Самум - Марина та Сергій Дяченко
— Отже, можна купатися? — нетерпляче спитала Ірина.
— Я б не радив, — Саундер струсив з купюри воду.
— Але чому?
І, не дочекавшись відповіді, вона підсіла до моря й омила в ньому долоні.
— Яка прозора вода!.. І тепла…
На мілководді проглядало оранжеве дно, блідло, відходячи в глибину, відступало перед морською зеленню. Ірина зачерпнула з дна піску, пропустила крізь кулак яскравою цівкою, повернулася до Саундера:
— Купатиметесь?
— Тепер міжсезоння, — сказав він скуто.
— Але з купюрою все добре! Кислоти поки нема! Купаймося, Саундере!
Перш ніж він устиг відповісти, вона рвонула застібку комбінезона, кинула на пісок капелюха і, на ходу позбуваючись одноразової білизни, пішла у воду.
«Я ретроград, — подумав Саундер і на секунду зажмурився. — На Ірисці нема голих пляжів. Усюди є, а на Ірисці — домострой. Та це, здається, називалось… Яка в неї шкіра, не біла, не бронзова — золота. І яка в неї лінія стегон…»
Ірина кинулася в море. Бризки змайнули ліниво, тяжко, сплеск прогучав глухо. Саундер дивився, як вона пливе, явно виставляючись, широко змахуючи руками, струменіючи вздовж поверхні, як шовкова нитка в канві. Щось відбувалося з цією жінкою, щось дуже важливе й складне, саме в ці години, хвилини, тепер.
Він пригадав інспектора з його свинцевим виразом обличчя. Що нам інспектор? Навіть якщо губернатора поженуть, він, Саундер, буде потрібен його наступникові. Щоб закупати дернове покриття, контролювати температуру в житлових приміщеннях, установлювати графіки чергувань, підтверджувати відпустки, давати прочуханки й самому діставати на горіхи від начальства… І на першу вимогу виконувати особливі доручення: розважати інспекторів, наприклад. У яких криза в особистому житті.
Ірина тим часом обернулася до берега, замахала рукою, і райдужні бризки полетіли віялом:
— Саундере, ви будете купатись?
Він завагався на частку секунди. Ні, це занадто.
— Ні. Я не хочу.
— Така вода! Таке задоволення! — вона сміялась. Уся втома, скутість, напруження злетіли з неї цієї миті, і жінка здавалася двадцятирічною.
— Я знаю, але… Я просто не хочу.
— Вам же гірше!
Вона пірнула, блиснувши круглими сідницями.
«Біда в тому, що я зовсім не розумію своєї ролі у цій справі, подумав Саундер. — Губернатор відрядив мене, тому що я молодий і «маю привабливий вигляд». Чи входять до програми екскурсії плотські радощі? І як поставиться до цього інспектор? І невже я, чорт забирай, годжуся на цю роль?!»
Він скептично підібрав губи. Ні, звичайно, губернатор мав на увазі тільки те, що сказав: прогулянка, розваги, легенди. Губернатор не міг знати деяких нюансів у стосунках між інспекторовою та її чоловіком. Та й нюанси ці, судячи з усього, виявилися зовсім нещодавно, може, кілька годин тому.
Жінка випірнула й попливла вздовж берега в ритмі вальсу, раз-два-три, сяючи навпереміну мокрою потилицею, стегнами й п’ятками. Саундер сів на пісок, схрестивши ноги.
Ні краба не водилося на цьому узбережжі, ні рибинки, ані медузи. Водились два якихось неймовірні мікроорганізми, що пристосувалися до життя в кислоті, та ніяк не вміли скрасити людині її самотність. Ні пташини не показувалося в небі над кольоровими барханами, ні змійки не струменіло в піску. Саундер давно звик, та деколи йому снилися море з чайками й подвір’ячко з надокучливими горобцями; його батьки брали участь у національній програмі «Демовибух», та замість п’ятьох дітей спромоглись народити лише одну. Тоді їх витурили з проекту, виселили з космічної станції, а Саундер провів дитинство в бабусиній квартирі, в тісняві й галасі приморського містечка, у цілковитому щасті й прекрасних мріях.
Повернутися б у ті часи.
— Саундере!
Інспекторова велично виходила з води. Її коротке волосся стирчало їжачком, відкриваючи красу шиї й лінію ключиць, єдине довге пасмо недбало падало на вид. На гладенькому тілі не було ні волосинки; Ірина ступала, дивлячись Саундеру в очі, і він задумався на секунду: «Вона справді провокує?» Чи, звиклий до консервативних звичаїв Іриски, він приймає за епатаж природну поведінку вільної жінки?
Дві тіні, прилиплі до п’ят інспекторової, струменіли по оранжевому піску: коротша — від Пса, довша — від Щеняти. Саундер квапливо підвівся назустріч.
— Я прийму душ у цьому… вертольоті, добре? — жінка недбало поправила довге мокре пасмо.
— Звичайно. Масаж, терморегулятор, панель ароматів, інтуїтивно зрозуміле керування…
Вона всміхнулась, не зрушивши з місця.
Висока, на зріст майже як Саундер, вона дивилася тепер з неприхованим зухвальством. Краплі води стікали по її шкірі, і кожна, заломлюючи світло Пса та Щеняти, мерехтіла зеленою чи жовтою іскрою. Довга прядка перетинала губи.
Саундер відчув, що дихати важко.
Підвів руки, торкнувся мокрих плечей, потягнувся до губ. Усе це в уяві; стояв нерухомо, знаючи, що за секунду підведе руки, торкнеться плечей, потягнеться…
Довга прядка, волога, м’яка, погойдувалась біля її виду на ледь відчутному вітрі.
На вітрі!
Зникла жінка, зникли її губи, груди, маленькі рожеві вуха. Саундер дивився на прядку; Ірина перестала всміхатись:
— Що з вами?
— Все чудово, — відказав Саундер.
— Я щось не так роблю?
— Ні, все добре. Ідіть у душ, будь ласка. І міцніше причиніть двері блока.
Після коротенької паузи вона повернулася й пішла до транспорту, на ходу підібравши комбінезон і капелюх. Саундер послинив палець; ніякого вітру бути не могло, тим не менше, от воно: ледве помітне народження повітряного потоку торкнулося вологої шкіри й остудило її. Увижається?!
Купюра в п’ятдесят реалів, що її він залишив сушитися на піску, раптом ворухнулась. Повільно перевалилася на ребро, знов перекинулась, коли це потім закрутилася мов дзиґа, відкриваючи то Будду, то храми та пальми на зворотному боці. Саундер хотів наступити на неї — але купюра зненацька злетіла, не перестаючи крутитись, високо в небо, й полишила на піску дві тіні, що секунда, то каламутніші.
