Друзі зі змієносця - Володимир Бабула
«Жорстоке покарання за зраду чи повернення в обійми рідної Землі чекає мене? Без сумніву, покарання. Чому я попросив у друзів зі Змієносця так мало часу для вільного життя на Землі? Вони добрі, дозволили б мені й рік. Я б тоді зміг об’їхати всю планету й подивитися, що на ній змінилося.
Якщо завтра не зголошуся сам, про моє прибуття на Землю повідомлять вони. Так ми з ними домовилися.
Отже, завтра...»
Що далі старий думав про це, то більше втрачав мужність. Він із заздрістю спостерігав за приблудною мухою, котра безтурботно літала в нього над головою.
Здалося, що повітря в кімнаті задушливе. Мак-Гарді розчинив вікно й вихилився в теплу літню ніч. Шорсткі скельні стіни зм’якли в тумані. Крізь вузьку розколину на обрії зазирав у долину допитливий місяць. Високо в горах світилися вікна стародавнього монастиря.
Може, саме там помер старезний Селенарктос, покликавши до своєї смертної постелі Лікургоса...
Що робить доктор? Чи не втік, бува? Старий відвернувся від вікна і, спираючись на стіну, додибав до лікаревої кімнати. Лікургосове ліжко було порожнє.
Авжеж! Утік, зрадник! Спроба врятувати його не вдалася - і завтра все скінчиться.
Мак-Гарді безпорадно впав у крісло. Однак за мить схопився. В нічній тиші залунали далекі голоси.
Хтось прийшов?
Ні, голоси чулися з першого поверху. Значить, Лікургос не втік. Вочевидь, він із кимсь радиться.
Старий обережно зійшов униз і припав вухом до дверей лабораторії. Всередині хтось говорив, і саме про таємничих людей зі Змієносця.
«Мабуть, уже сповістив Усесвітню Академію наук, що я вернувся з Кварти. Чи, може, Лікургос зустрівся зі ще одним членом «Братства сильної руки» й тепер радиться, як мене усунути?»
Мак-Гарді вагався недовго. Він тихенько прочинив двері й допитливим поглядом окинув робітню.
Лікургос був у приміщенні сам - схилився над передавачем, деталі якого були розкладені на столі.
Голос, котрий старий почув за дверима, належав телевізійному дикторові.
- Бачу, ти нудишся, - голосно промовив Мак-Гарді. - Атомна батарея вже справна. І навіщо лагодиш передавач?
Лікар так злякався, що якась деталь випала йому з рук.
Будь спокійний і розважливий, - посміхнувся старий. - Наразі не поспішай бити на сполох. Сьогодні передавач тобі не знадобиться. А завтра... - він махнув рукою. - Завтра побачиш, - додав удавано недбало.
Лікургос усе ще не оговтався від урази.
Ви. не спите? Казали ж, що втомилися, - пробелькотав він ніяково.
Спокій і розважливість, - повторив старий і сів у крісло навпроти телевізора. - Що передають?
Репортаж про людей зі Змієносця, - відказав лікар. - Вони відвідали деякі з наших заводів і розкритикували їх. Зазначили, що в техніці ми надто дотримуємося традицій. Мовляв, удосконалюємо старі машини, замість того, щоб краще вивчити закони природи й шукати для використання на благо людства найпряміших шляхів. Як приклад навели текстильні машини. Протягом століть ми вдосконалювали примітивні ткацькі верстати, замість того, щоб віднайти шлях, як найкраще та найпростіше вдягнути людину. Належало б думати про те, як на єдиній машині виробляти сучасні волокна, тканини й одяг, аніж робити ту машину надто складною.
Такі самі застереження вони висловили й щодо наших сільськогосподарських машин. Їм видається, що ми просто механізували й автоматизували примітивну працю перших землеробів. І тут, у виробництві зерна, мусимо шукати шлях, як найпростішим способом отримати речовини, необхідні для харчування.
Лікургос перевів подих, подумавши, що розрядив гнітючу атмосферу неприємної зустрічі.
Старий кивнув, і його обличчя на мить проясніло.
Друзі зі Змієносця - мудрі люди. Вони знають багато. Переконаєшся в тому сам - і будеш здивований. Багато в чому вони значно практичніші від нас, землян. І, що головне, значно краще знають будову атома та його закони. В цьому вони можуть нам неабияк прислужитися. Котра година? - несподівано спитав він.
За хвилину буде третя. А чому вас це займає? До ранку часу досить.
Ні, маємо в запасі щонайбільше годину. Ходімо! О четвертій на Золотому Оці нас чекають друзі зі Змієносця.
Лікар здивовано глянув на старого.
Друзі зі Змієносця? Як це? Ви ж казали, що сьогодні ми відвідаємо Президію Академії...
Це правда. Решта - побачиш. Маєш якийсь багаж?
Ні, це ні до чого. Можемо вирушати.
Вони мовчки вийшли й попрямували гірською стежкою, що вилася вздовж скельної стіни над глибокою ущелиною, в котрій гуркотіло декілька водоспадів.
Світало. Мак-Гарді зупинився й довго дивився на вранішнє багряне небо.
Сонце, наше сонце, - промовив він зворушено, коли над гірським хребтом з’явився пружок золотого диска. - Знову ти сходиш для мене - й, можливо, скоро для мене-таки зайдеш востаннє.
Він замовк і, похнюпившись, закрокував далі стежкою.
Небавом вони увійшли в широку улоговину, що оточувала гірське озерце. Було очевидно, чому його називали Золотим Оком: озеро виблискувало в сонячних променях, мов розплавлене золото.
На гладіні води мірно гойдався літак, схожий на ската.
Старий зійшов до води й кілька разів помахав. Літак зрушив з місця. Лікургосові він видався привидом.
Край самого берега літак зупинився. Передня частина корпусу відкрилася, висунулася маленька драбинка, і в отворі з’явилися невідомі люди в скафандрах.
Здрастуйте, друзі! - звернувся до них старий. - Як бачите, я дотримав слова. Повернувся точно в умовлений час. Зі мною мій приятель. Доктор Лікургос, - відрекомендував він лікаря.
Вітаємо вас, друзі! - відповів один із прибульців. - Ласкаво