Пісні далекої Землі - Артур Чарльз Кларк

З розтягнутим кабелем, немов механічний павук з павутинною ниткою, робот рухався повільно, обминаючи величезні стовбури, які виглядали тонкими лише через свою довжину, а насправді були товстіші за людський тулуб. Вже було очевидно, що розташовані вони правильними рядами й шеренгами, тож ніхто особливо й не здивувався, коли досягли кінця цієї плантації. А там, займаючись своїми справами в своєрідному лісовому таборі, кублилися скорпи.

Рішення не вмикати під водою прожектори було мудрим: ці істоти ніяк не підозрювали, що за кілька метрів над ними тихо пливе в напівтемряві уважний спостерігач. Лорену доводилося бачити відеозйомки мурашок, бджіл та термітів, і спосіб життя скорпів нагадав йому саме цих земних комах. На перший погляд неможливо було повірити, що подібна хитромудра організація праці могла існувати без якогось керуючого розуму, однак їхня поведінка, мабуть, цілком ґрунтується на автоматичних інстинктах, як у випадку згаданих суспільних комах.

Деякі скорпи явно доглядали ті гігантські стовбури, що тяглися вгору, живлячися променями невидимого звідси сонця; інші снували морським дном, тягаючи камені, листя, причому — так, нема сумніву, — в грубо зроблених, але, певна річ, кошиках та сітках. Отже, скорпи майструють собі знаряддя; але й це ще не доводило їхньої розумності. Адже гнізда в деяких птахів зроблені набагато ретельніше, ніж оці незграбні артефакти, сконструйовані, очевидно, з коренів, гілок та листя цих всюдисущих водоростей.

Я почуваюся, думав Лорен, наче якийсь космічний прибулець, завислий у повітрі над сільцем кам’яного віку на Землі, коли людина відкривала для себе сільське господарство. Чи спромігся б той прибулець правильно оцінити людську розумність на підставі такого спостереження? Чи вирок його був би такий: суто інстинктивна поведінка?

Тим часом апарат уже заглибився настільки в цю галявину, що оточуючого лісу було вже не видно, хоч найближчі стовбури мали бути не далі ніж у п’ятдесяти метрах. Саме тоді якийсь дотепник з-поміж північан вимовив назву, яка потім незмінно фігурувала навіть у наукових звітах: «Діловий центр Скорпвілля».

Втім, здавалося, то був центр не лише діловий, а й житловий також. Галявину перетинала звивиста скеля заввишки десь п’ять метрів, і її майже вертикальна грань була поцяткована численними темними отворами, досить широкими, щоб туди проліз скорп. Ці міні-печери розташовані були не за якоюсь геометрично правильною схемою, але мали настільки уніфіковані розміри, що навряд чи могли бути природного походження, а вся скеля справляла враження житлового будинку, створеного якимсь диваком-архітектором.

«Скорпи заходили й виходили з тих отворів, як ті службовці в старовинному земному місті до настання епохи телекомунікації, — подумав Лорен. — їхні дії здавались такими ж безглуздими, як, мабуть, самим скорпам здалася б людська комерційна метушня».

— Гей! — вигукнув один із спостерігачів на «Каліпсо». — Що таке? Скраю праворуч — чи не можна туди наблизитись?

Цей вигук із-зовні різко перервав хід його міркувань, витягнувши Лорена з морського дна назад на поверхню.

Панорамне зображення в його окулярах теж різко змінилось, бо апарат повертався боком. А тоді знов вирівнявся й повільно поплив до ізольованої скельної піраміди заввишки десь метрів десять, судячи по двох скорпах біля її підніжжя, в якій просвердлено було лише один отвір до печери. Нічого незвичайного Лорен у цьому не бачив; по тому мало-помалу усвідомив, що тут є певна розбіжність, якісь елементи дисгармонії з уже начебто знайомим життям Скорпвілля.

Всі інші скорпи метушливо снували взад-вперед. А ці двоє були нерухомі, як не рахувати того, що постійно хитали головами. І ще було дещо…

Ці скорпи були надто великі. Звичайно, про розміри судити було важко, і лише коли повз них сновигнули кілька інших, Лорен дійшов висновку, що ця пара майже наполовину крупніша за середніх скорпів.

— Що вони там роблять? — пошепки спитав хтось.

— Я тобі скажу, — почулася відповідь. — Вони охоронці — вартові.

Цей висновок наче сам напрошувався, й ніхто його не заперечив.

— Але що вони охороняють?

— Може, королеву, якщо вона у них є? Чи Центральний Банк Скорпвілля?

— А як нам дізнатися? Адже апарат надто громіздкий, щоб потрапити всередину, — навіть якщо вони це дозволять.

Тут дискусія набула суто академічного характеру. Робот, між тим, спустився вниз над вершиною піраміди, і коли до неї залишалось менше десяти метрів, оператор дав команду на зупинку, і з одного сопла, вихопився короткий реактивний струмінь.

Цей звук чи, може, вібрація, очевидно, сполошили вартових. Обидва вони одночасно стали дибки, й Лорен раптом був вражений страхітливим видовищем вирячених очей, мацаків, що загрозливо ворушились, і велетенських клішень. Як добре, що я не насправді там, сказав він собі, хоч ілюзія була повна. І як чудово"що вони не вміють плавати.

Та, якщо й не вміли вони плавати, то лізти вгору вміли-таки добре. З дивовижною швидкістю скорпи видерлися по одній з граней піраміди, за лічені секунди досягли вершини, лише за кілька метрів під полозками апарата.

— Треба забиратись геть звідти, поки вони не стрибнули, — сказав оператор. — Цими своїми клішнями можуть перерізати наш кабель, немов якусь ганчірку.

Та з командою він спізнився. Один із скорпів, відштовхнувшись од скелі, ракетою метнувся вгору й одразу схопив клішнею нижній полоз шасі апарата.

Оператор зреагував цього разу блискавично й у всеозброєнні передової техніки. Він одночасно дав машині повний задній хід і висунув маніпулятор робота вниз для атаки. А найефективніше, мабуть, було його рішення ввімкнути прожектори.

Скорп був, очевидно, засліплений. Його клішні розімкнулися в майже людськім жесті здивування, й він кинувся назад до морського дна раніше, ніж роботова механічна рука могла схопитися з ним у двобої.

На якусь частку секунди Лорен теж був засліплений, а окуляри затемнились. Тоді автоматичні системи камери підстроїлись під зрослий рівень освітлення, і він навдивовижу чітко побачив великим планом спантеличеного скорпа востаннє перед тим, як той випав з поля зору.

І його аж ніякою мірою не здивувало, що