Острів загиблих кораблів - Олександр Романович Бєляєв
— Гаразд. Ти сам не знайдеш дороги. Незабаром сюди прийдуть жерці з дарунками. Тікаймо!..
І ми побігли. Двадцять разів я міг загинути без цієї дівчини. Вона застерігала мене від пасток, отруєних колючок, прикритих листям глибоких ям, що охороняють священне місце; вона уміла знаходити струмки і їстівні ягоди. Вона знала кожну стежину в лісі. Ми вийшли до берега саме тоді, коли команда «Сивіли», зневірившись у моєму поверненні, піднімала якір і вітрила, готуючись до відплиття. Мене побачили і послали шлюпку. Я розповів моїм товаришам по все, що було зі мною, показав їм самородок і переконував їх піти по золото. Вони погодилися, і нам вдалося перенести на корабель стільки золота, що ми наповнили ним три бочки з-під солонини».
— Ось звідки це золото, — закінчив Людерс, опускаючи рукопис на коліна.
— Що ж стало з дівчиною? — запитала Вівіана.
— Дівчина сказала Себастьяно, що її уб’ють, якщо вона повернеться додому, і вона попливла з ним. Далі рукопис оповідає про пригоди плавання, про бурю, про прибуття сюди, про загибель екіпажу. Ось останні рядки нього щоденника:
«Числа не знаю. Голова у вогні. Руки тремтять. Навколо трупи. Немає сил викинути мертвих за борт. Сьогодні перед сходом сонця померла на моїх руках бідна дівчина. Померла спокійно, з посмішкою на губах. А ввечері напередодні вона в маренні зі страхом говорила: «Боги мстять!..» Бочки із золотом — кому вони…»
Тут рукопис обривається.
Людерс закінчив читання, і всі сиділи якийсь час мовчки, під враженням почутої історії.
— Так, — нарешті сказав Людерс, — таких історій у мене ціла бібліотека. Я зібрав їх навряд чи не більше, аніж Слейтон.
— Я бачу, що ця історія схвилювала вас, — продовжував Людерс, звертаючись до Вівіани. — Якщо ви нічого проти не маєте, я запропоную вам маленьку екскурсію по Острову. Майже вся історія кораблебудування промайне перед вашими очима.
Усі охоче погодилися і піднялися вгору. Людерс неначе поспішав винагородити себе за багаторічне мовчання і говорив без угаву.
— Погляньте на цю водну поверхню, — говорив він, указуючи на безмежну гладінь океану. — Тихий і Атлантичний океани займають двісті п’ятдесят п’ять мільйонів квадратних кілометрів — удвічі більшу площу, ніж усі п’ять частин світу разом. Недаремно океан одвічно служив символом нескінченності, потужності, нескореної волі. Він невичерпний в своїй доброті і в гніві… Він нескінченно багато дає, але може і відібрати все — саме життя. Не дивно, що в давнину його обожнювали. Але і цей «бог» був переможений саме тоді, коли первісна людина, що впала у воду, випадково вхопилася за плаваючий стовбур дерева і переконалася, що цей стовбур тримає його на воді. З цієї миті починається історія підкорення океану — історія мореплавання. Надати шматку дерева найбільшої стійкості, навчитися керувати ним за бажанням — ось до чого зводився прогрес у галузі кораблебудування впродовж багатьох тисячоліть. У моєму «музеї» ви можете знайти багато таких первісних суден. Онде, між старим лінійним кораблем і маленьким пароплавчиком, ви бачите кілька колод, зв’язаних гілками. Пліт — це вже величезний крок вперед порівняно з простим, необробленим стовбуром дерева: пліт відрізняється більшою стійкістю і вантажопідйомністю… А там, недалеко від нього, високо задерла свого носа легка пірога. Але без весла і вітрила ці судна могли плисти тільки за течією. Стародавні єгиптяни, вавілоняни, фінікійці вже знали застосування весла та вітрила. На жаль, у моїй колекції існує велика прогалина. Я можу показати вам судна, які будувалися за вікопомних часів доісторичного життя людини і які абсолютно таким самим чином будуються досі на островах, населених дикими племенами; але я не знаходив тут ні єгипетських, ні грецьких суден. Обійдемо цей поважний парусник, і я покажу вам найстародавніше судно Острова Загиблих Кораблів.
Усі спустилися по містках і через хвилину зупинилися біля остова судна дивного вигляду.
— Ось полюбуйтеся, — сказав Людерс, протягуючи руку.
Просто перед Вівіаною знаходилося обличчя напівзвіра-наиівлюдини. Пташиний, ніс, величезні круглі незрячі очі, левовий оскал морди справляли сильне враження своєю грубою, але виразною красою. Обличчя було вирізьблене з дерева і прикріплене до загостреного носа вузького, довгого судна. Сонце, вітер і солоні хвилі майже зруйнували це фантастичне обличчя. Покрите тріщинами, як зморшками, воно здавалося так само давнім і загадковим, як сфінкс.
— Тисячу років дивиться це чудовисько на хвилі океану, — сказав Людерс, — і багато що могло б розказати нам, якби його дерев’яний язик міг говорити. Воно розповіло б нам про безстрашних людей півночі — вікінгів, — які на цьому вутлому суденці зважилися кинути виклик сивим просторам океану, їх уміщувалося не менше сімдесяти, цих сміливців. Вони веслували, а на допомогу веслам ставили чотирикутний ют і в передній частині судна — коротку палубу для воїнів. У восьмому-дев’ятому столітті ще не будували ют. Ось ці щити на юті служили для захисту веслярів.
— Мене дивує ось що, — сказав Гатлінг, — як міг цей північний морський птах залетіти так далеко на південь? Шаленим піратам — шаленим у своїй хоробрості, — як і всім іншим, потрібно було харчуватися і пити прісну воду. Але хіба вони могли на цій шкаралупі мати запаси для такої далекої подорожі?
— Я теж думав про це, — відповів Людерс. — Найімовірніше, найсильніша буря віднесла це судно далеко на південь. І нещасні мореплавці мусили зазнати спільної долі всіх загублених в океані: голод, спрага, кривава боротьба за останній ковток прісної води. Живі харчувалися трупами померлих товаришів, поки сонце не примусило викинути за борт останки, що розклалися… Інших переживав найсильніший. Він один, змучений спрагою, носився ще кілька днів безмежною гладінню океану, оточений акулами у воді і зграєю хижих птахів над головою, до останньої миті не втрачаючи надії побачити землю. Помер і цей останній, і самотній корабель став іграшкою вітрів, блукаючи по морю, поки течія не принесла судно до нашого Острова. Але цей сумний Острів побачили тільки сліпі, дерев’яні очі химери…
…Неподалік звідси стоять двоє ганзейских «пазурів». Усього якихось три-чотири століття відділяють побудову цих кораблів