Небо сингулярності - Чарлз Строс

— Мова… — Василій затнувся. — Перепрошую, ми могли би поговорити десь приватно?

Технар із прізвищем «Крупкін» на спецовці насупився мов хмара:

— Могли би. Але зараз я дуже зайнятий. Старт за пів години. Це важливо?

— Ага. Робота від цього швидше не зробиться, але якщо ви допоможете мені зараз, мені буде потрібно менше вашого часу в подальшому.

— Гм. Побачимо. — Він роззирнувся і вказав на протилежну сторону зали: — Бачите он ту офісну кабінку? Зустрінемося там за десять хвилин.

Технар різко розвернувся, відштовхнувся і зник у напівтемряві, хаосі й толоці прудких тіл, що кружляли навколо великого голубого куба в центрі машинного відсіку.

— Святий Боже! — Василій іще раз оцінив своє становище. Покинутий усіма, із мертвою хваткою на шафці синхронізаторів, він перебував у діаметрально протилежній точці від пункту свого призначення посеред відсіку з невагомістю і вже відчував, як підходить до горла сніданок, протестуючи проти польотів у цьому приміщенні.

Похмурий Василій знехотя вирішив, що не ставитиме себе в незручне становище, і сантиметр за сантиметром почав пробиратися на рівень вимощеної плиткою підлоги. Тут він знайшов кріплення для ніг. Роздивившись їх уважно, зрозумів, що вони добре закріплені, хоча й спроєктовані так, щоб можна було знімати. Якщо уявити, що підлога — це стіна з хватами для рук, тоді й двері до офісної кабінки всього лише на відстані десяти метрів над головою.

Мюллер набрав повітря в груди, облетів шафку, за яку тримався, і сильно відштовхнувся від її кріплення на підлозі. Задовільний результат не змусив себе чекати: він злетів у напрямку потрібної кабінки. На нього тепер падала стіна, але по дорозі вдалося вхопитись за ремонтного робота, що саме пролітав повз, і змінити свій курс у напрямку дверей. У самій кабінці помалу стала вертатися сила тяжіння. Василій сковзнув уздовж палуби і негідним способом приземлився прямо на спину. Кабінка виявилася геть крихітна, але в ній був письмовий стіл, консоль і пара стільців; за робочою консоллю працював матрос.

— Ти, вийди геть.

— Слухаюсь! — На вигляд новобранець хутко закрив якусь коробочку, що була підключена до консолі, віддав честь і вийшов у «невагому» частину відсіку. Василій перенервував, тому присів на стілець за столом і став чекати начтехслужби Крупкіна. Була вже майже 11:00, а що йому сьогодні вдалося? Поки що нічогісінько, як не рахувати очевидного девізу флоту: «Поспішай і зачекай». Нічим порадувати Громадянина.

Тим часом на містку лінійного крейсера «Владар Ванек» почався відлік до запуску головного двигуна.

Флагман експедиції, «Владар Ванек» становив ядро першого загону, де йому складали компанію три давніші лінійні крейсери класу «Славний» і два лінкори класу «Вікторія»: «Камчатка» і «Регіна» (на жаль, уже застарілі, абсолютні пережитки минулих днів). Другий загін мав різношерстий склад: легкі крейсери, есмінці, ракетоносці — усі вони стартуватимуть за шість годин після першого загону. Ну, й нарешті обоз транспортів із сімома балкерами та пасажирський лайнер «Мрія Сікорського», переоснащений під госпітальний корабель. Останні відлітатимуть через вісім годин після передовиків.

Мовою зорельотників «Владаря Ванека» можна було назвати «простою звірюкою»: дев’яносто тисяч тонн його маси й тисяча людей екіпажу оберталися на тісній орбіті чорної діри завбільшки з електрон і масою з якийсь гірський хребет. Ця чорна діра була ядром рушія, вона оберталася навколо власної осі так швидко, що мала проникний горизонт подій. Саме вона була джерелом енергії, полоскотавши сингулярність якого, можна по-різному рухати зореліт. На нерелятивістських швидкостях «Владар Ванек» пересувався, скидаючи масу в ядро; складні взаємодії при квантовому тунелюванні… всякі фіґлі-міґлі з ергосферою діри породжували потрібний імпульс в чистому вигляді. На вищих швидкостях енергія, закачувана в ядро, могла використовуватися для генерації стрибкового поля, при якому руйнувалася квантова стіна між кораблем і віддаленою в просторі точкою.

Це ядро мало кілька інших корисних функцій: дешеве джерело електроенергії та радіоізотопів. Незначні зміни в налаштуваннях рушія дозволяли створити локальне гравітаційне поле викривленого простору. Насамкінець, у крайньому разі, його можна було скинути з борту зорельота і використати як зброю саме по собі. Хоча якщо подумати і добрати епітет, який не можна було вжити стосовно нього, то це «маневрений». Точкова маса у вісім мільярдів тонн просто не здатна повертати під прямим кутом.

Начтехслужби Крупкін віддав честь, коли матрос відчинив йому двері на місток.

— Начальник технічної служби. Прибув доповісти про стан машинного відділення!

— Добре. — Капітан Мирський кивнув зі свого командирського крісла в глибині містка. — Заходьте. Кажіть, що там у вас.

— Усі системи працюють коректно, — дещицю розслабився Крупкін, але продовжував говорити у формальному стилі: — Можемо стартувати будь-якої миті. Маємо стан повної готовності по… — і механічно перелічив усі вахтові служби під його управлінням. Наприкінці він додав: — Що стосується модернізації ходових систем згідно з вашим наказом, то… поки що ми з таким не працювали. Поверхнево можу сказати, все гаразд. Самодіагностика свідчить, усе перебуває в нормі, більше можна сказати, тільки якщо розпломбувати чорні скриньки.

— Вони свою роботу виконають, — кивнув Мирський.

Хотів би Крупкін почуватися настільки впевнено, як капітан; чорні скриньки, що їх доставили на борт зорельота всього тиждень тому і підключили до контуру управління головного стрибкового двигуна, не вселяли в нього надії. Справді, якби не було очевидно, що наказ для їх монтажу спустили із самісінькому верху і поширили на всі кораблі флоту, то він би учинив якнайбільший скандал у межах статуту. Адже його завдання — стежити за роботою всіх двигунів, і, чорт забирай, він мав би знати все, що стосується їхнього функціонування! Ті скриньки могли