Острів загиблих кораблів - Олександр Романович Бєляєв

— Арештувати його! — спокійно промовив Слейтон, указуючи на Флореса.

Флорес здригнувся і рантом випрямився.

— Ви тільки що обіцяли мені зберегти життя, — сказав він.

— Так, життя, але не свободу, — холодно відповів Слейтон. — А що стосується вашого життя, хай це питання вирішують остров’яни на підставі законів Острова. Ви самі знаєте вашу вину!

Так, Флорес знав свою вину і знав закон, за яким за вбивство остров’янина і за замах на вбивство належала смертна кара. Настав рішучий момент.

— Чого ж ви стоїте? Арештувати його! — повторив Слейтон, спохмурнівши.

Кілька людей нерішуче рушили до Флореса.

— Зупиніться, божевільні! — закричав Флорес. — Він влаштував мені пастку, він обдурив мене. Але це пастка і для вас. Невже ви хочете знову потрапити під владу цього деспота, знову харчуватися сирою рибою і ходити в дранті?

Слейтон не врахував одного — що хитрий Флорес зумів здобути популярність остров’ян. Зауваживши, що їхній настрій під впливом слів Флореса змінюється, Слейтон хотів перервати мову свого супротивника, але Флорес раптом крикнув:

— Арештувати його!

У Бокко ноги тремтіли від страху, але «обов’язок перш за все», — він перший, за ним О’Гара, а потім і всі інші кинулися з різних сторін до Слейтона і схопили його, перш ніж він встиг кинути другу бомбу.

Слейтон не чекав такого результату і брудно вилаявся.

Флорес переміг.

Слейтона привели у «в’язницю» — глуху залізну каюту на вугільнику — і на вході виставили варту.

Флорес виграв першу битву. Але що буде далі? Слейтона не можна залишити живим і разом з тим з ним складно покінчити гласно і законно, — за ним немає видимої вини, за яку можна було б стратити його.

Флорес ходив великими кроками по каюті, обдумуючи, що зробити. Він боявся залишити Слейтона живим навіть до ранку. Його треба вбити, це ясно. Але вбити так, щоб про це на Острові ніхто не дізнався. Значить, разом із Слейтоном доведеться убити і вартового, потім… Саргаси уміють ховати свою таємницю. 1 всі думатимуть, що Слейтон зумів вибратися, убити вартового (для цього труп вартового можна залишити) і втекти.

Так, так Флорес і зробить. Але кого ж принести в жертву, кого поставити вартовим на цю ніч? Краще за все — китайця. Все одно він скоро помре від свого опіуму. Від нього ніякої користі. Він напівсонний, слабкий, малорухливий. З ним легко буде впоратися.

Отже, значить, сьогодні вночі примара Слейтона перестане лякати остров’ян…

План Симпкінса виявився правильним. «Задирливий» незабаром знайшов течію, що прямувала в саму глибінь Саргасового моря. Правда, течія ця була досить повільною, але мандрівники були впевнені, що вона приведе їх до Острова Загиблих Кораблів. Багато ознак підкріплювали цю впевненість. Чим далі посувався «Задирливий» цим шляхом, тим частіше траплялися уламки суден, розбиті барки, човни, перекинуті уверх дном… Над одним з таких човнів капітан Муррей помітив зграю птахів; вони різко кричали і билися в повітрі.

— Ділять здобич. На човні, ймовірно, є трупи, — сказав він.

Коли пароплав підійшов ближче, подорожні побачили сумну картину: на дні човна лежав труп людини. Птахи так щільно покрили цей труп, що його майже не було видно. А навкруги човна кишіли акули, які з розгону билися об човен, намагаючись перекинути його та оволодіти здобиччю.

Якось увечері, коли Вівіана працювала в лабораторії, допомагаючи Томсону набивати чучела, вона почула крик Симпкінса:

— Острів! Я бачу Острів Загиблих Кораблів!

Усі вибігли на палубу.

На півночі, біля самого горизонту, в промінні призахідного сонця виднілися труби пароплавів і зламати щогли. Ця картина надто врізалася в пам’ять Гатлінгів і Симпкінса, щоб її забути. Навіть капітан Муррей, що ніколи не бачив Острова, не сумнівався в тому, що вони досягли мети. У жодній гавані не можна було побачити стільки щогл і труб у таких найрізноманітніших положеннях, неначе найсильніша буря розшарпала все це скопище кораблів і вони раптом застигли в самий розпал бурі…

Усіх охопило хвилювання. Стояли мовчки і не відриваючись дивилися на це страшне кладовище…

— Повний хід! — віддав капітан команду.

Цей бадьорий заклик сполохав страшні роздуми, що охопили всіх при вигляді Острова. Нервовий настрій вже шукав виходу в русі, діяльності, роботі.

— Як-то зустрінуть нас остров’яни? — промовив Гатлінг.

— Коли б був живий Слейтон, без бою, напевно, не обійшлося б. Але він убитий, і це значно полегшує становище! Хто б не посів його місце, нам не важко буде домовитися.

Уже майже зовсім стемніло, коли пароплав підійшов до Острова і просигналив остров’янам, щоб вони прислали парламентера.

«Задирливого» мали б уже помітити на Острові, тим паче, що сирена ревла майже безперервно, різко порушуючи навколишню тишу. Пасажири чекали побачити на суднах натовп остров’ян, що прибігли подивитися на небачене видовище. Але на Острові було пустинно, безлюдно…

— Що вони там, вимерли всі? — запитав нетерпляче Гатлінг.

— Схоже на те, — відповів Симпкінс, — якась епідемія.

— Проте дивіться, — сказала Вівіана, — на високій щоглі видніється якийсь прапор! Його раніше не було.

— Це на «Єлизаветі» — резиденції губернатора, — зауважив Гатлінг.

— Не можна сказати, щоб остров’яни привітно зустрічали нас, — сказав Томсон.

— То нічого з ними й церемонитися, — раптом заметушився Симпкінс. — Треба розбудити цей мурашник. Дайте холостий постріл!