Друзі зі змієносця - Володимир Бабула

Фільм скінчився. Криштоф відкрив жалюзі й переможно поглянув на присутніх.

То що на це скажете? Знову один - нуль на користь Липського. Я вам дам - фільмовий трюк! Нейтронну речовину зможете побачити знову увечері - в телевізійному репортажі. Вчора про неї вже говорили в новинах. Бачу, ви нехтуєте телебаченням. Де ваша культура?

На відеофоні кілька разів блимнуло червоне світло. Доктор Бартошова підійшла й натиснула білу кнопку.

Здрастуйте, Франтішко! Чи можу я поговорити з Лайфом? - запитала з екрану Алена Свозилова.

Северсон поспішив до апарату.

Як поживаєш, Лайфе? Завтра не плануй жодних польотів, щоб не шукати тебе по горах. Маю два вільні дні, тож навідаю тебе. Не сумуєш за мною?

Доктор Бартошова з Криштофом та Лідушкою вийшли до сусідньої кімнати, щоб не заважати довірчій розмові.

***

Пополудні на галявині приземлився червоний конвертоплан.

До кабінету доктора Бартошової несміливо увійшов Мак- Гарді.

Вітаю, космічний бурлако, - засміялася лікарка. - Сподіваюся, вам у нас сподобається. Лікування почнемо негайно. Передусім добре відпочиньте з дороги - й завтра візьмемо вас на першу операцію. Цю огидну бороду мусите зголити. Побачите, як ураз помолодшаєте. Я войовниця зі старістю, сива борода мені не до серця.

В коридорі вони зустрілися з високим чоловіком із квадратним, грубим обличчям. Він привітався з лікаркою й уп’явся очима в обличчя старого.

Краус! - зойкнув Мак-Гарді здивовано. - Не сподівався здибати тебе саме тут...

Звідки ви мене знаєте? Не пригадую, щоб ми колись зустрічалися.

Не впізнаєте старого приятеля? Адже ви прожили з ним разом чимало, - здивувалася лікарка.

Краус пильно дивився на старого.

Голос знайомий. і очі. Нагадуєте мені друга, що загинув на Кварті.

Гаряче, - заохотила його лікарка.

Мак-Гарді? - промовив Краус невпевнено. - Але це неможливо! Ні, виключено, просто виключено.

І все ж це правда. Либонь, я добряче змінився, раз не можеш мене впізнати. Бачиш, я воскрес із мертвих.

У Крауса мовби застигла кров.

Посидьте хвилинку в залі, вам є про що побалакати, а я тим часом приготую щось на перекуску, - сказала лікарка й пішла.

Я гадав, ти мертвий, - прошепотів Краус. - Твердо певен, що застрелив тебе - поцілив просто в груди. Скільки разів та страшна мить ставала в мене перед очима. Ти безвільно впав у болото, й голова занурилася в жовте багно. І все ж ти живий. Яким дивом?

Вирятували крилаті квартяни. Ненавидиш мене, Краусе?

За що? Те саме я міг би спитати в тебе. Адже саме я завдав тобі смертельної рани.

А я втягнув тебе в те кляте «Братство». І стріляти почав я.

Це було божевілля, ми втратили розум. Щастя, що все вже позаду.

В тебе позаду. Мене ж очікує покарання. Адже я був головним ініціатором «Братства». Згубив себе сам і водночас спричинив смерть ще кількох людей. Твоє сумління чисте, а от я вбивця. Вбивця, розумієш?! - вигукнув відчайдушно старий.

Він схопився за серце й важко осів у крісло.

***

Мак-Гарді прокинувся лише об одинадцятій ранку наступного дня. Скинув сорочку й обережно висипав із кишені на клаптик паперу дрібний білий порошок. Папір з порошком скрутив у трубочку із загнутими кінцями й ретельно прив’язав до захисного пристрою на грудях.

Він вирішив, що позбудеться антиречовини разом із пристроєм при першій-таки можливості.

«Чи не краще подарувати захисний пристрій Академії? - подумалося. - Там ним зацікавляться».

Підійшовши до вікна, Мак-Гарді побачив, що на галявині стояло в ряд кілька конвертопланів, і прилітали все нові.

Що відбувається? Чому так багато відвідувачів водночас? Може, це пацієнти доктора Бартошової?

Він швидко вдягнувся й зійшов униз, до їдальні. Однак, тільки-но прочинивши двері, зупинився. В приміщенні весело балакало декілька людей.

Мак-Гарді в замішанні переводив погляд з одного на другого. Всі були добре знайомими. Багато років тому вони разом мандрували незнаними закутками інших сонячних систем. Академік Навратіл, Северсон, Свозилова, Ватсон, як завжди веселий інженер Фратєв, Молодінова... Вони не надто змінилися за ці роки. Може, лікуються в доктора Бартошової?

Проходьте, Мак-Гарді, не бійтеся, - покликала його лікарка. - Дивовижно, еге ж? Ви й гадки не мали, що зустрінетесь тут зі всіма своїми друзями. Зізнаюся, що й я не чекала цього, й була приємно здивована. Насправді відвідали Северсона, щоби відсвяткувати з ним і з вами славну річницю. Сьогодні-бо рівно тридцять років, як «Промінь» покинув Місяць і вирушив у далекий шлях до тризір’я Центавра.

Тисяча водневих туманностей і одна свинцева, але ж ви й умієте маскуватися, Мак-Гарді! Якби не знав, що ви тут, і якби наша господиня не звернулася до вас, я б не повірив, що це ви! - подолав перше збентеження інженер Фратєв.

Вчені щиро привітали старого і всадовили поміж себе.

Мак-Гарді почувався ні в сих ні в тих серед своїх друзів і супутників по Всесвіту. Його гризло сумління. Сидів мовчки, зі схиленою головою, й нервово гладив коліно.

До кімнати увійшов Криштоф і, ґречно вклонившись, із поважним обличчям проголосив:

Панове, слуга ваш просить дозволу чемно попередити, що святковий обід готовий. Якщо хтось випадково зіпсує