Дев'ять Принців Амбера - Роджер Желязни

— І звичайно, перевагу ти віддаєш собі.

— Звичайно.

— Тоді ми розуміємо один одного. А отже, на цьому етапі можемо працювати разом.

— Я теж так думаю, — погодився я, інакше з якого дива я добровільно віддався тобі в руки?

Він посміхнувся крізь густу бороду.

— Тобі була потрібна хоч якась допомога, а я був найменшим злом з всіх інших.

— Це вірно.

— Як би я хотів, щоб тут був Бенедикт. І щоб Жерар не переметнувся.

— Бажання, бажання. Бажай одного, роби інше, і подивися, що з цього вийде. тоді ти в будь-якому випадку не програєш.

— Добре сказано, — відповів він.

Деякий час ми мовчки курили.

— Наскільки я можу довіряти тобі? запитав він.

— Рівно настільки, наскільки я тобі.

— Тоді давай укладемо договір. Чесно кажучи, я вже багато років вважав тебе мертвим. Я не міг передбачити, що ти з'явишся в найкритичніший момент і заявиш про свої права. Але ти тут, так що тепер говорити немає про що. Будемо союзниками — об'єднаємо наші сили і обложимо Амбер. Той з нас, хто виживе, займе місце нагорі. Якщо ми вживаємо обидва — то якого біса! — врешті-решт ми можемо битися на дуелі.

Я обміркував його слова. Вони звучали, як найпорядніший договір, який мені коли-небудь пропонували.

Тому я відповів:

— Ну добре, ранок вечора мудріший. Я дам відповідь завтра вранці. Годиться?

— Іде.

Ми допили наш віскі і вдарилися в спогади. Плече трохи гуло, але віскі допомогло, легше було і від мазі, яку наклав на рану Блейз. Через деякий час ми зовсім розм'якли.

Це здається досить дивним, я думаю, мати стільки рідних і ніяких родинних почуттів, тому що життя обумовило кожному з нас свій шлях. Боже! Ніч скінчилася перш, ніж ми наговорилися до втомилися. Тоді, грюкнувши мене по здоровому плечу, він сказав, що трохи втомився, і що сніданок слуга подасть мені в ліжко. Я кивнув, ми обнялися і він пішов до себе.

Потім я підійшов до вікна, і з тієї величезної висоти, на якій ми знаходилися, подивився вниз, в прірву.

Багаття табору, розташованого внизу, блищали як зірки. Їх були тисячі. Я бачив, що Блейз зібрав велике військо, могутню силу, і я позаздрив йому. Але з іншого боку, це було добре. Якщо хто-небудь і міг перемогти Еріка, то швидше за все це був Блейз. Також він не був би таким вже й поганим монархом, просто я волів бачити на цьому місці себе.

Я все продовжував стояти біля вікна, і побачив рух дивних тіней між багаттями табору. Тоді я задумався, що ж це насправді була за армія.

Якою б вона не була, у мене і цього не було.

Я повернувся до столу і налив собі останню чарку.

Однак перш ніж випити, я запалив світильник. При його світлі я витягнув колоду вкрадених мною карт.

Я розклав їх перед собою і зупинився на тій, де був зображений Ерік. Я поклав її на центр столу і прибрав колоду.

Через деякий час картинка ожила, я побачив Еріка в нічний сорочці і почув сонний голос:

— Хто це?

Рука його була перев'язана.

— Я, Корвін. Як поживаєш?

Тоді він вилаявся, а я засміявся. Це була небезпечна гра, і, можливо, не випий я стільки віскі, я не затіяв би її, але справа була зроблена.

— Мені просто захотілося тобі сказати, що у мене все в порядку. Хотілося ще нагадати тобі нашу сімейну приказку про перекладання з хворої голови на здорову. Хоча твою голову тобі довго не носити. Так що привіт, братику! Той день, коли я знову увійду у Амбер, буде днем твоєї смерті! Просто мені захотілося зараз тобі про це сказати — адже цей день не за горами.

— Приходь, — відповів він. — Тільки на цей раз я тебе не пошкодую.

Очі його були прямо переді мною.

Я зробив йому ніс і закрив карту долонею. Це створило такий же ефект, як і повішена телефонна трубка, і я засунув Еріка до інших карт.

Однак, засинаючи, я подумав про військо Блейза там, внизу, і про те, як буде захищатися Ерік.

Йому буде нелегко.

6

Це місце називалося Авернус, і набране військо складалося не зовсім з людей. Я уважно оглянув їх на наступний ранок, йдучи слідом за Блейзом, який здійснював обхід.

Кожен з воїнів був семи футів зросту, з дуже червоною безволосою шкірою, котячими очима і Шестипалими руками і ногами. Їх сіро-блакитна форма була настільки легкою, що нагадувала шовк, хоча була виткана явно з іншого матеріалу. На поясі у кожного висіли дві короткі шаблі. Вуха у них були загострені, а пальці закінчувалися кігтями.

Клімат тут був теплий, кольори приємні для очей, і всі тут думали що ми — боги.

Блейз знайшов таке місце, де релігія говорила про братів-богів, схожих на нас, які воюють один з одним. Неминуче в їх міфології злий брат захоплював владу і намагався пригнічувати хороших молодших. І звичайно серед них побутувала легенда про Апокаліпсис, згідно якої самі вони будуть покликані битися на стороні добрих братів.

Моя рука була на чорній перев'язі, я оглядав військо і розмірковував про те, що скоро вони загинуть.

Перед одним воїном я зупинився і окинув його поглядом.

— Чи знаєш ти, хто такий Ерік?

— Князь Тьми.

Я заохочувально кивнув:

— Молодець!

Потім пішов далі.

Прогримів гарматний салют на честь мене і Блейза.

— Яка чисельність твоєї армії? запитав я.

— Приблизно п'ятдесят тисяч.

— Вітаю тебе, що йде на смерть, — перефразував я. — Ти не тільки не зможеш завоювати Амбер зі своїми п'ятдесятьма тисячами, тобі не вдасться довести їх навіть до підніжжя Колвіра. Смішно навіть думати виставити цих нещасних з їх іграшковими шаблями й гарматами проти безсмертного міста.

— Знаю. Але це ще не все, що у мене є.

— Та скоріше можна вважати, що цього в тебе просто немає.

— А що ти скажеш про три флотилії, приблизно в половину сил Каїна і Жерара, разом узятих?

Це було вже серйозно.

— Все ще недостатньо, — сказав я. Можна сказати, що це тільки початок.

— Знаю. Я набираю сили.

— І чим швидше ти це зробиш, тим краще. Ерік буде відсиджуватися в Амбері і знищувати наші війська, коли ми будемо йти по Відображеннях. Коли залишки армій дійдуть до підніжжя Колвіра, там теж загине безліч людей. Потім треба буде піднятися до самого Амбера. Як ти думаєш, скільки сотень наших воїнів залишиться в живих, коли ми