Сутінки - Стефані Маєр

…Розплющивши очі, я побачила знайоме місце. Розуміючи в глибині свідомості, що сплю, я впізнала зеленкувате світло лісу. Я чула, як десь неподалік розбиваються об берег велетенські хвилі, й знала, що зможу побачити сонце, якщо знайду вихід до океану. Я спробувала йти на звук, та раптом з’явився Джейкоб Блек, схопив мене за руку і потягнув назад, до найтемнішого куточка лісу.

«Що трапилося, Джейкобе?» — запитала я. Він щосили намагався зламати мій опір, а я не хотіла повертатися в пітьму. На його обличчі застиг зляканий вираз.

«Біжи, Белло, тікай!» — шепотів він, біліючи від жаху.

«Белло, сюди!» — впізнала я Майків голос, що кликав мене зі зловісної гущавини; його самого я не бачила.

«Навіщо?» — запитала я, вириваючись від Джейкоба, відчайдушно прагнучи повернутися на сонце.

Але Джейкоб випустив мою руку, раптом заскавчав і затремтів, падаючи на вологий лісовий настил. Я заніміло дивилася, як він звивається на землі.

«Джейкобе!» — заверещала я. Та Джейкоб зник. Він перевернувся на великого червонувато-бурого вовка з чорними очима. Вовк побіг у протилежний бік, до берега. Шерсть на спині стала дибки, з-поміж вишкірених ікл із пащеки долинало низьке ричання.

«Тікай, Белло!» — знову загукав десь позаду Майк. Я за кам’яніла на місці й втупилась у світло, що наближалося до мене від берега.

А потім із-за дерев вийшов Едвард. Його шкіра ледь помітно сяяла, у чорних очах причаїлася небезпека. Він простягнув руку, кличучи мене до себе. Біля моїх ніг загарчав вовк.

Я зробила крок уперед до Едварда. Він посміхнувся, я помітила великі гострі зуби.

«Вір мені», — промуркотів він.

Я зробила ще один крок.

Вовк стрибнув, миттю пролетівши відстань між мною і вурдалаком, цілячись іклами у його яремну вену.

«Ні!» — зойкнула я, підстрибуючи на ліжку.

Різкий рух — і навушники стягнули плеєр із тумбочки, він гепнувся додолу, голосно клацнувши об дерев’яну підлогу.

У кімнаті дотепер горіло світло, я сиділа на ліжку одягнена і взута. Я розгублено поглянула на годинник на комоді. Він показував пів на шосту ранку.

Я застогнала, впала назад на ліжко, перевернулася на живіт, звільнилася від взуття і буцнула його геть. Втім, мені було занадто незручно, щоб заснути. Я перекотилася на спину і розстебнула джинси, незграбно намагаючись стягнути їх із себе, залишаючись при цьому у горизонтальному положенні. Я відчула, що волосся заплетене у косу, на потилиці — незручний гребінь. Я перевернулася набік і зняла гумку, нашвидкуруч роздряпуючи коси пальцями. Потім натягнула на обличчя подушку.

Звісно, ці хитрощі не дали жодного результату. Із підсвідомості виринали образи, які я відчайдушно намагалася поховати якнайдалі. Тепер доводилося дивитися їм в обличчя.

Я сіла. На мить, коли кров відхлинула з голови, світ закрутився. Почнімо день із першорядних справ, подумала я, зрадівши нагоді відкласти найскладніше на потім, і схопила косметичку з усім необхідним для походу у ванну.

Втім, душ не тривав і наполовину так довго, як хотілося б. Навіть якщо врахувати час, витрачений на сушіння волосся, список справ, якими можна зайнятися у ванній кімнаті, швидко вичерпався. Загорнувшись у рушник, я почвалала назад до себе. Не знаю, Чарлі спить чи поїхав із дому. Я визирнула з вікна. Машини немає — знову риболовля.

Я повільно перевдяглася у зручний спортивний костюм і застелила ліжко, чого, як правило, не роблю ніколи. Але далі відтягувати було вже нікуди. Сіла за стіл і ввімкнула старий комп.

Терпіти не можу місцевий інтернет. Застарілий модем не годиться для нормального швидкісного інтернету; набір номера займав стільки часу, що я вирішила зганяти на кухню з’їсти тарілочку каші, поки чекаю на з’єднання.

Я поїла не поспішаючи, ретельно пережовуючи кожен пластівець. Закінчивши, помила тарілку і ложку, витерла їх і поклала в буфет. Коли я лізла східцями нагору, ноги відмовлялися рухатися. Спершу я підійшла до плеєра, підняла його з підлоги і поклала посеред столу. Від’єднала навушники, заховала їх у шухляду. Ввімкнула плеєр, вибравши таку гучність, щоб просто створити ненабридливий фон.

Зітхнувши, я поглянула на комп’ютер. Як завжди, майже ввесь екран окупувала реклама, що вистрибувала з усіх боків. Я сіла на твердий відкидний стілець і взялася згортати непотрібні вікна. Нарешті дісталася улюбленого пошукового сайту. Згорнувши парочку реклам, що вистрибнули, як чорт із музичної скриньки, я набрала у пошуковому рядку слово.

Вампір.

Звісно, результати пошуку вантажилися до божевілля довго. Коли вони кінець кінцем з’явилися на екрані, довелося забракувати масу посилань — від фільмів і телевізійних шоу до рольових ігор, металістських сайтів і спеціалізованих косметичних крамниць для готів.

Аж тут я натрапила на багатообіцяючий сайт — «Вампіри від А до Я». Нетерпляче я очікувала на його завантаження, нервово клікаючи на хрестики рекламних віконець, що спливали на екрані. Зрештою він відкрився — чорний текст на білому тлі, жодних прибамбасів, по-науковому солідний на вигляд. На головній сторінці на мене чекали дві цитати:

Не існує у великому і похмурому світі примар та демонів створіння жахливішого, страхітливішого чи огиднішого, і водночас наділеного такою зловісною привабливістю для людей, як вампір, котрий не належить ані до привидів, ані до демонів, але має спільну темну сутність і володіє загадковими та жахливими здібностями перших і других.

Преподобний Монтегю Самерс

Навряд чи знайдеться на світі феномен переконливіше задокументований, ніж вампіри. Існують офіційні звіти, письмові свідчення відомих людей під присягою: лікарів, священиків, посадових осіб, — із юридичної точки зору доказів достатньо. Та поза тим, хто вірить в існування вампірів?

Жан-Жак Руссо

Сайт, по суті, виявився зібранням в алфавітному порядку різних міфів про вампірів з усього світу. Першим на очі потрапив філіппінський вурдалак Данаг, котрий, подейкують, першим на островах почав вирощувати таро.[9] Якщо вірити міфу, Данаг працював пліч-о-пліч із людьми багато років. Співробітництво різко обірвалося того дня, коли одна жінка порізала пальця. Данаг скуштував крові з рани, смак сподобався йому настільки, що він висмоктав нещасну до останньої краплі.

Я уважно читала описи, шукаючи щось знайоме, більш-менш правдоподібне. Скидається на те, що більшість легенд про вампірів обертається навколо вродливих жінок, котрі переважно виступали у якості демониць, і дітей — невинних жертв. Складалося враження, що ці перекази вигадали навмисно, щоб обґрунтувати необхідність дотримання суворих моральних норм для малечі та виправдати чоловічі подружні зради. Чимало переказів розповідали про безтілесні душі і попереджали про неприпустимість порушення традиційного поховального