Дев'ять Принців Амбера - Роджер Желязни

Тоді лівою рукою він змахнув із полиці цілий ряд книжок, і вони полетіли в мене, стукаючи об підлогу і шелестячи сторінками.

Однак він не скористався цією прекрасною можливістю для атаки. Він кинувся через усю кімнату і підібрав невеликий стілець, який притиснув до себе лівою рукою.

Потім він забився в кут і витягнув стілець і меч попереду себе.

— Підходь! — Вигукнув він. — Спробуй-но дістати мене зараз!

— Ти злякався, — сказав я.

Він розреготався.

— Питання суто академічне! Ти не встигнеш вбити мене, тому що у тебе не вистачить часу: скоро двері звалиться. А тоді твоя пісенька закінчена.

Я швидко пішов до протилежної стіни кімнати. Лівою рукою відкривши висувні двері, через які увійшов, я сказав:

— Гаразд. Схоже, що ти не помреш, принаймні зараз. Тобі пощастило. Але в наступну нашу зустріч тобі вже нікому буде допомогти.

Він плюнув в мою сторону і вилаяв мене нашими традиційними брудними лайками, навіть опустив стілець, щоб зробити рукою ще більш брудний жест, в той час як я відсував двері і замикав її за собою.

Пролунав тупий удар, і вісім дюймів сталі пробили панель дверей. Ризиковано, а раптом я несподівано повернуся? Але він знав, що я цього не зроблю, бо двері в бібліотеку загрожували звалитися кожної секунди.

До тої кімнати, в якій я спав, я спускався так швидко, як тільки міг. Спускаючись, я дякував своїй зрослій майстерності фехтувальника. Спочатку я був пригнічений людиною, яка завжди виходила переможцем з сутичок зі мною. Тепер же я задумався. Можливо ті століття, які я провів на Землі, не пропали даром? Можливо, я дійсно став вправнішим за той час. Тепер я відчував, що я принаймні рівня Еріку на мечах. Це приємно. Якщо ми зустрінемося знову, а я був впевнений, що така зустріч не за горами, і нам ніхто не заважатиме, хто знає? Шанси у нас рівні. Сьогоднішній поєдинок налякав його. У цьому я був впевнений. Можливо це трохи сповільнить його атаки, викличе у нього невпевненість, так необхідну мені при нашій наступній зустрічі.

З останнього прольоту я просто зістрибнув — там було ще сходинок п'ятнадцять — трохи підігнувши коліна. Я був на п'ять хвилин попереду погоні, які ввійшли в відому приказку, але був впевнений, що зможу скористатися цим.

Тому що за поясом у мене була колода Карт.

Я знову дістав карту із зображенням Блейза і пильно подивився на неї. Плече боліло, але я забув про рану, коли холод поступово охопив мене.

Були два способи піти з Амбера відразу в Відображення…

Одним з них був Лабіринт, але ним дуже рідко користувалися для цієї мети.

Іншим способом була червова масть, якщо звичайно, ти не боявся довіритися братові.

Я думав про Блейза. Йому я майже вірив. Він був моїм братом, але в нього були неприємності, і він не відмовився б від моєї допомоги.

Я втупився на фігуру на карті, одягнену у все червоне і помаранчеве, з мечем у правій руці і келихом вина в лівій. Сам диявол танцював у його блакитних очах, борода блищала, а малюнок на мечі повторював собою одну з частин Лабіринту. Кільця на пальцях виблискували. Здавалося, він заворушився.

Контакт я відчув як порив крижаного вітру.

Тепер фігура на карті, здавалося, стала натуральної величини і змінила становище на те, в якому знаходилася в даний момент. Очі ще не бачили мене, але губи вже ворушилися.

— Хто це? — Я виразно почув слова.

— Корвін — відповів я, і він простягнув уперед ліву руку, в якій цього разу не було кубка.

— Тоді йди до мене, якщо хочеш.

Я теж простягнув руку, і пальці наші стиснулися. Я зробив крок. Я все ще тримав у руці карту, але ми з Блейзом вже стояли поруч на скелі, і ліворуч від нас була прірва, праворуч височів замок. Небо над головами було кольору полум'я.

— Привіт, Блейз, — сказав я, засовуючи карту за пояс до решти в колоді. — Дякую за допомогу.

Тільки тепер я відчув слабість і зрозумів, що кров ще тече з лівого плеча.

— Ти поранений! — Сказав він, обнявши мене за плечі, і я збирався було кивнути головою, погоджуючись, але не встиг. Замість цього я втратив свідомість.

Пізно вночі, зручно розтягнувшись на величезному шкіряному кріслі в фортеці, я потягував віскі. Ми палили, передавали пляшку один одному і розмовляли.

— Значить, ти справді побував у самому Амбері?

— Ось саме.

— І поранив Еріка в поєдинку?

— Так.

— Чорт! Я б вважав за краще, щоб ти вбив його!

Тут він запнувся.

— Хоча, можливо, і ні. Адже тоді трон захопив би ти. Проти Еріка у мене шансів все ж більше, ніж проти тебе. Хоча не знаю. Які твої плани?

Я вирішив бути з ним гранично чесним.

— Всі ми претендуємо на трон, — сказав я, — тому нам немає причин брехати один одному. Я не збираюся вбивати тебе заради цього — занадто вже нерозумно — але з іншого боку, я не збираюся відмовлятися від своїх шансів тільки тому, що ти такий привітний господар. Рендом теж не відмовився б взяти участь у цій грі, але з ним можна не рахуватися. Про Бенедикта давно ніхто нічого не чув. Жерар і Каїн, здається воліють підтримувати Еріка, ніж претендувати на трон самі. Та й Джуліан теж. Виходить, залишаються Бранд і наші сестри. Де зараз Бранд, і чим займається, я поняття не маю, але я знаю, що Дейдра абсолютно безпорадна, хіба що тільки їй вдасться разом з Льювіллою отримати допомогу в Рембо, а Флора віддана Еріку. Не знаю, правда, що замишляє Фіона.

— Так що залишаємося ми з тобою, — підбив підсумок Блейз, знову наповнюючи чарки. — Так, ти правий. Я не знаю, що замишляє кожен з нас, але по-моєму, якщо порівняти моє і твоє становище, то я зараз сильніше. Ти мудро поступив, що прийшов до мене. Надай мені допомогу і я дам тобі регентство.

— Бог благословить тебе за доброту. Там видно буде.

Ми пригубили по ковточку.

— Що ще можна зробити? — Запитав він, і я зрозумів, що це дуже важливе питання.

— Для облоги Амбера я можу набрати ціле військо.

— У якому Відображенні знаходиться це твоє воїнство?

— А ось це вже, без сумніву, стосується тільки мене одного. — Відповів я. — Але з тобою я битися не буду. Коли мова йде про корону, то я волію бачити на троні тебе, мене, Жерара або