Ресторан на краю Всесвіту - Дуглас Адамс
– Марвіне, – вимовила Тріліан приязним і щирим тоном, яким тільки вона одна могла розмовляти з цим химерним створінням, – якщо тобі усе було відомо заздалегідь, то чому ти нічого нам не сказав?
Голова Марвіна повернулася у її бік.
– Ви ж не запитували, – простодушно відповів він.
– Гаразд, у такому випадку ми запитуємо тебе зараз, залізяко, – сказав Форд, зупинившись перед Марвіном.
У цю мить кораблем несподівано перестало хитати і трусити, завивання двигуна перейшли в тихеньке гудіння.
– Агов, Форде, – зрадів Зафод, – це непогано. Тобі вдалося розібратися в управлінні цим кораблем?
– Ні, – відповів Форд, – я просто залишив у спокої панель управління.
Гадаю, нам краще спокійно чекати, куди прилетить цей корабель, а потім швиденько накивати п’ятами.
– Авжеж, правильно, – погодився Зафод.
– Я ж казав, що вам це нецікаво, – промимрив сам до себе Марвін, вмостився у кутку рубки і вимкнувся.
– Біда в тім, – сказав Форд, – що єдиний прилад на кораблі, показники якого можна зрозуміти, трохи мене непокоїть. Якщо це те, що я думаю, і якщо він показує саме те, що я думаю, то ми опинилися уже надто далеко у минулому. Приблизно два мільйони років до нашого власного часу.
Зафод стенув плечима.
– Час – це дурниця, – сказав він.
– А мене, однак, цікавить, кому належить цей корабель, – сказав Артур.
– Мені, – відповів Зафод.
– Ні. Мене цікавить, кому він належить насправді.
– Мені. Кому ж іще, – наполягав Зафод. – Послухай, приватна власність – це свого роду крадіжка, так? Таким чином вкрадене – це приватна власність, правда ж?
– Краще скажи це зорельотові, – сказав Артур.
Зафод підійшов до панелі управління.
– Увага, – сказав він, грюкнувши по панелі, – це говорить новий власник корабля...
Більше він не вимовив ані слова. Одразу відбулося кілька змін.
Корабель закінчив мандрівку в часі і вигулькнув у реальному просторі.
Запрацювали усі прилади на панелі управління, які мовчали протягом подорожі у часі.
Великий оглядовий екран над панеллю управління блимнув і прокинувся до життя – на ньому з’явилося зображення зоряного неба і великого гарячого сонця прямо у них по курсу.
Втім, жодне з зазначених явищ не було винувате в тому, що у цю ж мить Зафода щось підняло і кинуло на задню стіну кабіни. Інших теж.
Їх знову підхопило на ноги громоподібне ревіння, яке раптово пролунало з гучномовців навколо оглядового екрана.
РОЗДІЛ 21
Внизу на безводній, висушеній сонцем планеті Какрафун, посеред просторої пустелі працівники сцени випробовували системи звуковідтворення.
Тобто у пустелі перебували системи звуковідтворення, а не самі працівники сцени. Вони знайшли прихисток на борту безпечного велетенського контрольного корабля “Небезпечної зони”, який кружляв навколо планети на висоті чотириста миль, і керували випробуваннями звідтіля. Коли звук вмикали на повну потужність, у радіусі п’яти миль навколо велетенських, укопаних у землю гучномовців не вижила б жодна жива душа. Якщо б у п’ятимильній зоні опинився Артур Дент, то перед кінцем у нього б промайнула думка, що нагромадження апаратури для звуковідтворення і розмірами і обрисами нагадує Манхеттен. Безліч нейтронних багатофазових гучномовців здіймалися потворними вежами над горизонтом. У їхній тіні ховалися плутонієві реактори і сейсмічні підсилювачі.
Глибоко внизу, сховані у бетонних бункерах, містилися інструменти, якими музиканти керували з допомогою дистанційного управління – масивна фотонна агітара, басовий детонатор і гіпервибуховий комплекс ударних інструментів.
То мав бути дуже гучний концерт.
На борту гігантського контрольного корабля панували безлад і біганина.
Прибув Хотблек Дезіато на своєму кораблі-лімузині, який видавався не більшим за пуголовка поруч із контрольним кораблем. Непорушного, без ознак життя джентльмена перевезли високими, з аркоподібною стелею коридорами до медіума, який інтерпретуватиме психічні імпульси музиканта для клавіатури агітари.
Прибули також лікар, логік і океанолог. Їм заплатили неймовірну суму грошей за те, щоб вони прилетіли сюди з Максімегалона і спробували порозумітися з солістом групи, який зачинився у ванній з пляшечкою пігулок і відмовлявся вийти, доки йому переконливо не доведуть, що він не риба.
Басист був зайнятий тим, що розстрілював з кулемета стіни своєї спальні, а барабанщика взагалі ніхто на борту не бачив.
У результаті поспішних пошуків виявилося, що він, начебто й не про нього мова, на відстані ста світлових років стоїть собі на пляжі Сантрагінуса V, де, як він стверджував, уже півгодини почуває себе щасливим і знайшов маленький камінчик, з яким буде дружити.
Менеджерові групи відлягло від серця і він полегшено зітхнув. Це означало, що сімнадцятий раз поспіль за час виступів на ударних інструментах гратиме робот і тому партія мідних тарілок прозвучить вчасно.
Субефірний простір аж гудів від переговорів між техніками сцени, що випробовували канали гучномовців, і саме ці звуки лунали на борту чорного корабля.
Його приголомшені пасажири лежали під задньою стіною кабіни і вслухалися в голоси, які звучали з гучномовців монітора.
– Чудово, дев’ятий канал увімкнено, – сказав голос, – перевірка п’ятнадцятого каналу...
Кабіну корабля знову вщерть наповнило громоподібне торохтіння.
– Канал п’ятнадцятий у порядку, – відповів інший голос.
Втрутився третій голос.
– Чорний демонстраційний корабель зайняв вихідну позицію, – сказав він, – і виглядає він непогано. Уявляю собі, як красиво він занурюватиметься у сонце. Комп’ютер сцени на зв’язку?
Обізвався голос комп’ютера.
– На зв’язку, – сказав він.
– Візьми чорний корабель під свій контроль.
– Для чорного корабля запрограмована траєкторія на резервному комп’ютері.
– Перевірка двадцятого каналу.
Зафод підхопився на ноги, кинувся через кабіну і встиг вимкнути частоти на субефірному приймачі, перш ніж по них вдарив наступний голово-дробильний грім. Він стояв біля панелі і тремтів усім тілом.
– Що означає, – тихим, наляканим голосом запитала Тріліан, – занурюватися в Сонце?
– Це означає, – підказав Марвін, – що цей корабель повинен упасти на Сонце. Сонце... падати... Це ж так просто зрозуміти. А на що ви сподівалися, коли викрадали демонстраційний корабель Хотблека
