Мертва голова - Олександр Романович Бєляєв

Винахід Крусса викликав сенсацію. Кілька днів підряд усі газети навперебій трубили про нього, і Крусс купався в промінні слави. На Доббеля також безперервно накидалися кореспонденти, фотографували його безліч разів, а потім він почав одержувати листи з діловими пропозиціями.

Військове відомство мало намір використати Доббеля під час війни для перехоплювання радіотелеграм противника. Доббель сприймав хвилі радіотелеграфу як ряд світлових спалахів різної тривалості. Перевага Доббеля перед приймальною радіостанцією полягала в тому, що йому не треба було перебудовуватися на довжину хвиль: він бачив їх усі — і довгі, й короткі.

Крупна фірма «Електроремонт» пропонувала йому роботу — контролювати витік струму в підземних кабелях і виявляти так звані бродячі струми, що призводили до пошкодження підземних кабелів і різних металевих конструкцій. Фірма підрахувала, що живий апарат — Доббель — обійдеться дешевше від монтерів і техніків, озброєних звичайними апаратами, які визначають місце витікання струму.

Нарешті Всесвітня компанія електрики запропонувала Доббелю служити живим апаратом під час дослідних робіт у науковій лабораторії компанії. В експериментальній лабораторії випробовувались різні системи катодних трубок і ламп, осцилографів, апаратів, що випромінюють ультрафіолетове й рентгенівське проміння, штучне гама-проміння; тут вивчалася вся школа електромагнітних коливань, провадились дослідження бомбардування атомного ядра, вивчалися властивості космічного проміння. Такий живий апарат, як Доббель, звичайно, міг бути дуже корисним у проведенні дослідів над невидимим промінням.

Крусс дозволив Доббелю прийняти пропозицію Всесвітньої компанії електрики.

— Але жити ви будете поки що в мене, — сказав Крусс. — Так мені буде зручніше. Адже угода наша лишається в силі. Я ще не закінчив усіх спостережень, які мене цікавлять.

Для Доббеля знову почалося трудове життя.

Рівно о восьмій ранку Доббель уже сидів у лабораторії, де завжди пахло озоном, каучуком і якимись кислотами. Чи досліди проводились при сонячному світів чи ввечері, при світлі ламп, чи, нарешті, в повній темряві, Доббель завжди був оточений своїм прозорим світом світних куль, кілець, хмар, смуг, зірок. Машини гули, дзижчали, тріщали. Доббель бачив, як біля них виникають сяючі магнітні поля, як зриваються потоки електронів, як ці потоки згинаються чи ламаються в дорозі під впливом хитромудрих електричних перепон, сіток і пасток. І Доббель пояснював, пояснював і пояснював усе бачене. Дві стенографістки записували його розповідь.

Він бачив цікаві світлові феномени і повідомляв учених про неймовірні речі. Коли починала працювати гігантська електромагнітна установка, яка була більшою й важчою від найбільшого паровоза, Доббель говорив:

— Хай йому грець, осліпнути можна! Ця машина яскраво освітлює цілий квартал міста, а крайні межі світного магнітного поля виходять далеко за околицю міста. Адже я бачу все місто наскрізь, його електричний скелет, бачу зразу з усіх боків. Я тепер бачу всі речі й вас, панове. Електрони обліпили мене, мов світний вулик. Он у пана Ларднера іскри вже сиплються з носа, а голова пана Корліса Ламотта нагадує голову Медузи Горгони в полум’ї. Я виразно бачу всі металеві предмети, вони палають, немов розжарені, і всі зв’язані світними нитками.

З допомогою Доббеля — апарата, що говорив і мислив, — було розв’язано кілька наукових питань, які звичайним шляхом не можна було розв’язати.

Доббеля цінували, йому добре платили.

— Я можу вважати себе найщасливішим серед сліпих, але зрячі все ж щасливіші за мене, — говорив він Круссу, який щодня слухав його звіти про роботу й на їх підставі удосконалював винайдений ним апарат.

І ось настав день, коли Крусс сказав:

— Пане Доббель! Сьогодні скінчився термін нашої угоди. Я повинен виконати своє зобов’язання — повернути вам нормальний зір. Але тоді ви втратите здатність бачити рух електронів. Це все ж таки давало вам перевагу в житті.

— От іще! Перевагу бути живим апаратом! Не бажаю. Досить. Я хочу мати нормальний зір. бути нормальною людиною, а не ходячим і базікаючим гальваноскопом.

— Справа ваша, — всміхнувся Крусс. — Отже, почнемо курс лікування.

Настав і цей найщасливіший день у житті Доббеля. Він побачив жовте, порите зморшками обличчя Крусса, молоде, але сердите обличчя сестри — помічниці Крусса. побачив краплі дощу на склі великого вікна, сірі хмари на осінньому небі, жовте листя на деревах. Природа не подбала про те, щоб зустріти прозріння Доббеля веселішими барвами. Але це дрібниці. Були б очі, а веселі барви знайдуться!

Крусс і Доббель якийсь час мовчки дивились один на одного. Потім Доббель міцно потиснув руку Крусса.

— Не знаходжу слів для подяки…

Крусс одійшов від крісла, підняв праве плече.

— Дякувати нема за що. Для мене найкраща нагорода — успіх у моїй роботі. Я ж не шарлатан, не Віроваль. Повернувши вам зір, я довів це всім. Сподіваюсь, його прийомна після цього дуже швидко спорожніє… Але досить про мене. Ось ви і зряча, здорова, нормальна людина, Доббель. Можна позаздрити вашому зростові, вашій фізичній силі, і… що ж ви тепер збираєтесь робити?

— Зрозумів ваш натяк. Я більше не ваш пацієнт — і тому не повинен обтяжувати вас своєю присутністю. Сьогодні ж переїду в готель, а потім підшукаю собі квартиру, роботу.

— Ну що ж, бажаю вам успіху, Доббель.

Минув місяць.

Якось Крусса попросили зійти вниз, у вестибюль. Там стояв у пальті з піднятим коміром і з капелюхом у руці Доббель. Струминки дощу стікали на паркетну підлогу з полів його капелюха.

Обличчя у Доббеля було стомлене, він схуд.

— Пане Крусс! — сказав Доббель. — Я прийшов ще раз подякувати вам. Ви повернули мені зір. Я прозрів…

— Ви краще скажіть, вам пощастило знайти роботу?

— Роботу? — Доббель жовчно розсміявся. — Я прозрів, пане Крусс. Прозрів подвійно. І я хочу просити вас… осліпити мене. Зробіть мене сліпим, назавжди сліпим, щоб бачити тільки рух електронів.

— Добровільно датись осліпити себе?! Та це дивовижно! — вигукнув Крусс.

— У