Небо сингулярності - Чарлз Строс

— Капітан в адмірала. Як повернеться, буде оголошення. Нічого конкретного не знаю. Але там усе без сюрпризів.

Крупкін видихнув із полегшенням. «Без сюрпризів» означало, що це не стосується управління зорельотом. Сьогодні обійдеться без мокрого рядна. За стандартами флоту Мирського не можна було назвати самодуром, але спуску він ніколи не давав, якщо міг заскочити когось сонним за пультом управління або за нехлюйським виконанням обов’язків.

Раптом у кабінеті все змінилося. Всі розвернулися до входу: розмови припинилися, а офіцери стали по стійці струнко. Капітан Мирський довго розглядав свій штаб. Певно, те, що він побачив, його задовольнило, бо найпершим ділом запропонував підлеглим займати місця. Сам він підійшов до голови столу і поклав перед своїм кріслом товсту теку.

— Панове, на годиннику одинадцята тридцять. Двері в дорадчу зачинені і лишатимуться такими до дванадцятої нуль-нуль, якщо не буде ніяких форс-мажорів. Мене вповноважено повідомити вас, що нам було видано бойовий наказ. Мені не відоме його політичне підґрунтя, але за словами штабу адмірала Курца, поточну кризу не можливо розв’язати в інший спосіб, крім як воєнний. Відповідно, нам наказано розпочати виконання плану операції «Зелений горизонт Омега» у складі Першої оперативної групи. — Він відсунув крісло і сів. — Чи є до мене питання по ввідній, перш ніж я вдамся до деталей?

Ріку підняв лейтенант Марек:

— Що нам відомо про нападника? У мене складається враження, що управління цензури попрацювало ретельніше від звичного.

У капітана Мирського смикнулася щока. Крупкін глянув на лейтенанта, молодий, запальний, потрапив до планування бойових операцій менше пів року тому, із появою на кораблі.

— Хороше питання, — відповів він. — А хороше питання заслуговує на хорошу відповідь. На жаль, її в мене для вас немає, бо ними мене ніхто не спромігся забезпечити. Як, на вашу думку, лейтенанте, зосереджуються наші збройні сили за умов найгіршого сценарію?

Лейтенант Марек важко ковтнув; він надто мало пробув на борту, щоби знати про сократові методи перевірки знань підлеглих, до яких капітан вдавався в пам’ять про свою лектуру в Академії флоту для найвищого командного складу.

— Залежить від супротивника. Якби йшлося про придушення локальних заворушень, то не було би жодних питань. От тільки на Світі Рохарда була своя залога, що мала цілий есмінець і здійснювала захист особливо важливих об’єктів. Для боротьби із заворушеннями цього більше ніж досить. Значить, якщо вже в похід ідемо ми, то на даному театрі спостерігаються активні дії супротивника, що вже нейтралізував місцеву залогу.

— Досить точна картина, — невесело всміхнувся Мирський. — Пов­ністю відображає реальний стан речей, з ким би там не довелося мати справу. Прикро, але мені відомо не більше від вас. За винятком одного факту: очевидно, есмінець «Сахалін» було з’їдено. Не скажу вам, метафора це чи буквальне відтворення події, але хто чи що цей Фестиваль, не знає ніхто. Ми не володіємо інформацією про його потенціал, не знаємо, чи викликав наш есмінець яке-небудь нетравлення. Давайте просто не забувати присягу, яку ми всі принесли Імператору і Республіці. Що б вони не вирішили, ми поклялися, що служитимемо їхньою правицею. Якщо прийнято рішення завдати удару по ворогу, ми його завдамо з усіх сил. Тим часом будемо припускати найгірше. Що ворог має автоматичні «роги достатку».

— Але ж це двогостра зброя, капітане, — спантеличено промовив Марек. — З одного боку, вони мають апарати, що забезпечують їх масою озброєнь. Але ж це водночас означає, що там ніхто не звик бруднити руки, вони не звиклі працювати. Це наш шанс показати їх моральними виродженцями. Здатність виробляти не дорівнює автоматично здатності перемагати, якщо вони ослаблі й зіпсуті декадентським життям за рахунок роботів. Про які традиції можна вести мову? Яким бойовим духом можуть похвалитися їхні солдати?

— Це ми ще побачимо, — загадковим тоном відповів Мирський. — Наразі я припускаю найгірше. А найгірше означає, що ворог, озброєний «рогом достатку», не виродженець і не декадент.

Марек ледь помітно похитав головою.

— Ще питання? — звернувся до нього Мирський.

— Е-е… я от подумав, — лейтенант мав стурбований вигляд. — А це взагалі можливо?

— Нічого неможливого немає, — важко зітхнув капітан. — А якщо ми готуватимемося до найгіршого і нам трохи пощастить, обійдеться без неприємних сюрпризів.

Він відвів погляд від лейтенанта.

— Ще?

В інженера Крупкіна була власна думка про доречність заборони технологій заради суспільного блага, тож подумки він просто покивав. Мирський не сказав це прилюдно, але він дуже добре уявляв, що мав на увазі капітан. «Ведення декадентського життя, підтримуваного роботами, не обов’язково означає відсутність бойових традицій. Ба більше, в такому разі вони мають навіть більше часу, щоб зосереджуватися на суттєвому». Мирський продовжував опитувати офіцерів на предмет готовності їхніх бойових постів.

— Машинне, що у вас? Фреґатенкапітане Крупкін?

Начтехслужби придушив роздратоване пхикання.

— Законтрактований спеціаліст із верфі продовжує модернізацію основ­них компенсаторів. Я все ще чекаю на точну оцінку, коли можна буде повністю передати систему в управління, але станом на сьогоднішній ранок ми оцінювали обсяг роботи в три зміни на її виконання та одну зміну для тестової прогонки. Роботу він свою виконує добре — не скаржуся. Нічим не гірший від усіх, з ким мені доводилося працювати. Віртуоз своєї справи. Стосовно іншого, то додаткові компенсатори, які не проходили модернізації, повністю готові до роботи. Ми працюємо не покладаючи рук, але до повного резервування системи та завершення модернізаційних робіт іще від чотирьох до п’яти днів. Як мінімум.

— Зрозуміло. — Мирський щось собі записав у нотатнику і знову зирк­нув на інженера. Пронизливий погляд голубих очей міг довести не такого досвідченого офіцера до нервового зриву. — Чи