могутній самець у чорному вбранні. А на його спині лежало людське тіло, загорнуте у блискучу тканину. Нарат Тейн повертався до себе додому.

Високо вгорі раз-по-раз проносилися кораблі баронів. Дивлячись на свою зруйновану столицю, Ліанна міцно стиснула руку Ґордона.

— Місто відродиться, — прошепотіла вона. — Сюди повернуться люди, і ми разом відбудуємо його заново. Це не найбільша ціна за перемогу над Х’харнами.

За спиною у них хтось делікатно кашлянув. Зрозуміло, це був Шорр Кан. Гримасу невдоволення, що з’явилася на обличчі Хелл Беррела, він проігнорував.

— Ваша високість, я щасливий, що події прийняли такий сприятливий для нас оборот, — промовив колишній диктатор з погано прихованою іронією. — Визнайте, моя допомога виявилася зовсім не зайвою.

— Дійсно, ваша реакція у момент смерті Нарата врятувала нам життя, — неохоче підтвердила Ліанна.

— Я щасливий, ваша високість. — Підійшовши ближче, Шорр Кан продовжив довірчим тоном: — Я хотів би попросити вас про маленьку послугу. Чесно кажучи, мене турбують ці кляті барони. Перед ними у мене немає ніяких заслуг, і якщо я потраплю до їхніх рук, вони неодмінно мене повісять. А ще є такий імператор Джал Арн. Цілком можливо, він досі вірить у те, що я замішаний у вбивстві його батька. Звісна річ, він помиляється. Все це вигадав Корбуло, що й не дивно, оскільки особливим розумом він ніколи не відрізнявся. Словом, мені не хочеться ні до імператора, ні до баронів.

— Я все це прекрасно розумію. І що ж ви просите?

— Ви, звісно, пам’ятайте, що ми прибули сюди на кораблі, «позиченому» нами у союзника Нарат Тейна графа Обд Долла. Графа і його людей після нашого приземлення було запроторено до в’язниці, де вони і зараз. їм, можна сказати, пощастило, оскільки орди цих бестій до тюрми добратися не встигли. А корабель графа, наскільки я розумію, стоїть все там же, біля причалу королівського космопорту. Він, як я мав можливість переконатися, у відмінному стані.

— Продовжуйте.

— Я переговорив з Обд Доллом і його людьми. Вони дуже незадоволені ситуацією, у яку вплуталися завдяки Сін Кріверу і його банді. Єдине, чого вони хочуть зараз всією душею — це повернутися додому. І почати нове життя, мирне і вільне.

— Говорячи простіше, — посміхнувся Ґордон, — вони не проти, щоб ними керували ви, Шорр Кан?

— Звичайно. Виявляється, вони не тільки не тримають